ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2022 року
м. Київ
cправа № 911/1528/15 (911/1463/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивач - не з`явився,
відповідач - Салашна Л.М.,
третя особа - Ніколенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 (колегія суддів у складі: Гарник Л.Л. - головуючий, Грек Б.М., Доманська М.Л.)
та рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2021 (суддя Лопатін А.В.)
у справі №911/1528/15(911/1463/21)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Глуховського Олексія Юрійовича
до Приватного підприємства "Промбудсервіс 2005"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національний банк України
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад позовних вимог
1. У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна" (далі - ТОВ "Пріорітет Україна") в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Глуховського Олексія Юрійовича звернулося до Господарського суду міста Київської області в межах справи про банкрутство Приватного підприємства "Промбудсервіс 2005" (далі - ПП "Промбудсервіс 2005") до ПП "Промбудсервіс 2005" про витребування з чужого незаконного володіння відповідача на користь позивача майна - майнового комплексу літ. А, В, Г, загальною площею 3469,30 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Нова, 1.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою господарського суду від 15.04.2019 визнано незаконним перехід права власності на зазначений об`єкт нерухомості до ПП "Промбудсервіс 2005", а відтак ТОВ "Пріорітет Україна" є власником майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Нова, 1, і право власності останнього порушено відповідачем. Виходячи із наведених обставин, на переконання позивача, об`єкт нерухомості, що був реалізований на аукціоні, результати якого визнано ухвалою суду від 15.04.2019 недійсними, має бути витребуваний із чужого незаконного володіння покупця - ПП "Промбудсервіс 2005" на користь ТОВ "Пріорітет Україна," виходячи із положень ст. 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). В тексті позовної заяви позивач також зазначає положення ст. 216 ЦК України.
3. Позивач звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову, яка згідно з її змістом є заявою про збільшення позовних вимог. З урахуванням змісту такої заяви позивачем заявлено позов про: 1) витребування із чужого незаконного володіння відповідача майна - майнового комплексу загальною площею 3469,30 кв.м, які складаються з літ. А, В, Г, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Нова, 1; 2) скасування рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності за ПП "Промбудсервіс 2005" на зазначені нежитлові будівлі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.03.2016 клопотання ліквідатора банкрута від 12.01.2016 про надання згоди на продаж майна ТОВ "Пріорітет Україна", що є предметом забезпечення вимог Національного банку України, задоволено та надано згоду ліквідатору банкрута на продаж майна ТОВ "Пріорітет Україна", а саме: майнового комплексу, площею 3469,30 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, 1.
5. 12.07.2018 Товарною біржою "Київська Універсальна" (далі - ТБ "Київська Універсальна") проведено другий повторний аукціон з продажу майна ТОВ "Пріорітет Україна" у вигляді цілісного майнового комплексу, на якому реалізовано майно банкрута за ціною 827985,73 грн; предмет продажу - майновий комплекс (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, 1.
6. Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2019 у справі №911/1528/15 заяву Національного банку України задоволено; визнано недійсними результати проведеного ТБ "Київська Універсальна" аукціону від 12.07.2018 з продажу майна ТОВ "Пріорітет Україна"; визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, укладений 16.07.2018 між ТОВ "Пріорітет Україна" в особі ліквідатора Карпунова І.О. та ПП "Промбудсервіс 2005".
7. Вказана ухвала Господарського суду Київської області від 15.04.2019 у справі №911/1528/15 залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 та постановою Верховного Суду від 06.02.2020.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
8. Рішенням Господарського суду Київської області від 24.11.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.
9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2021 залишено без змін.
10. Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що, звертаючись із позовом у цій справі, позивач обґрунтовував його тим, що укладений з відповідачем договір купівлі-продажу спірного майна визнано недійсним в судовому порядку.
11. Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій зауважили на тому, що, виходячи із підстав заявленого у цій справі позову, вимогами позивача мали бути вимоги щодо застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України, а не про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ст. 387 ЦК України.
12. При цьому суд апеляційної інстанції врахував висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №396/29/17, від 12.06.2020 у справі №906/775/17, від 13.05.2021 у справі №910/6360/20, за змістом якого системне тлумачення абзацу 1 ч. 1 ст. 216 та п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України свідчить, що: а) законодавець не передбачив можливості здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) якщо тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.
13. Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку що зміст позовної заяви та заявлених позовних вимог свідчить про те, що з вимогою про повернення спірного майна, як це передбачено ст. 216 ЦК України, позивач до суду не звертався, натомість, вважаючи себе власником, він прагне витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
14. З наведених підстав, з урахуванням того, що суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача, а також похідні від них позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності за ПП "Промбудсервіс 2005" на зазначене спірне майно, задоволенню не підлягають, оскільки обраний позивачем спосіб - витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, не є належним.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
15. Національний Банк України (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022, рішення Господарського суду Київської області від 24.11.2021 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
16. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 1, п 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
17. Скаржник зазначає, що судами не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №Б-39/187-08, від 26.01.2022 у справі №5011-15/2045-2012(910/16312/20), від 27.11.2018 у справі №904/6495/13, від 01.08.2018 у справі №908/431/14, від 21.06.2018 у справі №927/939/17, від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 03.10.2018 у справі №906/1765/15, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 03.07.2019 у справі №128/2526/16-ц щодо застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України у подібних правовідносинах.
18. Також, на думку скаржника, суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі №909/968/16, від 19.05.2020 у справі №922/4587/13, від 21.08.2019 у справі №362/5657/17, від 05.06.2019 у справі №911/1580/18, від 13.02.2018 у справі №910/6090/18, від 28.10.2020 у справі №910/10963/19 щодо застосування ст. 55 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону до 19.01.2013), ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" у подібних правовідносинах.
19. Скаржник вказує, що судами не були належним чином з`ясовані всі обставини справи, що мають значення у справі, зокрема, не було перевірено та надано оцінку тому, що у відповідача відсутні будь-які правові підстави для володіння нерухомим майном, відповідне майно перебуває у незаконному володінні відповідача та порушує законні права позивача.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
20. ПП "Промбудсервіс 2005" подало до Верховного Суду відзив, в якому воно просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 залишити без змін.
21. ПП "Промбудсервіс 2005" вважає, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
22. На думку відповідача, за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
23. В цьому випадку ПП "Промбудсервіс 2005" зазначає, що добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння, тоді як відповідач є добросовісним набувачем майна, який придбав майно безпосередньо у власника майна (а не в особи, яка не мала права відчужувати це майно), вказане майно вибуло із володіння власника за його волею, про що свідчать послідовні законні дії реалізації майна на аукціоні.
24. Ще однією підставою неможливості витребування майна із незаконного чужого володіння, на думку ПП "Промбудсервіс 2005", є визначення критерію "пропорційності" втручання в право власності у разі віндикації майна боржником від набувача цього майна. Відповідач зазначає, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до ст. 388 ЦК України. Задоволення позовних вимог про витребування майна у відповідача, який є добросовісним набувачем, призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до конвенції, оскільки в такому випадку на ПП "Промбудсервіс 2005" буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, оскільки його право в даному випадку не буде захищеним.
25. Також відповідач звертає увагу Верховного Суду, що Верховний Суд (Касаційний цивільний суд) у постановах від 18.03.2020 у справі №199/7375/16-ц, від 20.05.2020 у справі №199/8047/16-ц, від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011 дійшов висновків, що конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з бездіяльністю осіб на яких покладено ті чи інші дії в рамках певних процедур, спеціально призначених при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач є недобросовісним, позивач не довів цього. Отже, виходячи з обставин справи, відсутні підстави витребування майна від добросовісного набувача.
26. Поряд із наведеним, ПП "Промбудсервіс 2005" зауважує на тому, що позивач в позовній заяві зазначаючи положення ст. 216 ЦК України одночасно посилається на положення ст. 388 ЦК України, при цьому просить суд саме: "витребувати з чужого незаконного володіння відповідача майно", тобто застосувати саме віндикацію, а не реституцію. Крім того, присутній під час розгляду справи в судових засіданнях позивач неодноразово наголосив на тому, що ним заявлено позов саме про "витребування з чужого незаконного володіння відповідача майна" відповідно до положень ст.ст. 387, 388 ЦК України.
27. Відповідач вважає, що одночасне посилання на норми про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) та про застосування реституції є помилковим, оскільки вказані позовні вимоги є взаємовиключними, а рішення, яким одночасно будуть задоволені такі вимоги, призведе до конфлікту інтересів та неможливості одночасного виконання цих вимог, адже виконання однієї вимоги виключає можливість виконання іншої (постанови Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15 та від 18.01.2017 у справі №6-2723цс16).
