ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2022 року
м. Київ
cправа № 922/2828/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
ОГП: Шекшеєва В.С.,
позивача: Дейнега К.В. (в режимі відеоконференції),
відповідача: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021
та рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2020
у справі № 922/2828/20
за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради
до Приватного акціонерного товариства "Харківський верстатобудівний завод"
про стягнення 12 857 284, 45 грн,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2020 року Керівник Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківський верстатобудівний завод" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 12 857 284,45 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.12.2020 (суддя Шатерніков М.І.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 (колегія суддів у складі: Фоміна В.О. - головуючий, Білоусова Я.О., Крестьянінов О.О.), відмовлено у позові повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що у ході господарської діяльності Акціонерне товариство "Харківський верстатобудівельний завод" (відповідач) використовував частину земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, площею 14015,61 кв.м. (1,4015 га) га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. " 24-2" до 19.12.2017, літ. " 2Н-1-2" до 13.06.2018, літ. " 2Ш-2" до 19.12.2017, літ. " 20-1- 2" до 15.01.2018, літ. "Б-1"до 17.08.2017.
Разом з цим, на час складання позовної заяви АТ "Харвест" використовує частину земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, площею 84432 кв.м. (8,4432 га), по пр. Московському, 277 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. " 2Ф-1", " 2Х-1", " 2П-1", " 2Щ-1", " 2Л-1-2", " 2С-1", літ. " 2И-1-2", "Я-4", " 2Б-1-2", "Ю-2".
Прокурор, посилаючись на інформацію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, зазначав, що АТ "Харвест" на праві власності належать нежитлові будівлі за адресою: проспект Московський, 277 у м. Харкові: літ. " 2Ф-1", літ. " 2Х-1", літ. " 2П-1", літ. " 2Щ-1", літ. " 2Л-1-2", літ. " 2С-1", літ. " 2И-1-2", літ. "Я-4", літ. " 2Б-1-2", літ. "Ю-2".
Також прокурор зазначав, що до 17.08.2017 на праві власності АТ "Харвест" належали нежитлові будівлі літ. " 24-2", загальною площею 596,0 кв.м., до 19.12.2017, літ." 2Н-1- 2", загальною площею 1645,5 кв.м., до 13.06.2018, літ. " 2Ш-2", загальною площею 910,0 кв.м., до 19.12.2017, літ. " 20-1-2", загальною площею 1861,1 кв.м., до 15.01.2018, літ. "Б-1" загальною площею 961,4 кв.м.
Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки за адресою: пр. Московський, 277 у м. Харкові, на якій розташовані вищевказані нежитлові будівлі, право власності на які зареєстровано за АТ "Харвест". Обстеження здійснювалось з урахуванням меж фактичного користування земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, які визначені за результатами геодезичної зйомки.
Обстеженням встановлено, що на сформованій земельній ділянці площею 11,5278 га (кадастровий номер 6310138200:02:004:0011) по проспекту Московському, 277 у м. Харкові розташовані нежитлові будівлі: літ. "О-1", літ." 2Ш-1", літ."Б-1", які належить на праві власності ТОВ "Українська ливарна компанія", літ." 2Ч-1", яка належить на праві власності ТОВ "УСПІХ 2017", літ." 2Н-1-2", яка належить на праві власності ТОВ "ВП Солодка майстерня", літ." 2О-1-2", яка належить на праві власності ТОВ "СВ Оптторг", літ." 2Ф-1", літ. " 2Х-1", літ. " 2П-1", літ. " 2Щ-1", літ. " 2Л-1-2", літ. " 2С-1", літ. " 2И-1-2", літ. "Я-4", літ. " 2Б-1-2", літ. "Ю-2", які належить на праві власності АТ "Харвест", літ. " 2Ш-2", яка належить на праві власності ТОВ "Мрія 2017", літ."Е-1", яка належить на праві власності ТОВ "СЕЗІМ".
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.09.2019 державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 проведено 23.12.2013 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, виготовленого ТОВ "Геокомплекс".
