Постанова
Іменем України
06 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 757/6362/19-ц
провадження № 61-21215св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство охорони здоров`я України, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, яка підписана представником Пащенком Олександром Олександровичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року в складі судді: Матійчук Г. О., та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України), Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (далі - НМУ ім. О. О. Богомольця) про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона займала посаду ректора НМУ ім. О. О. Богомольця з 16 червня 2014 року на підставі контракту № 791, укладеного між нею та Міністерством охорони здоров`я України в особі Міністра охорони здоров`я України Мусія О. С.
08 січня 2019 року Міністерство охорони здоров`я України видало наказ №1-о "Про звільнення ОСОБА_1", в якому зазначено: "… вважати ОСОБА_1 поновленою на посаді ректора НМУ ім. О. О. Богомольця з 26 грудня 2018 року…". Одночасно пунктом 2 цього ж наказу МОЗ України звільнило її з 08 січня 2019 року з посади ректора НМУ ім. О.О. Богомольця за порушення умов контракту № 791 від 16 червня 2014 року та за прогул з 27 грудня 2018 року по 08 січня 2019 року.
На підставі наказу № l-о Міністерства охорони здоров`я України 09 січня 2019 року НМУ ім. О.О. Богомольця було видано наказ № 35-л "Про поновлення на посаді ОСОБА_1" та № 36-л "Про звільнення ОСОБА_1"
До трудової книжки позивача було внесено запис про звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Копії оскаржуваних наказів Міністерства охорони здоров`я України від 08 січня 2019 року № l-о та HНМУ ім. О. О. Богомольця від 09 січня 2019 року № 36-л, а також трудову книжку отримано особисто позивачем з відміткою про отримання 10 січня 2019 року.
Станом на дату подачі цього позову Міністерство охорони здоров`я України тричі звільняло її за невиконання тих самих пунктів контракту, що, як мінімум, вказує на недобросовісність дій МОЗ України та НМУ ім. О. О. Богомольця щодо ОСОБА_1 та упереджене ставлення до неї, факт чого був встановлений рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року у справі № 757/18790/18.
Позивач вказувала, що за результатами конкурсу проведеного у 2014 році її було обрано керівником НМУ ім. О. О. Богомольця.
16 червня 2014 року Міністерство охорони здоров`я України в особі Міністра охорони здоров`я України Мусія О. С. уклав з нею контракт № 791, відповідно до пункту 7.1 якого строк дії контракту з 16 червня 2014 року по 16 червня 2021 року.
Позивач посилалась на те, що її посада є виборною, при цьому Міністерство охорони здоров`я України не наділений правом самостійно обирати або брати участь у виборах ректора НМУ ім. О. О. Богомольця, а лише укладає контракт із особою, обраною у відповідності до положень діючого законодавства України.
Міністерство охорони здоров`я України мало право достроково розірвати контракт з нею за порушення умов контракту виключно за поданням конференції трудового колективу НМУ ім. О. О. Богомольця, як це прямо передбачено законодавством України та статутом НМУ ім. О. О. Богомольця.
Ні Законом України "Про вищу освіту", ані статутом НМУ ім. О. О. Богомольця не передбачено право МОЗ України як засновника звільняти керівника університету з власної ініціативи без погодження з конференцією трудового колективу.
Позивач вважає, що її було звільнено з порушенням процедури звільнення осіб, які займають виборні посади та норм чинного законодавства, зокрема, частини третьої статті 147-1 КЗпП України, пункту 3 частини другої статті 15 Закону України "Про вищу освіту", пункту 7 розділу ІІІ статуту НМУ імені О. О. Богомольця.
ОСОБА_1 посилалась на те, що ні Міністерство охорони здоров`я України, ні НМУ імені О. О. Богомольця не вказали, в чому саме полягає порушення нею, як ректором пунктів 3.12, 3.15, 3.31, 3.36 та 3.37 контракту.
