Постанова
Іменем України
06 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 200/20441/18
провадження № 61-6608св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада, відповідач - ОСОБА_1,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення.
Позовна заява мотивована тим, що територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради є власниками земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 .
За зверненням департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради робочою групою із самоврядного контролю за використанням та охороною земель районної у місті Дніпрі ради було здійснено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні вказаної земельної ділянки, про що складено акт від 12 грудня 2018 року
№ 1807, яким встановлено, що земельна ділянка використовується ОСОБА_1 для особистих потреб всупереч вимогам
статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Земельна ділянка не огороджена парканом, не охороняється, використовується за фактичним розміщенням гаража та нежитлових приміщень. При цьому відповідач не має будь-яких правовстановлюючих документів на зазначену земельну ділянку та на споруди, розташовані на ній.
Посилаючись на вищевказане, Дніпровська міська рада просила суд зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого гаража та нежитлових приміщень загальною
площею 71,18 кв. м.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська
від 28 серпня 2019 року (у складі судді Томаша В. І.) позов Дніпровської міської ради задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, привівши її
у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого гаражу та нежитлових приміщень загальною
площею 71,18 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Виконавчим комітетом Шевченківської районної у місті Дніпрі ради 12 грудня 2018 року складено акт № 1807, яким підтверджено факт використання вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 для особистих потреб. Оскільки розташовані на цій ділянці гараж та нежитлові приміщення не належать на праві власності жодній особі, а відповідач не надав доказів їх введення в експлуатацію в установленому законом порядку, то вони є самочинним будівництвом. Земельна ділянка, на якій розташоване зазначене самочинне будівництво, належить Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності, а наявність самочинних споруд створює перешкоди Дніпровській міській раді
в реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкою.
Не погодившись з рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2021 року
(у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено факт спорудження спірних об`єктів нерухомого майна на земельній ділянці по АДРЕСА_1 саме відповідачем.
Тому ОСОБА_1 не є належним відповідачем в цій справі.
Не погодившись з постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, Дніпровська міська рада оскаржила її в касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року (у складі колегії суддів: Фаловської І. М., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.) касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня
2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору, достовірно не з`ясував, хто саме здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці на АДРЕСА_1 та повинен виконати вимоги Дніпровської міської ради про повернення вказаної земельної ділянки, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого гаража та нежитлових приміщень.
Крім того, у своїй постанові від 10 листопада 2021 року у даній справі Верховний Суд наголошував, що в порушення вимог статей 89, 263, 264, 367, 368 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином наданий позивачем акт від 12 грудня 2018 року № 1807 та не спростував доводів Дніпровської міської ради про те, що вказаним доказом підтверджується факт використання спірної земельної ділянки
ОСОБА_1 для особистих потреб.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що акт від 12 грудня
2018 року № 1807 щодо перевірки дотримання вимог земельного законодавства групи із самоврядного контролю за використанням
та охороною земель не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту використання спірної земельної ділянки
ОСОБА_1 для особистих потреб, оскільки таке твердження позивача ґрунтується, зокрема, на припущеннях ОСОБА_2, викладених у його заяві від 11 вересня 2018 року, при цьому, відповідні докази щодо особи, яка збудувала спірний гараж, міською радою не були встановлені.
Разом з тим, будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що саме ОСОБА_1 було здійснено самочинне будівництво на земельній ділянці на АДРЕСА_1 та використання ним спірної земельної ділянки для особистих потреб Дніпровська міська рада не надала ні до суду першої, ні до апеляційної інстанції, тоді як, відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року, Дніпровська міська рада просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду
від 01 червня 2022 року і залишити в силі рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає
пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня
2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не є належним відповідачем у справі.
Разом з тим, апеляційний судом при новому розгляді справи не врахував вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 200/20441/18 (провадження № 61-9148св21).
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 12 вересня 2018 року до Інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради надійшла заява ОСОБА_2, в якій зазначено, що йому на праві власності належить гараж № НОМЕР_1 та земельна ділянка (кадастровий номер 1210100000:02:394:0081), розташовані у дворі будинку АДРЕСА_1 . Власником сусіднього гаража НОМЕР_2 споруджено незаконну надбудову у вигляді повноцінного другого поверху та високого даху над ним, яка спирається на опорну стіну між зазначеними гаражами, що є спільним несучим конструктивним елементом обох гаражів. У зв`язку з цим ОСОБА_2 просив провести перевірку викладених фактів та вжити відповідні заходи для знесення незаконно споруджених об`єктів.
За вищевказаною заявою Дніпровською міською радою здійснено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На запит директора департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради Павлова А. Г. від 19 жовтня 2018 року № 4/3-1065 листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 24 жовтня 2018 року № 4/1-674 повідомлено, що в акті прийому-передачі дозвільної документації від 27 жовтня 2016 року департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції Дніпропетровської області та реєстрі управління, ведення якого розпочато з 28 жовтня 2016 року, відсутні відомості щодо дозвільної документації (повідомлення про початок виконання будівельних робіт, дозвіл на виконання будівельних робіт чи декларації про готовність об`єкта до експлуатації) за об`єктом по АДРЕСА_1 .
На запит директора департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради Павлова А. Г. від 19 жовтня 2018 року № 4/3-1064 листом Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 24 жовтня 2018 року № 3/15-327 повідомлено, що за даними містобудівного кадастру та адресного плану міста, адреса: АДРЕСА_1 жодному об`єкту нерухомості на території міста не присвоювалася, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна або змінена ця адреса, відсутній.
На запит директора департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради Павлова А. Г. від 19 жовтня 2018 року № 4/3-1066 листом департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 25 жовтня 2018 року № 4/11-2342 повідомлено, що станом на 24 жовтня 2018 року в інформаційній (автоматизованій) підсистемі "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи міста Дніпропетровська за результатами пошуку за адресою земельної ділянки по АДРЕСА_1, не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами.
За результатами перевірки 12 грудня 2018 року Виконавчим комітетом Шевченківської районної у місті Дніпрі ради складено акт № 1807, в якому зазначено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 використовується ОСОБА_1 для особистих потреб. Ділянка не огороджена парканом, не охороняється, використовується за фактичним розміщенням гаража та нежитлових приміщень. Площа земельної ділянки складає 71,18 кв. м. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою або свідоцтво про право власності чи договір оренди землі, зареєстровані відповідно до закону, - відсутні, що є порушенням статей 125, 126 ЗК України. ОСОБА_1 направлено попередження про необхідність усунення порушень земельного законодавства.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 січня 2021 року № 241758638 апеляційним судом також встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу № 2032 від 14 травня 2013 року ОСОБА_1 належать нежитлові приміщення № № 1, 3, 4 (офіс) в житловому будинку літ. "А-2" в цоколі - І поверсі загальною площею 112,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто спірні об`єкти нерухомого майна, які зазначені в позовній заяві, не перебувають
у власності відповідача.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною другою статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органом місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктами "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"
(статті 125, 126 ЗК України).
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм