Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 471/957/19-ц
провадження № 61-4137св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року у складі судді Скарбницької І. Б. та постанову Миколаївського апеляційного суду
від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Лівінського І. В.,
Кушнірової Т. Б., Коломієць В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання недійсним договору оренди землі та поновлення строку для відчуження земельних ділянок.
Позовну заяву мотивовано тим, що їй на праві власності належать земельні ділянки площею 10,2363 га, кадастровий № 4821481700:02:000:0076
та площею 0,7842 га, кадастровий № 4821481700:01:000:0177 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Костуватської сільської ради Братського району Миколаївської області, які отримані нею у спадщину.
Позивач зазначала, що вона є громадянкою російської федерації (далі - рф), її інтереси для оформлення спадщини, за довіреністю, яка посвічувалася нотаріусом у м. Сургут Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області представляла ОСОБА_2 .
Скориставшись довіреністю та оригіналами правовстановлюючих документів на земельні ділянки, діючи всупереч інтересам позивача
з власних корисних інтересів та інтересів відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_2 15 травня 2016 року уклала договір оренди зазначених земельних ділянок зі своїм родичем ОСОБА_3 строком на 49 років.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не мала належним чином підтверджених повноважень на передачу в оренду належних іноземній громадянці земельних ділянок сільськогосподарського призначення
та не мала прав на укладення договору оренди, на підставі довіреності
від 05 травня 2015 року, а також ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 15 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 21 вересня 2020 року до участі у справі як третю особу залучено Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір оренди землі від 15 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_1, в особі ОСОБА_2, та ОСОБА_3 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не мала повноважень на укладення договору оренди саме земельних ділянок, оскільки у наданій довіреності вказане право на розпорядження іншого майна, а не земельних ділянок, а отже спірний договір оренди є недійсним. Щодо позовних вимог у частині поновлення строку на відчуження зазначених земельних ділянок суд першої інстанції виходив із того, що позивачем
не доведені позовні вимоги у цій частині.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, поданою її представником ОСОБА_4, залишено без задоволення. Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання договору оренди землі недійсним, оскільки ОСОБА_1 є громадянкою рф, тобто вважається нерезидентом України, тому передача належних їй земельних ділянок в оренду через ОСОБА_2, яка не є фізичною особою-підприємцем, суперечить вимогам чинного законодавства, а саме положенням підпункту 170.1.3 пункту 170.1 статті 170 ПК України.
Разом із цим, інші доводи позивача щодо відсутності повноважень ОСОБА_2 на вчинення спірного договору оренди земельних ділянок,
у тому числі, в частині визначення об`єктів, стосовно яких ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 виконувати певні дії, на думку суду апеляційної інстанції, не мають правового значення, оскільки недодержання сторонами в момент вчинення спірного договору оренди вимог підпункту 170.1.3 пункту 170.1 статті 170 ПК України, є достатньою підставою для визнання цього договору недійсним за правилами частини першої
статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі
№ 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,
від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 04 вересня 2019 року
у справі № 265/6582/16-ц та від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц, просить скасувати судові рішення судів першої
та апеляційної інстанцій й передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,
що призвело до неправильного вирішення справи.
На думку ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що вона не мала права вчиняти договори оренди земельних ділянок, оскільки позивачу було відомо, що рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2015 року у справі № 471/298/15-ц останню зобов`язано протягом року відчужити спірні земельні ділянки,
у зв`язку із цим, позивач 05 травня 2015 року на підставі довіреності уповноважила її управляти та користуватися належною ОСОБА_1 земельною долею та земельним паєм, розташованими на території Костуватської сільської ради Братського району Миколаївської області,
з правом здачі в оренду на строки та різних умовах за своїм розсудом, вчиняти та підписувати договори оренди, додаткові угоди та зміни до них,
а також розривати договори, отримувати плату за договорами у тому числі
і в натуральному виразі та інше.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції посилається на порушення нею та орендарем пункту 1.3 статті 170 ПК України і визнає на підставі цієї статті договір оренди не дійсним, у той час, на думку ОСОБА_2, коли пункт 1.3 статті 170 ПК України підтверджує, що нерухомість, яка належить фізичній особі - нерезиденту, надається в оренду виключно через фізичну особу або юридичну особу - резидента (уповноважених осіб), що виконують представницькі функції такого нерезидента на підставі письмового договору та виступають його податковим агентом стосовно таких доходів.
На думку ОСОБА_2, спірним договором оренди не порушений жоден пункт типового договору оренди землі.
Разом із цим, заявник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що ОСОБА_1 дізналася про порушене
її право у вересні 2018 року, оскільки вона з 2016 року отримувала орендну плату.
Позивач, яка є нерезидентом, договір оренди землі не підписувала, проте
на вчинення вказаних дій уповноважила громадянку України ОСОБА_2, яка є резидентом і мала право укладати такий договір та реєструвати його
у державному реєстрі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Братського районного суду Миколаївської області цивільну справу № 471/957/19-ц.
У серпні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року справу призначено
до розгляду.
Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві власності належать земельні ділянки площею 10,2363 га, кадастровий № 4821481700:02:000:0076 та площею 0,7842 га, кадастровий № 4821481700:01:000:0177 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Костуватської сільської ради Братського району Миколаївської області.
05 травня 2015 року нотаріусом нотаріального округу Сургутського району Ханти-Мансійського автономного округу - Югри рф було посвідчено від імені ОСОБА_1. довіреність на ім`я ОСОБА_2, відповідно до якої вона уповноважила останню вчиняти відповідні дії, визначені довіреністю. Довіреність видана строком на 3 роки.
Згідно із довіреністю, діючи як уповноважена ОСОБА_1 особа, ОСОБА_2 15 травня 2016 року уклала з ОСОБА_3 договір оренди землі на належні ОСОБА_1 на праві власності земельні ділянки кадастровий № 4821481700:02:000:0076, площею 10,2363 га та кадастровий № 4821481700:01:000:0177, площею 0,7842 га, строком на 49 років з дати його державної реєстрації.
17 червня 2016 року зазначений договір оренди було зареєстровано
у державному реєстрі речових прав.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої інстанції
та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.
Аналізуючи підстави звернення до суду з указаною скаргою, зміст ухвалених у справі судових рішень та доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції,
з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того,
що ОСОБА_2 не мала повноважень на укладення договору оренди саме земельних ділянок, оскільки у наданій довіреності вказане право
на розпорядження іншим майном, а не конкретними указаними земельними ділянками, а отже спірний договір оренди є недійсним.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, виходячи з наступного.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане
з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази