ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 346/819/19
провадження № 51-527км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_8.,
суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_11,
прокурора ОСОБА_12,
у режимі відеоконференції:
виправданого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_13.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018000000000560, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чернігова та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК та виправдано.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 10 листопада 2021 року залишив указаний вирок без змін.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він, працюючи на посаді прокурора Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах третьої особи дій із використанням наданого йому службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.
Так, ОСОБА_1 03 серпня 2018 року приблизно о 10:15 біля Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області (просп. Грушевського, 29, м. Коломия, Івано-Франківська область) отримав неправомірну вигоду в сумі 300 дол. США від ОСОБА_2 за сприяння у призначенні обвинуваченій ОСОБА_3 судом покарання за ч. 2 ст. 185 КК, не пов`язаного з реальним позбавленням волі, а саме у виді позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись наневідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Сторона обвинувачення в поданій скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказуючи на незастосування судом закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК.
Зокрема, прокурор вважає необґрунтованими твердження суду про те, що відповідно до ч. 1 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підслідність вказаного кримінального провадження визначена за слідчими органів Національної поліції, оскільки прокуратура не входить до системи правоохоронних органів.
Указує, що суд аргументує порушення права ОСОБА_1 на захист лише показаннями виправданого, і не підтверджує зазначене порушення матеріалами справи.
На переконання прокурора, факт отримання ОСОБА_1 неправомірної вигоди засвідчений протоколами про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), а саме аудіо- та відеоконтролю ОСОБА_2, затримання ОСОБА_1, огляду та вручення грошей від 03 серпня 2018 року, та висновком експерта від 05 жовтня 2018 року № 283/1.
Також зазначає, що з досліджених у суді протоколів проведення НСРД і додатків до них стенограм та карток пам`яті, вбачається, що в ході зустрічей заявника з ОСОБА_1 26 березня, 04 травня, 08 травня, 08 червня 2018 року останній умисними діями створював у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 враження безвихідної ситуації і наявності в нього можливості вирішити питання про призначення покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК і схилив ОСОБА_2 у такий спосіб до добровільної передачі йому грошей.
За твердженням прокурора, суд надав неналежну оцінку письмовим доказам сторони обвинувачення.
Крім того, касатор зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК, оскільки відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів, тоді як, на думку прокурора, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_1 та його захисник - адвокат ОСОБА_13., посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять залишити скаргу без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_12, надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Виправданий ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_13. заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновків, що подана касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваного судового рішення, а під час перегляду виходить з обставин, установлених судами попередніх інстанцій, якщо відповідні висновки судів належним чином мотивовано.
Як убачається зі змісту касаційної скарги прокурора, суть наведених у ній доводів фактично зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а це згідно зі статтями 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Як регламентовано ст. 91 КПК, доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках - на потерпілого.
Обвинувальний вирок суд може постановити лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, щона підтвердження висунутого ОСОБА_1 обвинувачення орган досудового розслідування посилався на показання свідків: ОСОБА_2 (заявник), ОСОБА_3 (дочка заявника), ОСОБА_4 (понята, яка брала участь у слідчих діях), ОСОБА_5 (секретар судового засіданні у справі дочки заявника); протоколи, складені за результатом слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, висновок експерта й інші документи, детальний зміст яких відображено у вироку.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, місцевий суд з урахуванням вимог кримінального процесуального закону і практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування критеріїв допустимості доказів за наявності підбурювання до злочину ретельно перевірив вищевказані докази на предмет їх допустимості, а сукупність зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення і, давши належну оцінку як кожному з них, так і їх сукупності у взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторона обвинувачення не довела допустимими доказами винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, а тому виправдав його за пред`явленим обвинуваченням.
Такий висновок суду належним чином мотивований і ґрунтується на даних, перевірених у судовому засіданні та змістовно наведених у вироку, зокрема й на результатах перевірки доводів сторони захисту про провокацію злочину з боку органу досудового розслідування.
Відповідно до ч. 3 ст. 271 КПК під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі та документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема у справах "Баннікова проти Російської Федерації" від 04 листопада 2010 року, "Веселов та інші проти Російської Федерації" від 02 жовтня 2010 року, "Матановіч проти Хорватії" від 04 квітня 2017 року, "Раманаускас проти Литви" від 20 лютого 2018 року, розробив критерії для того, щоб відрізняти провокування вчинення злочину, яке суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях. Зокрема, у разі визнання заяви про підбурювання такою, що не є явно необґрунтованою, для визнання доказів допустимими суду належить з`ясувати: чи було слідство "по суті пасивним", чи був би злочин вчинений без втручання влади, чи мало місце з боку влади спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; вагомість причин проведення оперативної закупки, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.