Питання щодо дотримання позивачем фінансового та бюджетного законодавства досліджувалось під час розгляду Печерським районним судом міста Києва судової справи № 757/18790/18-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу "Про звільнення ОСОБА_1" № 14-о від 30 березня 2018 року, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
У межах цієї справи була проведена судово-економічна експертиза, за результатами якої, відповідно до висновку від 31 липня 2018 року №05/07-18, складеного судовим експертом Болоніною І. В., порушення зазначені у акті ревізії фінансово-господарської діяльності НМУ ім. О. О. Богомольця від 03 березня 2016 року № 04/21/1 та у 11 пунктах вимоги ДФІ України від 06 квітня 2016 року "04-14/435 "Щодо усунення виявлених ревізією порушень", а саме: пунктах 6, 13, 14, 15, 20, 21, 23, 25, 26, 27 та 28 нормативно та документально не підтверджуються, а виявлені порушення було усунуто, про що НМУ ім. О. О. Богомольця повідомлено у "Звіті про результати опрацювання НМУ ім. О. О. Богомольця матеріалів ревізії та вжиті заходи з усунення порушень і недоліків, зазначених у вимозі ДФІ України від 06 квітня 2016 року № 04- 14/435 "Щодо усунення виявлених ревізією порушень", направленому в. о. Міністра МОЗ України У. Супрун при супровідному листі від 16 січня 2018 року № 120/5-57.
Дотримання позивачем вимог фінансового та бюджетного законодавства України на посаді ректора НМУ ім. О. О. Богомольця підтверджується також листом ДФІ України № 04-14/703 від 19 травня 2016 року.
НМУ ім. О. О. Богомольця листом від 16 січня 2018 року було повідомлено Міністерство охорони здоров`я України про результати виконання вимог ДФІ від 06 квітня 2016 року № 04-14/435, про відсутність порушень бюджетного законодавства, а також надано вичерпний звіт про усунення недоліків за вимогами ДФІ, що зазначено також і у висновку експерта.
ОСОБА_1 зазначала, що її звільнення з посади за частиною четвертою статті 40 КЗпП України не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки згідно оскаржуваного наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08 січня 2019 року № 1-о та наказу НМУ ім. О. О. Богомольця від 09 січня 2019 року №35-л наказано поновити її на посаді ректора з 26 грудня 2018 року, тобто "заднім" числом. Тому позивач не знала та не могла знати про своє поновлення на посаді 26 грудня 2018 року та приступити до виконання своїх обов`язків. Фактично вона дізналася про своє поновлення та звільнення 10 січня 2019 року одночасно, що вказує на неправомірні дії з боку МОЗ України та НМУ імені О. О. Богомольця щодо її звільнення, а саме штучне створення обставин для звільнення її на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивач вказувала, що займала посаду ректора НМУ ім. О. О. Богомольця протягом 3,5 років. За цей час нею було докладено значних зусиль для забезпечення нормального функціонування та розвитку навчального закладу. Результати її роботи детально відображено у звітах ректора за 2014, 2015, 2016 та 2017 роки.
При цьому позивача було неправомірно звільнено з посади ректора НМУ ім. О. О. Богомольця із застосуванням формулювань, що її робота була визнана незадовільною, нею не виконано умови контракту, а також вигаданого та нічим не підтвердженого прогулу.
Внаслідок стресу від протиправних дій Міністерства охорони здоров`я України у неї відбулося погіршення психологічного стану, яке виражається у постійному почутті роздратованості, пригніченості, незадоволеності своїм життєвим становищем, хронічною втомою.
Протиправний характер рішення Міністерства охорони здоров`я України завдав шкоди її діловій репутації.
ОСОБА_1 просила:
визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров`я України від 08 січня 2019 року № 1-о "Про звільнення ОСОБА_1";
визнати незаконним та скасувати наказ НМУ ім. О. О. Богомольця від 09 січня 2019 року № 36-л "Про звільнення ОСОБА_1";
поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді ректора НМУ ім. О. О. Богомольця;
стягнути з НМУ ім. О. О. Богомольця на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 січня 2019 року по день ухвалення рішення судом;
стягнути з Міністерства охорони здоров`я України на її користь 10 000 грн. моральної шкоди, в якості компенсації завданої у зв`язку із її незаконним звільненням з посади ректора НМУ ім. О. О. Богомольця.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця № 36-л від 09 січня 2019 року "Про звільнення ОСОБА_1".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді ректора Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця з 09 січня 2019 року.
Стягнуто з Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 листопада 2019 року по 08 грудня 2020 року у розмірі 274 431,11 грн.
