Постанова
іменем України
06 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 182/7570/19
провадження № 51-6136 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_6,
суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_9,
прокурора ОСОБА_10,
захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_11,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019040340002319 від 07 вересня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ст. 72 КК України зараховано обвинуваченому ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування під вартою з ІНФОРМАЦІЯ_2 по 01 грудня 2020 року.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 18:40, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на території автобусної зупинки по вул. Добролюбова, 23/1 у м. Нікополі Дніпропетровської області, в ході словесної сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, яка в подальшому переросла в обопільну бійку, діючи умисно, маючи на меті спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, без мети вбивства, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, наніс потерпілому ОСОБА_2 кулаками обох рук удар в обличчя, від якого останній, який також перебував у стані алкогольного сп`яніння, захитався і впав головою на бетонне покриття підлоги автобусної зупинки. Після цього ОСОБА_1, підійшовши до потерпілого, який лежав на бетонному покритті зупинки і не підводився, наніс йому один удар правою ногою в ділянку тулуба. Своїми протиправними діями обвинувачений ОСОБА_1 заподіяв потерпілому ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці події.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_11 та прокурора ОСОБА_12 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_11, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує на неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України, посилаючись на те, що смерть потерпілого ОСОБА_2 настала не через нанесений засудженим удар в обличчя, а від удару об бетонне покриття внаслідок падіння, що в свою чергу, на переконання сторони захисту, свідчить про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 119 КК України як вбивство, вчинене через необережність.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на досліджений в суді першої інстанції відеозапис з камери спостереження, на якому зафіксовані удари, що були нанесені потерпілому, а також на показання допитаної в суді першої інстанції судово-медичного експерта ОСОБА_3, яка стверджувала, що смертельний удар по голові потерпілого міг бути спричинений при падінні з висоти власного зросту з прискоренням, як відбулося на відеозапису.
Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 750/3256/17 (провадження № 51-1147км19), стверджує, що у разі, коли тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, було не безпосереднім наслідком заподіяного засудженим удару в ділянку голови потерпілого, а результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого засуджений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачати, то в такому випадку має місце не умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, а вбивство, вчинене через необережність, у зв`язку з чим дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 119 КК України.
Також захисник вказує на безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо перебування ОСОБА_1 в момент вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, обґрунтовуючи свою позицію тим, що перед поміщенням обвинуваченого до Нікопольського ІТТ він був оглянутий лікарем та стану сп`яніння виявлено не було, а в матеріалах кримінального провадження не має жодного письмового доказу, який би підтверджував наявність у ОСОБА_1 стану алкогольного сп`яніння.
Разом з тим захисник також зауважує, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки тому факту, що потерпілий перший почав наносити обвинуваченому удари, що підтверджується наявними на тілі ОСОБА_1 тілесними ушкодженнями.
Одночасно захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, наголошує, що засуджений ОСОБА_1 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, висловив щирий жаль з приводу вчиненого, раніше не судимий та має позитивні характеристики.
Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник стверджує, що апеляційний суд, переглядаючи вирок в порядку апеляційної процедури, допущені місцевим судом порушення не усунув, а також не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_11 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_10 заперечував щодо задоволення поданої касаційної скарги, просив рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) чинним законом не передбачено.
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_11 зазначає, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення рішень залишили поза увагою той факт, що потерпілий ОСОБА_2 перший почав наносити обвинуваченому ОСОБА_1 удари, а також не врахували наявність на тілі останнього тілесних ушкоджень, які виникли внаслідок протиправних дій потерпілого.
Однак колегія суддів вважає, що сторона захисту, посилаючись на вищезазначені обставини, фактично вказує на допущення судами попередніх інстанцій неповноти судового розгляду, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.
Крім того, у поданій касаційній скарзі захисник наголошує на незаконності вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.