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості про зареєстровані права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, що розташована за адресою: пр. Московський, 277 у м. Харкові, відсутні.
Отже, під час обстеження, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради встановлено, що AT "Харвест" використовував для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. " 2Ч-2" загальною площею 596,0 кв.м., літ. " 2Н-1-2", загальною площею 1645,5 кв.м., до 13.06.2018, літ. " 2Ш-2", загальною площею 910,0 кв.м., до 19.12.2017, літ. " 2О-1-2", загальною площею 1861,1 кв.м., до 15.01.2018, літ. "Б-1" загальною площею 961,4 кв.м. до 17.08.2017 земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, площею 0,111227 га, по пр. Московському, 277 у м. Харкові.
Обстеженням також встановлено, що з 23.12.2013 по 30.12.2013 ТОВ "Українська ливарна компанія" та АТ "Харвест" користувались земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 по пр. Московському, 277 у м. Харкові, з 30.12.2013 по 31.05.2017 - ТОВ "Українська ливарна компанія", АТ "Харвест" та Приватна фірма "Світ", з 31.05.2017 по 17.08.2017 - ТОВ "Українська ливарна компанія", АТ "Харвест" та ТОВ "СЕЗІМ", з 17.08.2017 по 19.12.2017 - ТОВ "Українська ливарна компанія", АТ "Харвест", ТОВ "Мрія 2017" та ТОВ "СЕЗІМ", з 19.12.2017 по 15.01.2018 - ТОВ "Українська ливарна компанія", АТ "Харвест", ТОВ "Мрія 2017", ТОВ "СЕЗІМ", ТОВ "Успіх 2017", з 15.01.2018 по 16.06.2018 - ТОВ "Українська ливарна компанія", АТ "Харвест", ТОВ "Мрія 2017", ТОВ "СЕЗІМ", ТОВ "Успіх 2017" та ТОВ "СВ Оптторг", з 13.06.2019 по теперішній час ТОВ "Українська ливарна компанія", АТ "Харвест", ТОВ "Мрія 2017", ТОВ "СЕЗІМ", ТОВ "Успіх 2017", ТОВ "СВ Оптторг" та ТОВ "ВП Солодка майстерня".
Прокурор зазначає, що АТ "Харвест" використовувало земельну ділянку, площею 14015,61 кв.м. (1,4015 га) га та використовує на цей час земельну ділянку 84432 кв.м. (8,4432 га), по пр. Московському, 277 у м. Харкові, без зареєстрованого у встановленому законом порядку права власності або користування, та відповідно, не сплачувало платежів за її використання, згідно зі встановленого законодавчими актами розміру.
Тим самим, прокурор посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України вказує у позові, що АТ "Харвест" безпідставно зберегло грошові кошти у виглядів орендної плати без достатньої правової підстави у розмірі 12857284,45 грн.
Обґрунтовуючи такий розмір заявленої суми, прокурор посилається на те, що Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено розрахунки безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за використання АТ "Харвест" вищезазначеної земельної ділянки, а саме:
- у період з 01.09.2017 по 30.11.2017 під об`єктом нерухомості літ. " 24-2", " 2ПІ-2", "Б-1" з площею земельної ділянки 5671,04 кв.м. у розмірі 89 888,25 грн.;
- у період з 01.09.2017 по 31.05.2018 під об`єктом нерухомості літ. " 2Н-1-2" з площею земельної ділянки 3796 кв.м. у розмірі 180 504,36 грн.;
- у період з 01.09.2017 по 31.12.2017 під об`єктом нерухомості літ. " 20-1-2" з площею земельної ділянки 4548,57 кв.м. у розмірі 96 128,88 грн.;
- у період з 01.09.2017 по 31.12.2019 використовує земельну ділянку площею 84432,95 кв.м., під об`єктами нерухомості літ. " 2Ф-1", " 2Х-1", " 2П-1", " 2Щ-1", " 2Л-1- 2", " 2С-1", літ. " 2И-1-2", "Я-4", " 2Б-1-2", "Ю-2", проте не сплатило орендну плату у розмірі 12490762, 96 грн..
