Постанова
іменем України
06 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 554/1940/20
провадження № 51-5524 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_7
суддів ОСОБА_8, ОСОБА_9
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_10
прокурора ОСОБА_11
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1, законного представника потерпілого ОСОБА_2 та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_12 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року в кримінальному провадженні № 12017170040003514 від 12 серпня 2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Кріпенське м. Антрацит Луганської області, мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2021 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.
Звільнено ОСОБА_3 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.
Цивільний позов законного представника потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 8 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 11 серпня 2017 року приблизно о 01:00, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2, в ході сварки, виниклої на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, ухопив неповнолітнього ОСОБА_1 за праву руку та штовхнув, від чого останній впав. В подальшому, з метою подолати опір та утримати потерпілого, ОСОБА_3 правою рукою натиснув на шию ОСОБА_1, тим самим притиснувши його до підлоги, та під час штовханини наніс потерпілому кулаком руки удар в щелепу. Однак через те, що неповнолітній ОСОБА_1 не заспокоївся та надалі почав стукати в двері спальні, заважаючи відпочивати, ОСОБА_3 застосував до потерпілого приблизно 6-7 разів електричний струм від дії електрошокера в ділянку лівого передпліччя, спини та рук, чим спричинив останньому легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та представника потерпілого ОСОБА_12 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_13 задоволено частково. Вирок місцевого суду змінено та виключено з його резолютивної частини посилання на закриття кримінального провадження.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У своїй касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1, його представник ОСОБА_14 та законний представник ОСОБА_2, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову змінити та стягнути із засудженого ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 15 000 грн на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги. При цьому вказують, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи заявлений потерпілою стороною цивільний позов, належним чином не врахували усіх обставин справи та даних, зазначених у позовній заяві. Зокрема, судами було залишено поза увагою той факт, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 неповнолітній ОСОБА_1 зазнав значних психічних страждань, які призвели до моральної травми, оскільки потерпілий, будучи неповнолітньою особою, в місці свого проживання був підданий тортурам та пригніченню з боку чоловіка, який є значно старшим та сильнішим. При цьому внаслідок інциденту із засудженим у потерпілого виникла повна недовіра до рідної матері, що в свою чергу також негативно вплинуло на його моральне здоров`я. Вищевказане, на переконання потерпілого та його представників, свідчить про передчасність висновків місцевого та апеляційного судів щодо можливості часткового задоволення цивільного позову та стягнення із засудженого на відшкодування моральної шкоди лише 8 000 грн.
Крім того, потерпілий та його представники також посилаються на незаконність рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги. При цьому вказують, що висновки судів про недоведеність понесення потерпілою стороною таких витрат є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, а саме додатком до договору № 1, який підтверджує оплату правової допомоги в розмірі 15 000 грн.
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог засуджений вказує, що кримінальне провадження було розпочато 12 серпня 2017 року, а наявна у справі постанова про доручення здійснення досудового розслідування слідчій групі датована 09 вересня 2019 року, а тому такі докази як слідчий експеримент та висновки судово-медичних експертиз від 14 серпня 2017 року № 1116, від 20 листопада 2017 року № 1434, від 26 лютого 2018 року № 613, є такими, що були отримані неналежним суб`єктом. При цьому стверджує, що апеляційний суд, ігноруючи постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21), дійшов неправильного висновку про те, що факт проведення слідчих дій слідчим без визначення його повноважень відповідним процесуальним рішенням, не впливає на законність його дій.
Також засуджений зазначає, що апеляційним судом було залишено поза увагою доводи його апеляційної скарги про те, що обвинувальний вирок місцевого суду ґрунтується на припущеннях.
Одночасно засуджений наголошує на безпідставності посилань в ухвалі суду апеляційної інстанції на показання потерпілого ОСОБА_1 та його законного представника ОСОБА_2, оскільки вказані особи не приймали участі в апеляційному розгляді.
Разом з тим ОСОБА_3 стверджує, що апеляційний суд залишив поза увагою доводи його апеляційної скарги з приводу того, що встановлені в обвинувальному акті та під час слідчого експерименту механізм та обставини нанесення тілесних ушкоджень відрізняються від показань, наданих потерпілим під час допиту в суді в цій частині.
Крім того, засуджений наголошує, що апеляційним судом не було враховано того факту, що усі свідки, показання яких покладені в основу судових рішень, є упередженими, а тому їх пояснення не можуть прийматись до уваги. При цьому також вказує, що апеляційним судом безпідставно не було враховано показання матері потерпілого, яка була безпосереднім свідком події.
