ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 351/257/20
провадження № 61-11392св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2020 року, постановлену суддею
Собком В. М., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 1 липня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Ясеновенко Л. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення сервітуту.
Позов мотивував тим, що йому на праві приватної власності належать земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3973 га та для обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, які розташовані
у селі Підвисоке Снятинського району Івано-Франківської області, окремий заїзд до яких відсутній.
Вказував, що його земельні ділянки межують із домоволодінням
АДРЕСА_1, яке належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_6 .
Згідно з актом обстеження від 26 червня 2019 року, складеним за участю представників Підвисоцької сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області (далі - Підвисоцька сільська рада), польова дорога позначена на ортофотоплані 2009 року, як можливий шлях до належної позивачу земельної ділянки, визнана непридатною до використання її для проходу та проїзду до вказаних земельних ділянок.
Враховуючи географічні особливості та місце розташування належних йому земельних ділянок, доступ до них можливий виключно через земельну ділянку з кадастровим номером 2625283901:01:001:0185, співвласниками якої є відповідачі.
У висновку земельно-технічної експертизи № 697 від 8 серпня 2019 року, складеному Спільним підприємством "Західно-Український Експертно-Консультативний Центр" на підставі заяви ОСОБА_7, вказано, що єдиним можливим варіантом влаштування заїзду до належних позивачу земельних ділянок є встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку відповідачів.
За таких обставин просив встановити сервітут на постійне безоплатне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2625283901:01:001:0185, розташованою на
АДРЕСА_1,
шириною 3,50 м та довжиною 105,14 м (площею 0,0368 га) вздовж існуючої межі із господарством ОСОБА_8, навпроти існуючого заїзду до земельної ділянки відповідачів для проходу та проїзду будь-яким видом транспорту.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2015 року у справі № 351/1881/14-ц, яке набрало законної сили 10 червня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Підвисоцької сільської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення сервітуту на постійне безоплатне користування земельною ділянкою
на АДРЕСА_1 шириною 3,50 м та довжиною 40 м у вигляді права проходу та проїзду будь-яким видом транспорту по земельній ділянці, переданій у приватну спільну часткову власність площею 0,25 га рішенням Підвисоцької сільської ради від 6 серпня 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 . Тобто є таке, що набрало законної сили, рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 1 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Снятинського районного суду від 12 лютого 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої
статті 186 ЦПК України, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи та нормам процесуального права.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про існування нового висновку експерта щодо розмірів та місця розташування сервітуту, відмінних від земельного сервітуту, який був предметом спору у справі № 351/1881/14-ц, зазначивши, що під час перегляду справи № 351/1881/14-ц суди встановили існування у позивача іншого заїзду до його земельної ділянки та недоведення необхідності встановлення сервітуту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Снятинського районного суду від 12 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 1 липня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про тотожність предметів позовів у справі, яка переглядається (встановлення земельного сервітуту шириною 3,50 м, довжиною 105,14 м), та у справі № 351/1881/14-ц (встановлення земельного сервітуту шириною
3,50 м, довжиною 40 м).
Також суди не врахували підстави пред`явленого позову, що обґрунтований висновком експерта № 697 від 8 серпня 2019 року, якого на час ухвалення рішення у справі № 351/1881/14-ц (29 квітня 2015 року) не існувало.
Помилковими вважає заявник і висновки судів попередніх інстанцій про тотожність суб`єктного складу сторін, оскільки у справі № 351/1881/14-ц позов було пред`явлено до Підвисоцької сільської ради, яка на той час була власником земельної ділянки, та її користувачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 . У даній справі позов пред`явлено до співвласників земельної ділянки ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .
Суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17-ц
(провадження № 61-31594св18) та від 25 травня 2019 року у справі № 640/7778/18 (провадження № 61-48585св18), згідно з якими, визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції і ухвалою цього ж суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просив встановити сервітут на постійне безоплатне користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської областівід 29 квітня 2015 року у справі № 351/1881/14-ц, яке набрало законної сили 10 червня
2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Підвисоцької сільської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення сервітуту на постійне безоплатне користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шириною 3,50 м та довжиною 40 м у вигляді права проходу та проїзду будь-яким видом транспорту земельною ділянкою
площею 0,25 га, переданою в приватну спільну часткову власність рішенням Підвисоцької сільської ради від 6 серпня 2010 року ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.