Стягнуто з Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 10 000 грн компенсації моральної шкоди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
посада ректора НМУ ім. О. О. Богомольця є виборною. За результатами проведеного конкурсу на заміщення посади ректора НМУ ім. О. О. Богомольця МОЗ України укладає контракт з особою, обраною у порядку, передбаченому статтею 42 Закону України "Про вищу освіту". Згідно наказу № 1-о "Про звільнення ОСОБА_1" МОЗ України при винесення вказаного наказу керувався Законом України "Про вищу освіту";
відповідно до пункту 3 частини другої статті 15 Закону України "Про вищу освіту" засновник (засновники) закладу вищої освіти або уповноважений ним (ними) орган за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти достроково розриває контракт із керівником закладу вищої освіти з підстав, визначених законодавством про працю, чи за порушення статуту закладу вищої освіти та умов контракту. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу ІІІ Статуту НМУ ім. О. О. Богомольця МОЗ України за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування Університету достроково розриває контракт з ректором Університету з підстав, визначених законодавством про працю чи за порушення цього Статуту та умов контракту. Відповідно до пункту 1 розділу VІ Статуту НМУ ім. О. О. Богомольця вищим колегіальним органом громадського самоврядування Університету є конференція трудового колективу, включаючи виборних представників з числа студентів. Згідно частини третьої статті 2 Закону України "Про освіту" суб`єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством. Таким чином статтею 15 Закону України "Про вищу освіту" не передбачено повноважень МОЗ України на дострокове розірвання контракту з ректором закладу вищої освіти з власної ініціативи за відсутності подання вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти;
МОЗ України не надав суду доказів про існування станом на 08 січня 2019 року подання чи рішення конференції трудового колективу НМУ ім. О. О. Богомольця щодо дострокового розірвання контракту або звільнення ОСОБА_1 з посади ректора університету. Тому позивача звільнено з порушенням процедури, встановленої Законом України "Про вищу освіту";
матеріали справи не містять доказів на підтвердження порушення позивачем умов контракту. Трудовий договір з працівником може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у разі прогулу працівника (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу);
відповідачами не надано належних, допустимих та обґрунтованих доказів тому, що прогул позивача з 27 грудня 2018 року по 08 січня 2019 року мав місце, враховуючи, що наказ МОЗ України, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді з 27 грудня 2018 року винесено 08 січня 2019 року, а ознайомлено з ним позивача 10 січня 2019 року, відповідно виконати його та приступити до роботи у визначений в наказі № 1-о строк (27 грудня 2018 року) вона фізично не мала можливості. У разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша статті 235 КЗпП України). Способи захисту трудових прав наведені, зокрема, у статтях 235 і 237-1 КЗпП України. Так, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша статті 235 КЗпП України). Цей спосіб захисту порушених прав працівника застосовується незалежно від підстави припинення з ним трудового договору у випадку незаконного звільнення працівника чи його незаконного переведення на іншу роботу (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 452/970/17 від 29 травня 2019 року). Оскільки позивача було звільнено з порушенням вимог чинного трудового законодавства, а також законодавства України про вищу освіту, позовні вимоги про поновлення позивача на роботі на посаді ректора НМУ ім. О. О. Богомольця підлягають задоволенню;
суд першої інстанції взяв до уваги існування наказу МОЗ України від 18 січня 2019 року № 4-о "Про звільнення ОСОБА_1", згідно з пунктом 1 якого оскаржуваний наказ МОЗ України від 08 січня 2019 року № 1-о визнано таким, що втратив чинність. Пунктом 2 наказу МОЗ України від 18 січня 2019 року № 4-о ОСОБА_1 поновлено на посаді ректора з 11 січня 2019 року, а пунктом 3 звільнено з посади з 18 січня 2019 року. Таким чином, у межах спірних правовідносин відповідно до статті 235 КЗпП України, ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання незаконним та скасування наказу НМУ ім. О. О. Богомольця "Про звільнення ОСОБА_1" № 36-л від 09 січня 2019 року та поновлення позивача на посаді, з якої її було звільнено;
відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Суд першої інстанції вказав про намагання відповідача затягнути розгляд справи, зокрема оскарженням ухвали про відкриття провадження у справі в апеляційному порядку. Отже, розгляд справи тривав понад один рік не з вини працівника. Позивач була звільнена 09 січня 2019 року. У матеріалах справи міститься рішення у справі № 757/54209/18-ц від 28 листопада 2019 року, за змістом якого вирішено стягнути з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 жовтня 2018 року по 12 листопада 2019 року у розмірі 278 511,87 грн. Вказане рішення було залишено без змін постановою апеляційної інстанції від 01 грудня 2020 року. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 січня 2019 року по 12 листопада 2019 року підлягає стягненню на підставі рішення у справі № 757/54209/18-ц від 28 листопада 2019 року. Таким чином у межах цієї справи стягнення заробітку за час вимушеного прогулу обліковується з наступного робочого дня, а саме: з 13 листопада 2019 року. Згідно рішення у справі № 757/54209/18-ц від 28 листопада 2019 року на підставі довідки НМУ ім. О. О. Богомольця № 120/5-414 від 05 червня 2018 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1 020,19 грн. Тому стягненню з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 листопада 2019 року по 08 грудня 2020 року включно, у розмірі 274 431,11 грн за 269 робочих днів;
оспорюваними наказами відповідачів порушено нормальний ритм життя позивача, позбавлено її можливості реалізовувати своє право на працю, позивач змушена була звернутись до фахівців за правничою допомогою з метою захисту своїх прав у суді, тощо. Хоча позовна вимога в частині визнання незаконним та скасування наказу МОЗ України №1-о від 08 січня 2019 року не підлягає задоволенню з огляду на існування іншого наказу МОЗ України, яким наказ МОЗ України №1-о від 08 січня 2019 року визнано таким, що втратив чинність, однак сам факт винесення наказу про звільнення позивача вже є порушенням прав позивача, що в свою чергу послугувало підставою для звернення до суду. Сам факт визнання наказу МОЗ України від 08 січня 2019 року № 1-о не чинним не відновлює становище, що існувало до його прийняття і не скасовує негативний вплив на життя позивача. Проаналізувавши зазначені норми закону, виходячи з обставин справи, з урахуванням засад розумності та справедливості, суд першої інстанції вважав, що з МОЗ України на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в заявленому позивачем розмірі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України, до якої приєднався Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
посада ректора НМУ ім. О. О. Богомольця є виборною. За результатами проведеного конкурсу на заміщення посади ректора Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України укладає контракт з особою, обраною у порядку, передбаченому статтею 42 Закону України "Про вищу освіту". МОЗ України не надано суду доказів про існування, станом на 08 січня 2019 року, подання чи рішення конференції трудового колективу НМУ ім. О. О. Богомольця щодо дострокового розірвання контракту або звільнення ОСОБА_1 з посади ректора університету. Тому звільнення ОСОБА_1 з посади ректора Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, яка є виборною, за відсутності подання вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти порушує встановлену процедуру та не може вважатися законним. У зв`язку із цим необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про необов`язковість прийняття рішення вищим колегіальним органом громадського самоврядування закладу;
посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин статтю 42 Закону України "Про вищу освіту" безпідставні, оскільки вимоги цієї норми деталізують порядок звільнення виборного керівника закладу вищої освіти, встановлюють вимоги до процедури прийняття рішення вищим колегіальним органом громадського самоврядування закладу вищої освіти про внесення подання стосовно звільнення керівника, однак в даному випадку таке подання взагалі було відсутнє, що було встановлено судом першої інстанції;
доводи відповідачів про те, що рішенням Конференції трудового колективу НМУ ім. О. О. Богомольця від 25 січня 2019 року та від 02 грудня 2019 року ухвалено рішення щодо висловлення недовіри екс-ректору ОСОБА_1, крім того, недовіру професору ОСОБА_1 висловлено на засіданні Конференції трудового колективу НМУ ім. О. О. Богомольця, яке відбулося 01 грудня 2019 року, колегія суддів відхилила, оскільки вказані рішення Конференцій ухвалені після винесення наказів про звільнення ОСОБА_1 з 08 січня 2019 року;
відповідачами не надано належних доказів на підтвердження того, що прогул позивача з 27 грудня 2018 року по 08 січня 2019 року мав місце. Суд першої інстанції правильно послався на те, що наказ МОЗ України, яким ОСОБА_1 було поновлено на посаді з 27 грудня 2018 року винесено 08 січня 2019 року, а ознайомлено з ним позивача 10 січня 2019 року, відповідно виконати наказ та приступити до роботи у визначений в наказі № 1-о строк (27 грудня 2018 року) ОСОБА_1 фізично не мала можливості;
