Постанова
Іменем України
7 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 554/5630/19
провадження № 61-60св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Полтавська обласна спілка споживчих товариств,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Полтавської обласної спілки споживчих товариств на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2019 року, ухвалене в складі судді Чуванової А. М., та постанову Полтавського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року, прийняту колегією в складі суддів: Лобова О. А., Пікуль В. П., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що з 27 вересня 2010 року працював в Полтавській обласній спілці споживчих товариств на різних посадахі в цей же час також працював за сумісництвом керівником СТ "КООПЗАГОТПРОМ-МКК", яке співпрацювало із Полтавською обласною спілкою споживчих товариств і заборгувало СТ "КООПЗАГОТПРОМ-МКК" певні кошти, які у подальшому були стягнуті судовим рішенням. У зв`язку з цим у нього з керівником відповідача склалися недоброзичливі стосунки та виникли затримки у виплаті заробітної плати, і у порушення статті 32 КЗпП України без попередження змінені істотні умови праці, а саме його позбавлено робочого кабінету, укомплектованого офісною технікою, та службового автомобіля.
У кінці 2018 року позивач мав намір звільнитися за частиною третьою статті 38 КЗпП України, однак через погіршення стану здоров`я вимушений взяти неоплачувану відпустку на підставі статті 25 Закону України "Про відпустки" на 30 днів з 08 жовтня 2018 року, а потім ще на 30 днів - із 07 листопада 2018 року до 07 грудня 2018 року. Також неодноразово звертався за медичною допомогою у період з кінця 2018 до травня 2019 року.
Зрозумівши, що їхня подальша співпраця неможлива, 16 травня 2019 року він надіслав на адресу відповідача дві заяви про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України за порушення роботодавцем умов праці. У заявах просив провести з ним розрахунок при звільненні, надати копію наказу про звільнення і довідку про його стаж та заробітну плату, а також копії наказів про надання відпусток.
22 травня 2019 року позивач направив повторно дві заяви про звільнення з 20 травня 2019 року з аналогічних підстав. Лист вручено відповідачу 27 травня 2019 року.
Однак після направлених відповідачу листів про звільнення позивач отримав листа від профспілкового комітету, хоча членом спілки ніколи не був, в якому позивача запрошували на 3 вересня 2019 року для оформлення звільнення за прогули з 7 грудня 2018 року.
5 червня 2019 року позивач отримав поштою копію розпорядження від 4 червня 2019 року № 20-К, відповідно до якого позивача звільнено з підприємства за прогули з 7 грудня 2018 року. 4 червня 2019 року позивач отримав від відповідача на свою картку кошти в сумі 9 571,43 грн. Трудову книжку позивач отримав 14 червня 2019 року.
Позивач вважав, що його звільнення за прогули є незаконним.
Також позивач зазначав, що незаконним звільненням йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що порушення трудових прав за час його роботи на підприємстві носило системний і тривалий характер, було обтяжливим, що спонукало його звільнитись з підприємства. Порушення трудових прав вчинено в особливо тяжкий для позивача період, оскільки з кінця 2018 року в нього, як в особи з інвалідністю ІІ групи, погіршився стан здоров`я, тому затримки у виплаті заробітної плати та інші порушення призвели до суттєвих емоційних переживань і підірвали звичний ритм його життя.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд:
- визнати трудовий договір, укладений між ним та відповідачем, розірваним з 20 травня 2019 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України;
- змінити дату і формулювання причини його звільнення з Полтавської обласної спілки споживчих товариств із "7 грудня 2018 року за пунктом 4 статті 40 КЗпП України" на "20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України";
- зобов`язати Полтавську обласну спілку споживчих товариств видати наказ про звільнення його з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України і внести цей запис до трудової книжки серії НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Полтавської обласної спілки споживчих товариств від 4 червня 2019 року № 20 про звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України з 7 грудня 2018 року;
- зобов`язати Полтавську обласну спілку споживчих товариств надати позивачу трудову книжку серії НОМЕР_1 із записом про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України;
- зобов`язати Полтавську обласну спілку споживчих товариств надати йому копію наказу про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, копії всіх наказів про надання йому відпусток, а також довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період його роботи;
- стягнути з Полтавської обласної спілки споживчих товариств на його користь 20 865,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 4 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано розпорядження Полтавської обласної спілки споживчих товариств від 4 червня 2019 року № 20-к про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з 7 грудня 2018 року.
