ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 320/4392/19
адміністративне провадження № К/9901/11799/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року (суддя Журавель В.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2020 року (головуючий суддя Костюк Л.О., судді: Бужак Н.П., Собків Я.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог,
В С Т А Н О В И В:
В серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року замінено правонаступником - Головним управлінням ДПС у Київській області; далі - Управління, відповідач), в якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги №Ф-3879-10 від 10 травня 2017 року та №Ф-3879-10 від 16 листопада 2017 року.
Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначала, що примірників оскаржуваних вимог не отримувала, а дізналась про них 24 липня 2019 року, коли її було викликано до Баришівського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області та повідомлено про відкриття двох виконавчих проваджень про стягнення боргу; крім того, вказувала й на те, що зазначені вимоги сформовано без проведення відповідної перевірки та направлено їй з пропуском встановленого законодавством строку; при цьому, під час провадження підприємницької діяльності єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нею сплачувався.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що у зв`язку із тим, що в базах даних інформаційної системи фіскального органу за ОСОБА_1 обліковувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, контролюючим органом у відповідності до приписів статей 7, 13, 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464) та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №449 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449), було правомірно сформовано і направлено останній вимоги про її сплату, при цьому за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права й порушення процесуальних норм, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Зокрема, ОСОБА_1 в касаційній скарзі (з врахуванням уточнень від 09 червня 2020 року), крім інших доводів та вимог, що вже наводились нею в позовній заяві та апеляційній скарзі, звертає увагу на те, що судами не було досліджено як такі обставини належного та своєчасного направлення і вручення їй примірників спірних вимог про сплату боргу, у зв`язку із чим, як наслідок, не застосовано та/або неправильно застосовано до спірних правовідносин положення законодавства, які, в свою чергу, передбачають обов`язок контролюючого органу надіслати платникові вимогу про сплату боргу у чітко визначений строк та пов`язують для останнього період, протягом якого необхідно здійснити сплату, саме із датою її отримання.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за змістом якого підставою касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Так, в касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначала про неврахування судами правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11 липня 2019 року у справі №826/18377/17.
Відповідач своїм правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 27 липня 2013 року по 08 листопада 2017 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець зі видом діяльності "Діяльність у сфері права" (код - 69.10) та перебувала на спрощеній системі оподаткування.
10 травня 2017 року податковим органом винесено вимогу №Ф-3879-10 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 14 557,32 грн., а в подальшому від 16 листопада 2017 року ще одну - №Ф-3879-10 на суму 4 224,00 грн.
В матеріалах справи містяться копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та поштового конверту, згідно з якими надісланий ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 рекомендований лист повернувся до відправника - податкового органу у зв`язку із неврученням за закінченням встановленого строку зберігання.
Не погодившись із сформованими Управлінням вимогами, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464.
Так, за змістом статті 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пункт 3 частини 1 статті 7 Закону №2464 визначає, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина 8 статті 9 Закону №2464).
Органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску (пункт 7 частини 1 статті 13 Закону №2464).
За змістом частин 1 - 4 статті 25 Закону №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.