ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 440/4314/21
адміністративне провадження № К/9901/46584/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 440/4314/21
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року (головуючий суддя Кукоба О.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року (головуючий суддя Русанова В.Б., судді Перцова Т.С., Жигилій С.П.)
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невиплаті йому неотриманої частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 16.06.2020 та невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.06.2020 по 31.03.2021;
1.2. стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь неотриману частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 16.06.2020 у розмірі 1 051 575,29 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.06.2020 по 31.03.2021 у розмірі 2 523 088,06 грн.
1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був незаконно звільнений з органів прокуратури та поновлений рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20. Проте рішення суду в частині поновлення позивача на роботі відповідачем фактично виконане лише у березні 2021 року, а позивачу не виплачений середній заробіток за час невиконання рішення суду. У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 17.06.2020 по 31.03.2021 відповідно до вимог статті 236 КЗпП України.
1.4. Крім того, позивач, посилаючись на збільшення у період його вимушеного прогулу посадових окладів прокурорів на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155, наполягав на необхідності застосування положень пункту 10 Порядку №100 при обчисленні середнього заробітку, присудженого на його користь рішенням суду у справі №440/466/20. У зв`язку з неповною його виплатою відповідачем, просив стягнути на його користь частину недоплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 по 16.06.2020.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2.1. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2021, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, позов задоволено частково.
2.2. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 17 червня 2020 року по 29 березня 2021 року.
2.3. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 17 червня 2020 року по 29 березня 2021 року у розмірі 412 200,36 грн з відрахуванням податків та зборів.
2.4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
2.5. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач несвоєчасно виконав судове рішення в частині поновлення на посаді позивача, а тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з 17.06.2020 по 29.03.2021 в розмірі 412 200,36 грн.
2.6. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 16.06.2020, суд першої інстанції виходив з того, що по вказаним правовідносинам існує судове рішення у справі № 440/466/20, яким встановлено розмір виплати, що стягнута на користь позивача, а тому звернення з даним адміністративним позовом, є фактичною незгодою із проведеними у судовому рішенні розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу і спрямоване на перегляд судового рішення, що набрало законної сили, у непередбачений процесуальним законом спосіб.
2.7. При вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, за період з 17.06.2020 по 29.03.2021 суд стягнув на користь позивача суму без урахування коефіцієнту підвищення посадових окладів, посилаючись на те, що посадовий оклад позивача, як працівника Генеральної прокуратури України, не підвищувався, а підстави для застосування посадових окладів працівників Офісу Генерального прокурора при обчисленні середнього заробітку позивача відсутні.
ІІІ. Касаційне оскарження
3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс Генерального прокурора звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
3.2. На обґрунтування підстави оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування статей 21, 24, 236 КЗпП України, статей 371-373 КАС України, статті 16 Закону України "Про прокуратуру" у справах про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду осіб, що поновлюються на посадах в органах прокуратури на підставі рішення суду, зокрема, у випадках, коли особа, яка підлягала поновленню, зі своєї сторони не вживала заходів до своєчасного виконання рішення про поновлення на посаді, та за відсутності доказів, які б свідчили про відмову роботодавця виконувати рішення суду та його умислу, спрямованого такі дії чи бездіяльність.
3.3. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Позивач працював в органах прокуратури України з 2004 року.
4.1. Наказом Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2104 ц позивача звільнено з посади заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності - начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24.12.2019.
4.2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №440/466/20, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду 06.10.2020 визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2104ц "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності - начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24.12.2019.
4.3. Поновлено ОСОБА_1 на посаді в Офісі Генерального прокурора, рівнозначній, яку позивач обіймав в Генеральній прокуратурі України станом на день звільнення 24.12.2019.
4.4. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 16.06.2020 у сумі 241491,12 грн з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
4.5. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з 25.12.2019 та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора України на його користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 43 718,22 грн.
4.6. Судове рішення пред`явлено до примусового виконання та на його виконання наказом Генерального прокурора від 29.03.2021 №283ц, скасовано наказ від 21.12.2019 №2104ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності - начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.
4.7. 18.02.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу із урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу, передбаченого п. 10 Постанови КМУ №100 від 08.02.1995.
4.8. У відповідь на вказане звернення відповідач листом від 15.04.2021, з посиланням на абз.3 п.3, п.7 розділу ІІ "Прикінцевих і перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових закладів із реформи органів прокуратури", постанови КМУ № 505 від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов оплати працівників органів прокуратури", повідомив позивача, що коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення посадового окладу, передбаченого п. 10 постанови КМУ №100 від 08.02.1995, є можливим виключно у разі призначення на посаду до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації.
4.9. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу із урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу, а також враховуючи несвоєчасне виконання судового рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
5. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
5.1. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
5.2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
5.3. За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
5.4. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.