Змінено дату та формулювання підстав звільнення і зазначено, що ОСОБА_1 звільнений з Полтавської обласної спілки споживчих товариств за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 20 травня 2019 року.
Зобов`язано Полтавську обласну спілку споживчих товариств внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про його звільнення з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю на підставі статті 38 КЗпП України з 20 травня 2019 року.
Стягнено з Полтавської обласної спілки споживчих товариств на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні ОСОБА_1 за прогул з 7 грудня 2018 року за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України відповідач не дотримався порядку накладення дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 149 КЗпП України, оскільки не відібрав письмових пояснень у позивача щодо відсутності його на робочому місці за період з 7 грудня 2018 року до 3 червня 2019 року, не склав акти про відсутність його на робочому місці без поважних причин, розпорядження про звільнення містить неконкретизоване порушення трудової дисципліни, за яке застосоване стягнення у виді звільнення.
Оскільки звільнення позивача за прогул є незаконним, то відповідач зобов`язаний був розірвати трудовий договір та звільнити його з вказаної посади з 20 травня 2019 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю - за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Оскільки позивач не просив поновити його на роботі, то суд визнав доведеними позовні вимоги про зміну дати та формулювання підстави звільнення позивача з Полтавської обласної спілки споживчих товариств.
Суд вважав інші позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вони дублюють одна одну, є безпідставними, не мають відношення до предмету доказування.
Стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду, суд виходив з встановленого судом факту порушення відповідачем прав позивача у сфері трудових відносин, а, відтак, наявні правові підстави покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачу моральну шкоду відповідно до принципів розумності та справедливості, в розмірі 1 000,00 грн.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу Полтавської обласної спілки споживчих товариств залишено без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про покладення на Полтавську обласну спілку споживчих товариств обов`язку видати ОСОБА_1 трудову книжку серії НОМЕР_1 із записом про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, копію наказу про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, копії всіх наказів про надання йому відпусток, а також довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період його роботи - скасовано.
Ухвалено в цій частині нове рішення.
Зобов`язано Полтавську обласну спілку споживчих товариств видати ОСОБА_1 трудову книжку серії НОМЕР_1 із записом про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
Зобов`язано Полтавську обласну спілку споживчих товариств видати ОСОБА_1 копію наказу про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, копії всіх наказів про надання йому відпусток, а також довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період його роботи.
В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2019 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такі вимоги ґрунтуються на законі, їх обґрунтованість (у частині невиконання відповідачем обов`язку видати відповідні документи) підтверджена належними і допустимими доказами.
В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним факт порушення відповідачем трудового законодавства відносно позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2019 року Полтавська обласна спілка споживчих товариств подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Касаційна скарга мотивна тим, що судами не було застосовано положення статті 139 КЗпП України, та не враховано, що наступного робочого дня після закінчення відпустки, тобто 7 грудня 2018 року, позивач на робочому місці не з`явився, про причини неявки на роботу роботодавця не повідомив, що тривало до 4 червня 2019 року, тобто до моменту звільнення ОСОБА_1 з посади помічника Голови правління з питань економічної та інформаційної безпеки.
Також суди не врахували, що відповідачем не допущено порушень статті 149 КЗпП України. Відповідач надавав докази на підтвердження того, що, починаючи з грудня 2018 року, уповноваженою комісією відповідача було складено численні акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці. Тому зазначає, що він правомірно застосував положення пункту 4 статті 40 КЗпП України та звільнив ОСОБА_1 за прогул без поважних причин з 7 грудня 2018 року, оскільки: профспілковий комітет Облспоживспілки неодноразово запрошував позивача на засідання, які мали місце у квітні-травні 2019 року, проте ОСОБА_1 жодного разу не з`явився; відповідачем документально підтверджено відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 7 грудня 2018 року до часу звільнення - 4 червня 2019 року; Облспоживспілка прийняла рішення про звільнення позивача з займаної посади з моментувчиненняостаннім прогулу - 7 грудня 2018 року, на підставі не лише складених актів про відсутність на роботі, але й інформації, отриманої від представників трудового колективу та профспілкового комітету, які неодноразово підтверджували на засіданні профспілкового комітету відсутність ОСОБА_1 на робочому місці саме з 7 грудня 2018 року, що було відображено у відповідному протоколі, а також в табелі обліку використання робочого часу за весь період часу відсутності позивача на робочому місці; за період з 7 грудня 2018 року до часу звільнення відповідач отримав лише одну відповідь згідно з листом Департаменту охорони здоров`я Полтавської облдержадміністрації від 25 квітня 2019 року № 04-03/1269, що підтверджувала перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні з 20 березня 2019 року до 29 березня 2019 року в КП "Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М. В. Скліфософського Полтавської обласної ради", а інших пояснень щодо відсутності на робочому місці та документальних підстав законності своїх дій позивач не надав, що також було враховано при формулюванні дати та підстав його звільнення із займаної посади.
Тому заявник вважає, що він правомірно застосував положення статті 148 КЗпП України.
Позиція інших учасників справи.
У червні 2020 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У червні 2020 року позивач подав клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі у зв`язку з тим, що оскаржувані рішення не підлягають касаційному оскарженню і відповідач у касаційній скарзі не обґрунтував застосування будь-якого із виключень, які передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
8 лютого 2021 року до Верховного Суду від Полтавської обласної спілки споживчих товариств надійшло клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2019 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року клопотання Полтавської обласної спілки споживчих товариств задоволено частково.
Зупинено виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2019 року в частині зобов`язання Полтавської обласної спілки споживчих товариств внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про його звільнення з посади помічника Голови правління з економічної та інформаційної безпеки за власним бажанням у зв`язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю на підставі статті 38 КЗпП України з 20 травня 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року в частині покладення на Полтавську обласну спілку споживчих товариств обов`язку видати ОСОБА_1 трудову книжку серії НОМЕР_1 із записом про звільнення з 20 травня 2019 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
Фактичні обставини, встановлені судами першої і апеляційної інстанцій
Суди встановили, що на підставі розпорядження від 4 липня 2016 року № 46-к "Про прийняття на роботу" ОСОБА_1 прийнято на посаду помічника Голови правління з питань економічної та інформаційної безпеки Полтавської обласної спілки споживчих товариств (т. 1 а. с. 28, 88, 89).
Згідно з розпорядженням від 5 липня 2016 року № 63-к його переведено з 5 липня 2016 року до 20 вересня 2016 року на неповний робочий день (4 години) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу (т. 1 а. с. 91).
Розпорядженням від 3 жовтня 2016 року № 79-к ОСОБА_1 переведено з 3 жовтня 2016 року до 30 листопада 2016 року на неповний робочий день (4 години) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу (т.1 а. с. 93).
Розпорядженням від 1 грудня 2016 року № 114-к позивача переведено з 1 грудня 2016 року до 28 лютого 2017 року на неповний робочий день (4 години) з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу (т. 1 а. с. 95).
Розпорядженням від 29 грудня 2016 року № 118-к ОСОБА_1 переведено з 3 січня 2017 року на повний робочий день (т. 1 а. с. 97).
Розпорядженням від 21 лютого 2017 року № 7-к ОСОБА_1 надано відпустку з 27 лютого 2017 року до 31 березня 2017 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30 % посадового окладу (т. 1 а. с. 99).
Розпорядженням від 13 червня 2018 року № 27-к ОСОБА_1 надано відпустку з 18 червня 2018 року до 18 липня 2018 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 50 % посадового окладу (т. 1 а. с. 101).