Таким чином, у 2017 році не сплачено орендну плату у розмірі 1 784 394, 72 грн., у 2018 році - 5 353 184,12 грн., у 2019 році - 5 353 184, 12 грн.
Разом з тим, з огляду на відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.
За таких підстав, за твердженням прокурора, несплата відповідачем орендної плати у розмірі, у якому мав би сплачувати відповідач за наявності договору оренди, стало наслідком безпідставного збагачення відповідача за рахунок позивача, а відтак, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу грошові кошти, безпідставно збережені внаслідок безоплатного користування земельною ділянкою, відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурором не надано до матеріалів справи технічної документації з нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок, зокрема, площею 5671,04 кв.м., площею 3796 кв.м., площею 4548,57 кв.м., площею 84432,95 кв.м., а площа цих земельних ділянок була визначена на підставі акта обстеження земельної ділянки. Проте законодавством України не передбачено формування земельних ділянок на підставі топографічних планів та актів обстеження земельних ділянок, які не є документацією землеустрою. Тобто вищезазначені спірні земельні ділянки не мають ні визначених меж, ні кадастрового номеру, інформація про них не занесена до Державного земельного кадастру, тому не можуть вважатися сформованими земельними ділянками в розумінні ст. 79-1 ЗК України. Також судом першої інстанції встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 площею 115278 кв.м. (11,5278 га) за цією адресою розміщені об`єкти нерухомості, які належать іншим юридичним особам, при цьому прокуратура для розрахунку ціни даного позову використовує саме цю площу, що не узгоджується з матеріалами справи.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвали нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами обох інстанцій неправильно застосовані норми матеріального (ст.ст. 181, 1212-1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 791, 116, 120, 123, 125, 126, 152 Земельного кодексу України) та процесуального (ст.ст. 11, 14, 76-79, 86, ст.ст. 236 ГПК України) права, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує, що здійснений Харківською міською радою розрахунок відповідає положенням п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України де зазначено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Також висновки судів першої та апеляційної інстанції, що земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав, та як наслідок, відсутні правові підстави для задоволення позову із застосуванням ст.ст. 1212-1214 ЦК України, протирічать наявним в матеріалах справи доказам.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
1) судами не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц; постановах Верховного Суду від 12.04.2017 у справі № 3-1345гс16, №922/207/15 і № 922/5468/14, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 24.04.2019 у справі №642/4792/17, від 29.01.2020 у справі №638/13423/18 та від 22.04.2020 у справі № 826/12431/16, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19;
2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положення ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", яка визначає умови проведення обов`язкової оцінки земель; серед переліку цих умов відсутня така щодо визначення розміру безпідставно збережених коштів; ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель", ст.ст. 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 12 Земельного кодексу України, які визначають рішення органу місцевого самоврядування як підставу для проведення оцінки земель, у т.ч. й нормативної грошової оцінки земельних ділянок; ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель", яка визначає нормативно-правову базу проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок та граничну періодичність її проведення.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 12.08.2021 та зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 646/4738/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 23.07.2021 строк.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2022 поновлено касаційне провадження у справі № 922/2828/20 та знову зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/2060/20.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2022 поновлено касаційне провадження у справі № 922/2828/20 та призначено касаційну скаргу у відкритому судовому засіданні на 13.09.2022.
У судовому засіданні 13.09.2022 оголошувалась перерва у справі до 04.10.2022.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц; постановах Верховного Суду від 12.04.2017 у справі № 3-1345гс16, №922/207/15 і № 922/5468/14, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 24.04.2019 у справі №642/4792/17, від 29.01.2020 у справі №638/13423/18 та від 22.04.2020 у справі № 826/12431/16, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.
Так, скаржник зазначає, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, постановах Верховного Суду від 12.04.2017 у справі № 3-1345гс16, №922/207/15 і № 922/5468/14 викладено висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права (ст. 1212-1214 ЦК України стосовно можливості стягнення орендної плати без укладеного між сторонами договору оренди землі).
До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладання договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у вигляді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними.