Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 131/1501/20
провадження № 61-7142св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард",
відповідачі: ОСОБА_1, товариство з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" на рішення Липовецького районного суду Вінницької області, у складі судді
Кривенка Д. Т., від 13 квітня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Войтка Ю. Б., Голоти Л. О., від 30 червня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" (далі - СТОВ "Авангард") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю "Городок Агроплюс" (далі - ТОВ "Городок Агроплюс") про визнання правочину недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 липня 2019 року СТОВ "Авангард" уклало із ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки, який набирає чинності з моменту підписання.
З часу укладення договору позивач мав право провести державну реєстрацію речового права оренди, проте 25 вересня 2020 року ОСОБА_1, незважаючи на існування вказаного договору, уклав новий договір оренди з ТОВ "Городок Агроплюс", речове право якого було зареєстровано
28 вересня 2020 року, що є перешкодою для реєстрації права оренди позивача за договором від 10 липня 2019 року.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 25 вересня 2020 року, який укладено між відповідачами щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5286 га, кадастровий номер 0521281600:03:000:0222, що розташована на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області та належить ОСОБА_1 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року, позовні вимоги СТОВ "Авангард" задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі від 25 вересня 2020 року, який укладено між ОСОБА_1 і ТОВ "Городок Агроплюс" щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею
1,5286 га, кадастровий номер 0521281600:03:000:0222, що розташована на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1, діючи недобросовісно, в односторонньому порядку, без розірвання раніше укладеного договору оренди із
СТОВ "Авангард", відмовився від виконання його умов і повторно передав спірну земельну ділянку в оренду ТОВ "Городок Агроплюс".
Укладений між позивачем та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 10 липня 2019 року для набрання чинності не потребував державної реєстрації і реєстрація права оренди не була обов`язковою умовою для набрання чинності цим договором. Після підписання договору сторонами, обов`язок орендаря здійснити державну реєстрацію права оренди у певний строк не встановлений.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Городок Агроплюс", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
28 липня 2022 року ТОВ "Городок Агроплюс" подало касаційну скаргу на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 квітня
2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 червня
2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі
№ 322/1178/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17,
у постановах Верховного Суду від 13 червня 2022 року у справі
№ 131/1486/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 357/8115/18,
від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18, від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 357/7886/18,
від 12 квітня 2021 року у справі № 357/8107/18, від 11 травня 2021 року
у справі № 357/7999/18, від 11 листопада 2021 року у справі № 357/7884/18, у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі
№ 570/3056/15-ц, від 13 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012,
від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц, від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
Зазначає, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій.
Вважає, що на час підписання оспорюваного договору оренди землі права та інтереси позивача порушені не були, оскільки відповідне речове право оренди за позивачем не зареєстровано, тобто у нього відсутні права на об`єкт нерухомого майна.
Звертає увагу, що договір оренди земельної ділянки є вчиненим з моменту державної реєстрації права оренди.
Також вважає, що судами безпідставно стягнуто на користь позивача витрати на правову допомогу.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 111886 від 06 жовтня 2004 року, є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею
1,5286 га, кадастровий номер 0521281600:03:000:0222, на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області.
10 липня 2019 року між ОСОБА_1 та СТОВ "Авангард" було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_1 надав, а позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5286 га, кадастровий номер 0521281600:03:000:0222.
Згідно пунктів 8 та 38 договору, він укладений строком на десять років та набирає чинності з моменту його підписання сторонами.
На виконання умов договору оренди від 10 липня 2019 року
СТОВ "Авангард" сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за користування спірною земельною ділянкою упродовж 2019 - 2020 років.
Державна реєстрація права оренди земельної ділянки СТОВ "Авангард" за договором від 10 липня 2019 року не відбулася.
25 вересня 2020 року ОСОБА_1 уклав договір оренди щодо тієї ж земельної ділянки з ТОВ "Городок Агроплюс", строком на десять років.
28 вересня 2020 року на підставі договору оренди від 25 вересня 2020 року проведена реєстрація права оренди на спірну ділянку за ТОВ "Городок Агроплюс".
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.