згідно тексту оскаржених наказів, ОСОБА_1 було звільнено з посади ректора НМУ імені О. О. Богомольця за невиконання умов контракту (пунктів 3.12., 3.15., 3.31., 3.36., 3.37.), відповідно до підпункту 6.2.3. пункту 6.2., підпунктів 6.3.2., 6.3.4., 6.3.5., 6.3.9. пункту 6.3. контракту від 16 червня 2014 року № 791. Вказаними пунктами контракту, укладеного між ОСОБА_1 та МОЗ України, визначено, що: керівник зобов`язаний забезпечити цільове та ефективне використання коштів загального та спеціального фондів (пункт 3.12); керівник зобов`язаний забезпечити організацію ефективної системи внутрішнього контролю за фінансовою та господарською діяльністю з урахуванням положень Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів; вимог цілеспрямованого і економічного управління функціями кожного структурного підрозділу, правильного розмежування функціональних обов`язків; правил бухгалтерського обліку та контролю щодо активів, пасивів, доходів і видатків закладу (пункт 3.15); керівник зобов`язаний забезпечити діяльність закладу відповідно до статуту та вимог законодавства (пункт 3.31); керівник зобов`язаний забезпечити охорону праці, дотримання законності та порядку (пункт 3.36); керівник повинен дотримуватися граничних сум витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання, устаткування, мобільних телефонів, комп`ютерів, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 року № 1673 "Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів", зокрема: установити, що підставою для розгляду питання про відповідність займаній посаді керівників або розірвання контракту з керівниками суб`єктів господарювання державного сектору економіки є недотримання ними фінансового та бюджетного законодавства, а також незабезпечення виконання в установлені строки законних вимог органів, яким надано право здійснення фінансового контролю (пункт 3.37);
таким чином підставою для звільнення позивача з посади ректора НМУ імені О. О. Богомольця є невиконання загальних пунктів контракту, які регулюють широке коло повноважень керівника вищого навчального закладу. Відповідно до статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою України 04 лютого 1994 року, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві. При цьому відповідачами не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у діях позивача порушень вказаних пунктів контракту. Відсутність зазначених порушень в діях ОСОБА_1 також було підтверджене й висновком судового експерта Болоніної І. В. за результатами проведення судово-економічної експертизи від 31 липня 2018 року № 05/07-18. Крім того, відсутність порушень ОСОБА_1 умов контракту встановлено у справі № 757/18790/18-ц від 03 квітня 2019 року, у справі № 757/54290/18-ц від 13 жовтня 2021 року;
з урахуванням того, що позивача було звільнено з посади ректора з порушенням процедури, встановленої Законом України "Про вищу освіту", суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та її прав. Тому наявні правові підстави для поновлення позивача на роботі на посаді ректора НМУ імені О. О. Богомольця;
наказом МОЗ України від 18 січня 2019 року №4-о "Про звільнення ОСОБА_1": пункт 1 "Визнати таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 08 січня 2019 року № 1-о"; пункт 2 "Вважати ОСОБА_1 поновленою на посаді ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця з 11 січня 2019 року"; пункт 3 "Звільнити 18 січня 2019 року ОСОБА_1 з посади ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця за невиконання умов контракту (пунктів 3.12., 3.15., 3.31., 3.37.), відповідно до підпункту 6.2.3. пункту 6.2., підпунктів 6.3.2., 6.3.4., 6.3.5., 6.3.9. пункту 6.3. контракту від 16 червня 2014 року № 791, підпункту 3 пункту І Розділу ІІІ Статуту НМУ О. О . Богомольця, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 липня 2016 року № 771". При цьому, предметом розгляду цієї справи є, зокрема, законність звільнення позивача за невиконання умов контракту № 791 від 16 червня 2014 року на підставі наказу МОЗ України від 08 січня 2019 року "Про звільнення ОСОБА_1" № 1-0 на виконання якого НМУ імені О. О. Богомольця 09 січня 2019 року було видано наказ № 36-л "Про звільнення ОСОБА_1". Наказ НМУ імені О. О. Богомольця від 09 січня 2019 року № 36-л "Про звільнення ОСОБА_1" не скасовано, він є чинним. Таким чином у межах спірних правовідносин відповідно до статті 235 КЗпП України, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання незаконним та скасування наказу НМУ імені О. О. Богомольця "Про звільнення ОСОБА_1" № 36-л від 09 січня 2019 року та поновлення позивача на посаді, з якої її було звільнено;
при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом першої інстанції правильно застосовано положення статті 235 КЗпП України, Закону України "Про оплату праці" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08 лютого 1995 року № 100, та обґрунтовано стягнуто з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 листопада 2019 року по 08 грудня 2020 року у розмірі 274 431,11 грн;
суд першої інстанції враховуючи характер і тривалість страждань позивача, виходячи з засад розумності обґрунтовано стягнув з МОЗ України на користь позивача 10 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням;
колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги МОЗ України про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів факту заподіяння позивачу матеріальної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між такою можливою шкодою і протиправними діями МОЗ України, оскільки підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя;
посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було надано жодної оцінки тому, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року у справі № 826/14303/18, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року, було задоволено заяви представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про забезпечення позову, зокрема зупинено дію наказу МОЗ України від 01 грудня 2018 року № 48-о "Про звільнення ОСОБА_1", колегія суддів відхилила, оскільки у цій справі позивачем оскаржуються накази: МОЗ України від 08 січня 2019 року № 1-о "Про звільнення ОСОБА_1" та НМУ ім. О. О. Богомольця від 09 січня 2019 року № 36-л "Про звільнення ОСОБА_1";
Аргументи учасників справи
24 грудня 2021 року Національний медичний університет імені О. О. Богомольця засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Пащенком О. О., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судом апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) та у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 686/936/19 (провадження № 61-14894св19);
суди взяли до уваги існування наказу МОЗ України від 18 січня 2019 року № 4-о "Про звільнення ОСОБА_1", згідно якого пункт 1 оскаржуваного наказу МОЗ України від 08 січня 2019 року № l-о визнано таким, що втратив чинність. Проте суди не надали оцінку тому, що пунктом 2 наказу МОЗ України від 18 січня 2019 року № 4-о ОСОБА_1 поновлено на посаді ректора з 11 січня 2019 року, а пунктом 3 звільнено з посади з 18 січня 2019 року. При цьому наказ МОЗ України від 18 січня 2019 року № 4-о "Про звільнення ОСОБА_1", згідно пункту 3 якого ОСОБА_1 звільнено з посади з 18 січня 2019 року не є предметом спору цього спору;
статутом НМУ ім. О. О. Богомольця визначено, що органом управління останнього є МОЗ України (Уповноважений орган управління). До повноважень Уповноваженого органу управління, серед іншого, віднесено оголошення конкурсу, призначення та звільнення з посади Ректора Університету (пункт 3 глави 3 Статуту). Тому поновлення на посаді ректора НМУ ім. О. О. Богомольця можливе лише шляхом прийняття відповідного наказу МОЗ України, як Уповноваженим органом управління;
ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Проте ухвалення рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді ректора НМУ ім. О. О. Богомольця за умови чинності на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення іншого наказу про її звільнення (наказу від 18 січня 2019 року № 4-о "Про звільнення ОСОБА_1") не може призвести до поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав;
контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичків, при укладенні контракту закон надав право сторонам самим встановлювати їх права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами Кодексу законів про працю України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові умови розірвання трудового договору;
16 червня 2014 року між МОЗ України та ОСОБА_1 укладено контракт № 791 відповідно до якого ОСОБА_1 призначено на посаду ректора НМУ ім. О. О. Богомольця. Відповідно до пункту 2.2.14. контракту до повноважень міністерства віднесено звільнення керівника у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, достроково за його вимогою та з інших підстав, передбачених цим контрактом та законодавством. У пункті 6.2. Контракту визначено, що цей контракт припиняється: у зв`язку із закінченням строку дії контракту (пункт 6.2.1.); за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) (пункт 6.2.2.); до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 6.3, 6.4 контракту (пункт 6.2.3.); з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом (пункт 6.2.4). Згідно пункту 6.3. контракту керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Міністерства до закінчення терміну його дії: 6.3.1. у випадках передбачених трудовим