Постанова
Іменем України
04 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 469/1458/15
провадження № 61-6456св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Анатолійська сільська рада Бережанського району Миколаївської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Георгієва Оксана Григорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Казанлі Л. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку в один місяць для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3, 1963 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування позову посилалася на таке.
Відповідно до залишеного на випадок смерті заповіту від 25 липня 2012 року ОСОБА_3 заповіла їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 9,01 га, розташовану в межах території Анатолійська сільської ради Бережанського району Миколаївської області (далі - Анатолійська сільська рада).
Зазначену земельну ділянку ОСОБА_3 набула після смерті своєї матері на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2012 року, виданого приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О. Б (далі - приватний нотаріус Мартинюк О. Б.).
Із заявою про прийняття спадщини за заповітом вона вчасно не звернулася, оскільки не знала про смерть спадкодавця, на той час у зв`язку із службовою необхідністю вісім місяців перебувала в іншому регіоні України, а повернулася звідти уже після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Про смерть спадкодавця вона дізналася наприкінці 2014 року.
27 листопада 2015 року вона звернулася до приватного нотаріуса Мартинюк О. Б. із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказану земельну ділянку, проте їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку зі спливом строку подання заяви про прийняття спадщини.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк в один місяць для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3, 1963 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Анатолівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Георгієва О. Г. (далі - приватний нотаріус Георгієва О. Г.), про визнання заповіту недійсним.
На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 посилався на те, що 18 лютого 2016 року він дізнався про існування заповіту, складеного його рідною сестрою ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 .
Зазначав, що у 2003 році спадкодавиця перебувала на лікуванні в зв`язку із крововиливом у мозок, згодом їй провели операцію.
Останні десять років ОСОБА_3 зловживала алкогольними напоями, вела асоціальний спосіб життя, що потягло її загибель у власному будинку внаслідок пожежі.
Крім того, ОСОБА_3 взагалі не виїжджала зі свого місця проживання с. Анатолівка, хоча спірний заповіт посвідчений у м. Миколаєві.
Посилаючись на те, що стан здоров`я та спосіб життя перешкоджали ОСОБА_3 розуміти значення її дій та керувати ними, ОСОБА_2 просив визнати недійсним заповіт, складений його рідною сестрою ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_1, який посвідчений 25 липня 2012 року приватним нотаріусом Георгієвою О. Г., за реєстровим номером 330.
Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 15 березня 2016 року первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження.
Розпорядженням в. о. голови Березанського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2019 року справу передано для розгляду до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області відповідно до положень пункту 2 частини першої, четвертої статті 31 ЦПК України.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, що залишилася після ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Анатолівської сільської ради задоволено.
Визнано недійсним заповіт, складений 25 липня 2012 року ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Георгієвою О. Г., зареєстрований у реєстрі за № 330.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 928,19 грн в рахунок відшкодування судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивачка посилалася на те, що не знала про смерть спадкодавиці, однак зазначені ОСОБА_1 причини пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини не є поважними, оскільки не пов`язані із об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємців на вчинення цієї дії.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій виходили з доведеності, що дії ОСОБА_3 під час укладення заповіту не відповідали її внутрішній волі. Водночас ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження викладених нею заперечень щодо визнання заповіту недійсним, зокрема, що заповіт відповідав внутрішній волі померлої ОСОБА_3 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
15 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, обмежившись лише тим, що сама по собі відсутність інформації про смерть спадкодавця є для цього недостатньою обставиною.
Суди не врахували наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку для прийняття спадщини: тривала хвороба, складні умови праці, пов`язані з відрядженням у інше місто, перешкоди у з`ясуванні факту раптової смерті спадкодавця, та не надали оцінки доказам на підтвердження зазначених обставин. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин статтю 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Вирішуючи питання про недійсність оспорюваного заповіту, суди послалися лише на висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 09 лютого 2018 року № 70, проте не звернули уваги на те, що під час посвідчення оспорюваного заповіту приватний нотаріус відповідно до частин першої та другої статті 44 Закону України "Про нотаріат" та пункту 39 Розділу І глави ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, перевіряв обсяг цивільної дієздатності ОСОБА_3 .
Суди попередніх інстанцій не досліджували свідоцтва про право на спадщину і не допитували приватного нотаріуса ОСОБА_4 про обставини видачі у 2012 році свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3, що вплинуло на повноту з`ясування обставин у справі і на повноту та правильність висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 09 лютого 2018 року № 70.
Суди не взяли до уваги показання всіх свідків, які є у матеріалах справи, чим порушили статтю 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17; недослідження зібраних у справі доказів, необґрунтоване відхилення клопотання про призначення повторної експертизи.
У листопаді 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також просив продовжити строк на подання відзиву, оскільки копію ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження отримав лише 19 жовтня 2021 року.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання ОСОБА_5 та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
На обґрунтування відзиву ОСОБА_2 посилався на те, що звертаючись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 як на поважність причин пропуску строку не посилалась на проблеми зі здоров`ям та знаходження на лікуванні, а вказувала лише на те, що перебувала у відрядженні та не знала про смерть ОСОБА_3 .
