Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 755/15720/19
провадження № 61-7234св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Ідея Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Ідея Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Ідея Банк" про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - АТ "Ідея Банк") про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 15 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк" укладено кредитний договір № Z06.179.74160, за умов якого банк надав позичальнику кредит строком на 36 місяців на поточні потреби в сумі 30 050,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами.
Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору сплачується річна змінювана процентна ставка у розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 12,49 % (маржу банку). Змінна частина ставки, визначена за рішенням правління банку, становить 9,5 %, що разом з маржею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 21,99 %. Кінцевим терміном повернення кредиту є 15 вересня 2020 року.
Позивач вважала, що при укладенні договору були порушені її права як споживача, а саме, працівники банку належним чином не ознайомили її з умовами кредитування, оформлення договору відбулося за пів години, після чого було вручено кредитний договір, який вона, не читаючи через дрібний шрифт, підписала, сподіваючись на добросовісність працівника банку.
Вважає, що відповідач скориставшись її необізнаністю, навмисно не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги чинного законодавства України, які визначені та встановлені законом, що є істотними і необхідними для даного виду договорів, зокрема, не надав повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладанням та під час укладення договору. ОСОБА_1 не мала можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки. Вважає, що плата за обслуговування кредитної заборгованості є несправедливою. Окрім того, незаконним є і те, що спори щодо даного договору розглядаються третейським судом, оскільки це суперечить статті 6 Закону України "Про третейські суди", згідно якої справи у сфері захисту прав споживачів не підвідомчі третейським судам.
У зв`язку з цим позивач просила суд визнати недійсним кредитний договір від 15 вересня 2017 року № Z06.179.74160.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що чинним законодавством України банку надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено Законом України "Про споживче кредитування", а тому відсутні підстави для визнання кредитного договору в цій частині недійсним. Позивач підписала договір, отримала кредитні кошти та вносила кошти на погашення боргу, тобто договір сторонами виконувався.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року скасовано в частині стягнення коштів за нарахування комісії за пунктом 1.11 кредитного договору від 15 вересня 2017 року № Z06.179.74160 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним пункт 1.11 кредитного договору від 15 вересня 2017 року № Z06.179.74160, зобов`язано АТ "Ідея Банк" повернути ОСОБА_1 все отримане за пунктом 1.11 кредитного договору від 15 вересня 2017 року № Z06.179.74160 в якості комісії за обслуговування кредиту.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що умова пункту 1.11 кредитного договору про щомісячну сплату коштів за обслуговування кредиту не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням частини першої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" і пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а тому підлягає визнанню недійсною.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, АТ "Ідея Банк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Дніпровського районного суду м. Києва.
22 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 03 серпня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 31 серпня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 755/15720/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 496/3134/19.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 вересня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Стрільчук В. А.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 755/15720/19.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19. Вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що 15 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк" укладено кредитний договір № Z06.179.74160, згідно з якими банк надав позичальнику кредит строком на 36 місяців на поточні потреби в сумі 30 050,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) (а. с. 8).
Згідно із пунктом 1.3 кредитного договору позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку у розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 12,49 % (маржу банку).
Змінна частина ставки, визначена за рішенням правління банку, становить 9,5 %, що разом з маржею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 21,99 %. Кінцевим терміном повернення кредиту є 15 вересня 2020 року.
Пунктом 1.11 кредитного договору банк встановив плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із пунктом 3.2.4 кредитного договору від 15 вересня 2017 року № Z06.179.74160 позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватися позичальнику за законом.
Пунктом 1.11 кредитного договору позичальнику встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.
Розмір цієї плати визначений у пункті 6.1 кредитного договору, яким передбачено графік платежів за кредитом, в тому числі за тілом кредиту, за процентами та комісією.
Щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України роз`яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило "Lex posterior derogat priori" - "Наступний закон скасовує попередній".
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.