Розпорядженням від 8 серпня 2018 року № 47-к ОСОБА_1 надано відпустку з 13 серпня 2018 року до 12 вересня 2018 року без виплати матеріальної допомоги на оздоровлення (т. 1 а. с. 103).
Розпорядженням від 8 жовтня 2018 року № 55-к ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати з 8 жовтня 2018 року до 6 листопада 2018 року згідно пункту 7 статті 25 Закону України "Про відпустки" як особі з інвалідністю ІІ групи (т. 1 а. с. 105).
Розпорядженням від 1 листопада 2018 року № 70-к ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати з 7 листопада 2018 року до 6 грудня 2018 року згідно з пунктом 7 статті 25 Закону України "Про відпустки" як особі з інвалідністю ІІ групи (т. 1 а. с.107).
16 травня 2019 року ОСОБА_1 надіслав на адресу Полтавської обласної спілки споживчих товариств заяву про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, яка отримана відповідачем 23 травня 2019 року (т. 1 а. с. 44-46).
22 травня 2019 року ОСОБА_1 повторно направив відповідачу аналогічну заявою про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України з 20 травня 2019 року, яка була отримана відповідачем 27 травня 2019 року (т. 1 а. с. 49-52).
В цей же день позивача було запрошено на засідання Профспілкового комітету на 3 червня 2019 року о 09.00 год. для вирішення питання про звільнення за прогул (т. 1 а. с. 55).
29 травня 2019 року ОСОБА_1 надіслав заяву Профспілковому комітету про неможливість розгляду питання про його звільнення за прогул у зв`язку зі звільненням за частиною третьою статті 38 КЗпПУкраїни з 20 травня 2019 року (т. 1 а. с. 56).
Розпорядженням № 20-к "Про припинення трудового договору" ОСОБА_1 звільнено з посади помічника Голови правління з економічної та інформаційної безпеки за прогул без поважних причин з 7 грудня 2018 року за пунктом 4статті 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 59).
З табеля обліку використаного робочого часу за період з 1 грудня 2018 року до 31 грудня 2018 рокусудамивстановлено, що до 6 грудня 2018 року ОСОБА_1 значиться у додатковій відпустці з позначкою коду "ДБ". 7 грудня 2018 року значиться код "НЗ" - явка з нез`ясованих причин. З 10 грудня 2018 року також значиться код "НЗ" - явка з нез`ясованих причин. Згідно з умовними позначеннями у табелі обліку використання робочого часу "прогул" визначається під кодом як "ПР".
Відповідно до акта про відсутність на роботі позивача, складено 14 грудня 2018 року, ОСОБА_1 з 10 грудня 2018 року до 14 грудня 2018 року був відсутній на роботі без поважних причин з 8-00 год до 15-40 год впродовж робочого дня (т. 1 а. с. 115, 162-169).
У табелях обліку використаного робочого часу за періоди з 1 січня 2019 року до 31 січня 2019 року, з 1 лютого 2019 року до 28 лютого 2019 року, з 1 березня 2019 року до 31 березня 2019 року, з 1 квітня 2019 року до 30 квітня 2019 року, з 1 травня 2019 року до 31 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 також значиться код "НЗ" - явка з нез`ясованих причин (т. 1 а. с. 191-195).
Відповідно до копій листків непрацездатності за періоди з 20 березня 2019 року до 29 березня 2019 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні, з 22 квітня 2019 року до 27 квітня 2019 року - на амбулаторному лікуванні, з 2 травня 2019 року до 15 травня 2019 року - на стаціонарному лікуванні (т. 1 а. с. 41, 42).
Згідно з довідкою про нараховані та виплачені доходи за період з 5 липня 2016 року до 04 червня 2019 року позивачу заробітна плата сплачена у розмірі 58 484,07 грн (т. 1 а. с. 138, 139).
Відповідно до довідки відповідача про нараховані та виплачені доходи ОСОБА_1 за період з 5 липня 2016 року до 4 червня 2019 року заробітна плата виплачувалася один раз в місяць (т. 1 а. с. 138, 139).
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги Полтавської обласної спілки споживчих товариств на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У частині першій статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.