Постанова
Іменем України
27 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 755/279/20
провадження № 61-5602св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року у складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на недоторканість житла та іншого володіння особи, визнання права порушеним та заборону порушення права.
На обґрунтування позову посилався на таке.
12 грудня 2014 року без його згоди й дозволу як володільця приміщень частини садового будинку
АДРЕСА_1 та у його відсутність, без відповідного судового рішення про примусове входження до приватних приміщень, судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) Ворфлік Т. О. та ОСОБА_3 здійснено незаконне входження й огляд належних йому приміщень частин садового будинку АДРЕСА_1 під час проведення судової будівельно-технічної експертизи за вказаною адресою.
Огляд вчинено за участю дільничного інспектора міліції Дарницького районного управління міліції в місті Києві Короля Я. В., який здійснював охорону громадського порядку, та осіб, які вчиняли протиправні дії в цьому будинку, тобто забезпечував їх безперешкодне проникнення до приміщень частини будинку під час відсутності їх законного володільця.
Йому належать права володіння і користування садовим будинком АДРЕСА_1, в тому числі в порядку спадкування після смерті батька, однак він не має змоги отримати свідоцтво про право на спадщину до знаття арешту з нерухомого майна Дарницьким районним судом міста Києва.
Факт входження й огляду без дозволу володільця приміщень садового будинку АДРЕСА_1 зафіксовано у висновку експертів КНДІСЕ Ворфлік Т. О. та Чалюка І. М. від 18 лютого 2015 року № 5899/5900/14-42, а участь інших осіб, зокрема громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в огляді експертами належних йому приміщень підтверджується особистим листом (звітом) ОСОБА_4 до Дарницького районного суду міста Києва від 15 грудня 2014 року.
Вказаний факт підтверджується листом начальника Дарницького управління поліції в м. Києві за від 12 жовтня 2015 року № 47/43-із.
Звукозапис судового засідання Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року у справі № 753/17184/13-ц під час допиту свідків та експертів КНДІСЕ підтверджує факт порушення останніми його права на недоторканність житла та іншого володіння та містить показання свідків у судовому засіданні про факт входження відповідачів і огляду приміщень під час проведення судово-будівельної експертизи приміщень 12 грудня 2014 року.
Вказані обставини підтверджуються листом начальника відділення СВ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві від 06 листопада 2015 року та листом начальника СВ Дарницького управління поліції в м. Києві від 12 лютого 2016 року про те, що слідчими Дарницького управління поліції в м. Києві встановлено факт вчинення правопорушення, що має ознаки злочину за статтею 162 Кримінального кодексу України, а саме: "було встановлено, що 12 грудня 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та судові експерти ОСОБА_2 і ОСОБА_3 самоправно здійснили огляд приміщень частин садового будинку, які належать ОСОБА_1".
Відповідачами порушено його право на недоторканність житла та іншого володіння, оскільки не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Посилаючись на те, що відповідачі не визнають права позивача на недоторканість житла та іншого володіння в садовому будинку АДРЕСА_1, позивач просив: визнати наявним у нього такого особистого немайнового права, як право на недоторканність житла та іншого володіння, а саме права на недоторканність житлових та нежитлових приміщень садового будинку АДРЕСА_1, які належали за правовстановлюючими документами ОСОБА_7, та які успадковані ним після смерті батька як спадкоємцем за законом відповідно до статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); визнати порушеним його право на недоторканність житла та іншого володіння, що знаходилось в садовому будинку АДРЕСА_1, судовими експертами КНДІСЕ Ворфлік Т. О. та ОСОБА_3 12 грудня 2014 року під час проведення ними огляду приміщень цього будинку у зв`язку з проведенням ними судово-будівельної експертизи та заборонити на майбутнє судовим експертам КНДІСЕ Ворфлік Т. О. та ОСОБА_3, а також будь-яким іншим особам порушувати його право на недоторканність житла та іншого володіння (зобов`язати не порушувати особисте немайнове право позивача), яке гарантовано Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та яке йому належить в цьому будинку, а саме входити в приміщення, що йому належить, без його дозволу або без спеціально отриманого судового рішення про примусове входження до приміщень громадян відповідно до вимог закону (статті 30 Конституції України, статті 311 ЦК України, статті 13 Кримінально процесуального кодексу України).