Медичні довідки про стан її здоров`я ОСОБА_1 подала до суду лише через п`ять років після початку розгляду справи та після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Позивачка безпідставно зазначає про неповноту дослідження судом обставин справи, зокрема у зв`язку з недопитом як свідків приватних нотаріусів ОСОБА_4 та ОСОБА_6, оскільки вона не заявляла відповідного клопотання у суді першої інстанції.
Клопотання про виклик свідків та про призначення повторної експертизи позивачка заявила лише у суді апеляційної інстанції, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, на підставі пункту 1 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2012 року та державного акта на право власності на землю ОСОБА_3 була власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, кадастрові номери 4820980300:07:000:0038, 4820980300:05:000:0195.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Згідно з відомостями Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області на день смерті ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала одна в будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до заповіту від 25 липня 2012 року ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 9,01 га, розташовану в межах території Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
ОСОБА_1 визнала, що була обізнана зі складанням на її ім`я заповіту.
З матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3, відомо, що 23 липня 2014 року до приватного нотаріуса Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О. Б. із заявою про прийняття спадщини звернувся брат померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_2, зазначивши про відсутність інших спадкоємців.
Спадкова справа була заведена та внесена до Спадкового реєстру 23 липня 2014 року, де за даними про заповіти, зазначалось, що 25 липня 2012 року ОСОБА_3 було складено заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Георгієвою О. Г.
27 листопада 2015 року ОСОБА_1 усно звернулася до приватного нотаріуса Мартинюк О. Б. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак листом нотаріуса від 27 листопада 2015 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, що належало ОСОБА_3, у зв`язку з несвоєчасним поданням заяви про прийняття спадщини (т. 1, а. с. 10).
Відповідно до довідки Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" у період з 10 січня 2014 року до 06 вересня 2014 року ОСОБА_1 перебувала у відрядженні в м. Києві, де тимчасово виконувала обов`язки начальника управління продажу та розвитку мережі.
Згідно з наданою до суду першої інстанції епікризу-виписки № 3058 (т. 1, а. с. 72) ОСОБА_3 з 12 березня до 07 квітня 2003 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні 11-ї міської клінічної лікарні міста Одеси з діагнозом "субарахноїдально-паренхиматозний крововилив внаслідок розриву аневризми". 21 березня 2003 року було проведено хірургічне втручання.
Відповідно до медичних карт стаціонарного хворого № № 724, 290, 495, 794, 466, 1217, 836, 768, 892, 460 Березанської центральної районної лікарні (т. 1, а. с. 120-199), а також медико-експертної справи МСЕК № 324, витребуваної на запит суду першої інстанції, ОСОБА_3 у період з 2004 року до 2013 року неодноразово знаходилась на стаціонарному лікуванні. В описах неврологічного стану хворої лікарі вказували на порушення психічних функцій ОСОБА_3 .
У 2007 році ОСОБА_3 перенесла повторне гостре порушення мозкового кровообігу. Надалі у зв`язку із погіршенням стану неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні. У 2011 та 2012 роках стаціонарно не лікувалась, 10 листопада 2011 року була оглянута лікарем-невропатологом вдома.
З указаної медичної документації відомо про наявність у ОСОБА_3 психічних порушень внаслідок прогресуючого соматичного та неврологічного захворювання, діагноз - "дисциркуляторна енцефалопатія".
Встановлено, що ОСОБА_3 у період з 2007 року до 2014 року самостійно зверталась до відділення Пенсійного фонду щодо виплати їй пенсії, а також у 2011 році оформила кредит у АТ КБ "ПриватБанк" та сплачувала платежі у рахунок його погашення.
Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2016 року призначено посмертну судову психіатричну експертизу, на дослідження експертів, окрім матеріалів справи, було надано також оригінал справи медико-експертної справи № 324.
Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 09 лютого 2018 року № 70 Комунальної установи "Одеський обласний центр психічного здоров`я" ОСОБА_3 під час складання заповіту 25 липня 2012 року страждала хронічним стійким психічним розладом у вигляді органічного психічного розладу, психоорганічного синдрому змішаного ґенезу з вираженими когнітивними та емоційно-вольовими порушеннями, що абсолютно позбавляло її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 1, а. с. 231-237).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позовних вимог у цій справі є вимога за первісним позовом ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 та вимога за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання указаного заповіту недійсним
Для правильного вирішення спору у цій справі у першу чергу підлягає вирішенню питання щодо дійсності указаного заповіту.
Визнаючи недійсним заповіт від 25 липня 2012 року, складений ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Георгієвою О. Г., суди попередніх інстанцій виходили з доведеності, що дії ОСОБА_3 під час укладення заповіту не відповідали її внутрішній волі.
Відповідно суди виходили з відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 .