Водночас засуджений звертає увагу на безпідставність посилань апеляційним судом на відеозапис з нагрудних камер працівників поліції як на доказ, оскільки такий відеозапис не був предметом дослідження в ході судових розглядів.
Також у своїй касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою доводи сторони захисту про недопустимість як доказів висновків судово-медичних експертиз від 20 листопада 2017 року № 1434 та від 26 лютого 2018 року № 613, оскільки вони ґрунтуються та відсилають до описової частини висновку судово-медичної експертизи від 14 серпня 2017 року № 1116, яка залишена без виконання, а тому фактично не має висновку та не є джерелом доказу. При цьому засуджений стверджує, що вищенаведені висновки експертиз були зроблені на підставі дослідження копій з медичної картки потерпілого, які отримані з порушенням вимог ст. 163 КПК України.
Від учасників судового провадження заперечень на вищевказані касаційні скарги не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_15 заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого. Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1, його представника ОСОБА_12 та законного представника ОСОБА_2 прокурор підтримав і просив її задовольнити, а рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення цивільного позову змінити.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК України.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань свідків ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які в ході допиту надали суду пояснення щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, які їм були відомі. Крім того, судом також було допитано неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1, який надав пояснення щодо обставин та механізму заподіяння йому тілесних ушкоджень. При цьому суд зазначив, що неповнолітній ОСОБА_1 підтвердив свої показання, надані під час слідчого експерименту, в ході якого відтворив умови, при яких ОСОБА_3 заподіяв йому ушкодження рукою та електрошокером.
Заслухавши вказаних осіб, місцевий суд дійшов висновку, що їх показання є достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. При цьому підстав не довіряти зазначеним особам судом встановлено не було.
Разом з тим суд критично поставився до показань обвинуваченого ОСОБА_3 щодо його невинуватості, а також до показань свідка ОСОБА_6 в частині відсутності конфлікту між потерпілим ОСОБА_1 та обвинуваченим ОСОБА_3, обґрунтовуючи свою позицію тим, що їх пояснення були надані з метою сприяння обвинуваченому уникнути відповідальності.
Апеляційний суд, перевіряючи вирок в частині надання оцінки показанням вищенаведених осіб, погодився з висновками місцевого суду щодо критичного відношення до пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посилаючись на те, що вони є співмешканцями, а їх свідчення про обставини виникнення конфлікту та його розвиток не узгоджуються між собою та іншими доказами.
В ході перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що допит обвинуваченого, потерпілого та свідків було проведено з дотриманням положень статей 351, 352, 353 КПК України.
Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_3 фактичні дані, що містяться: у рапорті старшого інспектора - чергового Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області від 11 серпня 2017 року, з якого слідує, що від лікаря надійшло повідомлення про виявлення тілесних ушкоджень у неповнолітнього ОСОБА_1 ; у заяві про вчинення кримінального правопорушення від 11 серпня 2017 року, згідно якої ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_3 заподіяв неповнолітньому ОСОБА_1 тілесні ушкодження; у викопіровці із журналу обліку первинних звернень хворих до травмпункту, відповідно до якої ОСОБА_1 11 серпня 2017 року звернувся до даного медичного закладу; у протоколі проведення слідчого експерименту від 12 березня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_1 ; у протоколі огляду відеозапису від 21 лютого 2020 року, який виготовлений з нагрудної камери поліцейського.
Крім того, судом було враховано висновок судово-медичної експертизи від 20 листопада 2017 року № 1434, згідно якого встановлено, що виявлені у неповнолітнього потерпілого ушкодження кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, та висновок додаткової судово-медичної експертизи від 26 червня 2018 року № 613, яким підтверджено наявність у потерпілого вказаних тілесних ушкоджень та встановлена можливість походження тілесних ушкоджень в ділянці шиї внаслідок застосування електрошокера. При цьому відповідно до вироку суд вказав, що висновок додаткової судово-медичної експертизи також підтверджує факт того, що показання потерпілого в частині його побиття, надані під час слідчого експерименту, не суперечать механізму утворення виявлених у нього тілесних ушкоджень.
Разом з тим, за результатом дослідження наведених експертних досліджень, місцевий суд зазначив, що вони були проведені на підставі даних медичної документації та даних огляду підекспертного, які були отримані в порядку, передбаченому процесуальним законом, а тому сумнівів у їх допустимості немає.
Отже суд першої інстанції за результатами перевірки матеріалів кримінального провадження встановив, що надані докази є логічними і послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності. Підстав не довіряти цим доказам, у тому числі показанням потерпілого та свідків, у суду не було.