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року в позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про визнання права порушеним суперечать визначеним способам захисту цивільних прав та інтересів, оскільки задоволення позову не захищає та не відновлює порушене право, тобто не відповідає завданням цивільного судочинства.
Також суд виходив з недоведеності позовних вимог, а з огляду на недоведеність обставин, які свідчать про порушення права, є недоведеними та безпідставними і вимоги позову про заборону порушувати право.
Крім того, закон не передбачає можливості захисту права на майбутнє, тобто в тому випадку, коли таке порушення ще не відбулося, а заявлення вимог до осіб, які не є учасниками справи, суперечить завданням та засадам цивільного судочинства.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року у цій справі змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції вказаної постанови. В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підтвердження права позивача на недоторканість житла, яке він має за законом, шляхом ухвалення судового рішення не відповідає вимогам закону; вимоги позивача про визнання його права на недоторканість житла порушеним з боку відповідачів суперечать визначеним законом способам захисту цивільних прав та інтересів, оскільки задоволення позову в цій частині не відновлює порушене право, тобто не відповідає завданням цивільного судочинства; обраний позивачем спосіб захисту свого права - визнання його права на недоторканість житла порушеним з боку відповідачів не передбачений ні статтею 16 ЦК України, ні іншим законом чи договором, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що належним доказом порушення права позивача на недоторканість житла може бути лише вирок суду, який набрав законної сили, та про неможливість захисту права позивача на майбутнє щодо заборони експертам проникати до його житла.
Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неправильність зазначених судом першої інстанції мотивів відмови у позові не призвела до неправильного вирішення спору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що суд неправомірно відмовився досліджувати та оцінювати докази, надані позивачем на підтвердження обставин, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, що підтверджується відсутністю мотивів відхилення цих доказів, які обов`язково мали б міститись в оскаржуваному судовому рішенні, якби саме ці докази таки дійсно оцінювались судом.
Висновки судів про те, що спеціального способу захисту порушеного права на недоторканність житла ЦК України та інші закони не містять, тобто що чинне цивільне законодавство не передбачає захисту порушеного права на недоторканність житла, є неправильними.
Апеляційним судом обставини справи встановлювались на підставі недопустимих доказів, що стало причиною того, що ці обставини були встановлені неправильно.
Суди не сприяли позивачу в реалізації ним його права на ефективний захист свого права на недоторканність успадкованих приміщень зазначеного садового будинку, не роз`яснили йому права на вибір чи зміну належного способу захисту порушеного права, не роз`яснили наслідки обрання ним такого способу захисту свого порушеного права як визнання права, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та наслідки обрання позивачем такого способу захисту як зобов`язання відповідачів не входити до його володіння без його згоди та у його відсутність, не застосували у своєму рішенні такого способу захисту порушеного права, який не суперечить закону та узгоджується з його позовом та предметом позову, не врахували, що позивач надав достатньо доказів порушення свого права та зазначав, що метою його звернення до суду є відновлення поваги до свого порушеного права та поваги до свого житла та іншого володіння.
Судове рішення оскаржується з підстав необґрунтованого відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, наданих позивачем на підтвердження обставин, якими він обґрунтував свої позовні вимоги, що мають значення для правильного вирішення справи; встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У серпні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, ОСОБА_3 , у якому вони просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Вважають необґрунтованими та не підтвердженими доводи заявника про те, що судові експерти 12 грудня 2014 року проводили огляд приміщень, які на праві власності належать особисто позивачу, без згоди та присутності останнього, оскільки позивач таких доказів суду не надав.
Посилання заявника на порушення відповідачами прав членів сім`ї позивача, зокрема, його батька, на недоторканість житла є безпідставним, оскільки особисто останній до суду з позовом за захистом свого порушеного права не звертався, повноважень позивачу на представлення його інтересів також не надавав.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини другої статті 389, пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.