ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2022 року
м. Київ
Справа № 709/1091/17
Провадження № 51-2071ск 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_7.,
суддів ОСОБА_8., ОСОБА_9.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_10.,
прокурора ОСОБА_11.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_12. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 травня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016250280000516, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 рік.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 23 жовтня 2016 року о 23.00 год., керуючи автомобілем "Toyota Hilux" та рухаючись в с. Хрестителеве Чорнобаївського (теперішній Золотоніський) району Черкаської області зі сторони смт Чорнобай Черкаської області в напрямку центру с. Хрестителеве Чорнобаївського (теперішній Золотоніський) району Черкаської області, в порушення вимог п.п. 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості не дотримався швидкості руху такої, щоб мати змогу зупинити транспортний засіб, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено. Виключено з мотивувальної та резолютивної частин вироку вказівки суду про позбавлення ОСОБА_1 права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Захисник вважає, що покладені судом в основу обвинувального вироку докази є недостатніми для підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Стверджує, що суд першої інстанції не усунув протиріччя,які є в показаннях свідка ОСОБА_3 та в протоколах слідчих експериментів за участю ОСОБА_1 й свідка ОСОБА_3, а також у висновку судово-автотехнічної експертизи від 21 квітня 2017 року № 4/795 в частині розбіжностей щодо точного місця наїзду на потерпілого, а тому вважає ці докази недопустимими.
Вказує, що місцевий суд при призначенні покарання безпідставно визнав обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння, оскільки відповідно до обвинувального акта у формулюванні обвинувачення, а також у формулюванні обвинувачення, яке визнано судом доведеним, не вказано про те, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок за його апеляційною скаргою, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, не навів переконливих мотивів для їх спростування і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
При цьому суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при перегляді кримінального провадження в касаційному порядку виходить з фактичних обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
У поданій касаційній скарзі за її змістом захисник серед іншого не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як перевірка цих питань в силу положень статей 433, 438 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції не віднесена. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту в частині встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник стверджує про необґрунтованість засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки вважає, що стороною обвинувачення не надано достатніх та допустимих доказів, які б доводили винуватість його підзахисного у вчиненні інкримінованого злочину. Однак такі доводи захисника є безпідставними.
Як убачається з матеріалів провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим; його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням вимог ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до вимог ст. 94 вказаного Кодексу.
При цьому, суд першої інстанції, заслухавши показання обвинуваченого, потерпілої, свідків та дослідивши документи у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази.
Зокрема, суд першої інстанції, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватостіОСОБА_1, послався у вироку на показання свідка ОСОБА_3, яка зазначила, що під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди вона спочатку йшла ближче до центру дороги, а ОСОБА_2 ближче до узбіччя, а далі вони змінили своє розташування, оскільки побачили зустрічний автомобіль. На момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 йшов на відстані 1,2 м від узбіччя, а вона на відстані одного метра.
Також суд на підтвердження винуватості й доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, послався на дані протоколу слідчого експерименту від 13 квітня 2017 року за участю свідка ОСОБА_3, яка розповіла, яким чином вона та пішохід ОСОБА_2 рухалися на момент дорожньо-транспортної пригоди, темп їх руху, і на якій відстані до правого краю проїзної частини рухався автомобіль під керування ОСОБА_1 . Зокрема встановлено, що остання знаходилася на відстані 1,6 м від правого краю проїзної частини вул. Центральної, а пішохід ОСОБА_2 перебував на відстані 1,0 м до правого краю проїзної частини вул. Центральної. При цьому свідок не бачила, яким чином рухався автомобіль під керуванням ОСОБА_1 .
Також судом було надано оцінку й даним протоколу слідчого експерименту від 13 квітня 2017 року з доданими план-схемою та таблицею зображень за участю ОСОБА_1, який розповів про обставини дорожньо-транспортної пригоди з використанням статичного автомобіля. Під час слідчого експерименту було встановлено, що автомобіль "Toyota Hilux" під керуванням ОСОБА_1 рухався на відстані 1,6 м від своїх передньої та задньої осей до правого краю проїзної частини вул. Центральної відносно свого напрямку руху. Пішохід ОСОБА_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди перебувала на відстані 1,8 м до правого краю проїзної частини вул. Центральної, а пішохід ОСОБА_2 - на відстані 1,2 м до правого краю проїзної частини цієї вулиці відносно напрямку руху вказаного автомобіля. Відстань до пішоходів на місці пригоди склала 53,3 м, а відстань елементів проїзної частини на місці пригоди на ближньому світлі фар автомобіля - 59,1 м.
Відповідно до даних висновку експерта № 4/795 від 21 квітня 2017 року у дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за зазначених у постанові слідчого вихідних даних водій автомобіля "Toyota Hilux" ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.2, 12.3 ПДР. Для оцінки дій пішоходів спеціальних знань в галузі автотехнічних досліджень не потрібно, тому слідчий або суд самостійно в змозі оцінити дії пішохода ОСОБА_2 відповідно до вимог розділу 4 Правил дорожнього руху "Обов`язки і права пішоходів".