28. Відповідач акцентує увагу, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
29. На думку відповідача, за результатами повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, судами встановлено, що позивачем невірно визначено спосіб захисту застосування віндикації (ст. 388 ЦК України). Поряд із цим, судом враховано правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 09.09.2021 у справі №925/1276/19 та Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 23.09.2021 №904/1907/15, відповідно до якої суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абзацом 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
30. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, які заявлені з посиланням на ст. 216 та ст. 387 ЦК України та скасування рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності за ПП "Промбудсервіс 2005" на спірне нерухоме майно.
31. З урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги.
Щодо вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння
32. Способи захисту прав особи визначаються, зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та іншими нормативно-правовими актами. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту прав особи.
33. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України).
34. За змістом частин 1, 2 ст. 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).
35. Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України), таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.
36. Тлумачення ст. 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину іншій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в ст. 216 ЦК України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
37. Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
38. Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним, чи який визнано недійсним.
39. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.
40. Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
41. Правило ст. 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.
42. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
43. У постановах Верховного Суду від 26.06.29018 у справі №916/1952/17 від12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 14.05.2020 у справі №916/1952/17, міститься висновок про те, що одностороння реституція чинним законодавством не передбачена. Однак, цей висновок не можна застосовувати у відриві від контексту та обставин справи. У цих постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що правила абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору. У тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України, зокрема ст. 1212 ЦК України.
44. У справі, що переглядається, суди встановили, що спірне майно за результатами проведення аукціону з відчуження майна ТОВ "Пріорітет Україна" у процедурі банкрутства відчужене на користь ПП "Промбудсервіс 2005" на підставі укладеного між ним та ліквідатором банкрута договору купівлі-продажу майна від 16.07.2018. Виконання сторонами умов вказаного договору купівлі-продажу, в тому числі сплата ПП "Промбудсервіс 2005" вартості придбаного за цим договором майна - 827985,73 грн, сторонами визнається.
45. У зв`язку з викладеним господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в цьому випадку вимогами позивача мали бути вимоги щодо застосування наслідків недійсності правочину, тобто застосування двосторонньої реституції, а не про витребування майна з чужого незаконного володіння.
46. При цьому господарські суди попередніх інстанцій зауважили, що суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача, а отже у даному випадку позовні вимоги про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача задоволенню не підлягають, оскільки обраний позивачем спосіб - витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, не є належним.
47. Скаржник посилається на те, що господарські суди попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень неправильно застосували ст.ст. 387, 388 ЦК України у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №Б-39/187-08, від 26.01.2022 у справі №5011-15/2045-2012(910/16312/20), від 27.11.2018 у справі №904/6495/13, від 01.08.2018 у справі №908/431/14, від 21.06.2018 у справі №927/939/17, від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 03.10.2018 у справі №906/1765/15, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 03.07.2019 у справі №128/2526/16-ц.
48. Однак, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
49. Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
50. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
51. У справі №Б-39/187-08 за заявою ліквідатора розглядалося питання про витребування майна з незаконного володіння. При цьому за обставинами справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, після реалізації колишнім ліквідатором спірного майна на аукціоні, воно ще декілька разів було відчужено на користь інших осіб, у зв`язку з чим предметом позову у цій справі було витребування у добросовісної набувачки квартири на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України, в якій вона проживала разом з малолітньою донькою та батьком похилого віку. У цьому зв`язку Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду підтримав свої висновки у постанові від 23.04.2019 у справі №Б-19/207-09 щодо того, що: - після введення процедури ліквідації, до арбітражного керуючого (ліквідатора) переходить правомочність власника та керівника боржника; - вибуття майна з володіння власника (банкрута) відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону, та, обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов`язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством про банкрутство; - здійснення ліквідатором права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених Законом про банкрутство (проведення аукціону з порушенням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), не є вираженням волі власника майна (банкрута), на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави повернення майна володільцю, шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів, в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України. Однак, за встановлених судами обставин Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що у разі витребування від такої набувачки спірної квартири будуть порушені її права, а також її малолітньої доньки та батька похилого віку, гарантовані Конституцією та законами України, а конкуруючий суспільний інтерес ліквідатора у поверненні майна до ліквідаційної маси не може вважатися співмірним із тими негативними наслідками, яких зазнає життя набувачки майна та членів її родини.