законодавством (статті 40, 41, 45 КЗпП України); 6.3.2. у разі порушення Статуту закладу та умов цього контракту; 6.3.3. у разі одноразового грубого порушення законодавства; 6.3.4. у разі недотримання фінансового та бюджетного законодавства; 6.3.5. у разі незабезпечення виконання в установлені строки законних вимог контролюючих органів; 6.3.6. у разі невиконання закладом зобов`язань перед бюджетом та Пенсійним фондом України зі сплати податків, зборів та обов`язкових платежів, страхових внесків, а також невиконання закладом зобов`язань з виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості зі сплати заробітної плати; 6.3.7. у разі невиконання окремих завдань, визначених наказами та іншими документами Міністерства; 6.3.8. за поданням службових осіб державного нагляду за додержанням законодавства про працю у разі порушень вимог законодавства про працю; 6.3.9. у разі неефективного використання та неналежного збереження державного майна; 6.3.10. у разі нецільового використання коштів закладу; 6.3.11. з підстав, що передбачені статтею 39 Закону Україні "Про вищу освіту"; 6.3.12. у разі порушення законодавства про вищу освіту та з інших передбачених законодавством підстав;
контракт укладено 16 червня 2014 року. На момент укладення контракту суспільні відносини у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян, правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створення умов для самореалізацій особистості, забезпечення потреб суспільства, кваліфіковані фахівцях були врегульовані Законом України "Про вищу освіту" № 2984-ІІІ, якій втратив чинність на підставі Закону № 1556-VII з 06 вересня 2014 року. У статті 39 Закону Україні "Про вищу освіту" № 2984-ІІІ (у редакції закону, що був чинним на момент укладення контракту) було визначено, що керівник вищого навчального закладу може бути звільнений з посади власником або уповноваженим ним органом на підставах, визначних трудовим законодавством, а також за порушення статуту вищого навчального закладу та умов контракту. Керівник вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації може бути звільнений з посади у зв`язку із прийняттям рішення про його відкликання органом, який його обрав на посаду. Клопотання про відкликання керівника може бути внесене до вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу не менш як половиною статутного складу Вченої ради вищого навчального закладу. Рішення про відкликання керівника вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації приймається двома третинами голосив за присутності не менш як двох третин статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу. Отже, укладаючи контракт його сторони визначили умови його розірвання таким чином, що керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Міністерства до закінчення терміну його дії, як в порядку, що був визначений статтею 39 Закону Україні "Про вищу освіту" № 2984-ІІІІ (у редакції закону, що був чинним на момент укладення контракту) та передбачав необхідність прийняття рішення вищим органом громадського самоврядування про відкликання керівника (пункту 6.3.11 контракту) так і у разі настання інших випадків, які не потребують такого попереднього рішення (пункт 6.3.1-6.3.10 контракту). При цьому відповідно до пункту 6.5. контракту у разі прийняття відповідних законодавчих актів, інших нормативних актив, кожна сторона має право ставити питання про змину (уточнення) цього контракту. Угоджені зміни оформляються додатковою угодою до контракту. Однак із набуттям чинності нової редакцій Закону Україні "Про вищу освіту" зміни до контракту не було винесено, що надає Міністерству право при вирішенні питання про звільнення керівника з посади за ініціативою Міністерства керуватися саме положеннями Контракту. За таких обставин розірвання контракту без попереднього рішення вищого органу громадського самоврядування повністю відповідає його умовам, що в свою чергу свідчіть про обґрунтованість спірного наказу про звільнення позивача з посади ректора. Тому судами не застосовано закон, який підлягав застосуванню та не надано оцінки умовам укладеного контракт;
суди вказали про наявність правових підстав для стягнення з МОЗ України на користь позивача компенсації моральної шкоди у розмірі 10 000 грн, виходячи лише із самого факту порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Проте суди не з`ясували чи відбулася у позивача втрата нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя чи існують інші обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, наявність фізичних та душевних страждань та їх глибину за наявності;
постанова апеляційного суду не містить аргументованих мотивів відхилення доводів апеляційної скарги, а фактично зводиться до згоди з висновками суду першої інстанції.