Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 373/1292/20
провадження № 61-6909св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна, в особі Державної казначейської служби України,
треті особи: Київська обласна прокуратура, Печерський районний суд міста Києва
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги:
- представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г., від 15 червня 2022 року, якою змінено рішення та додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2021 року та
від 12 листопада 2021 року відповідно;
- представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г., від 15 червня
2022 року, якою змінено додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2021 року;
- Київської обласної прокуратури на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області у складі судді Реви О. І. від 08 листопада 2021 року, додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області у складі судді Реви О. І. від 12 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.
від 15 червня 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, треті особи:Київська обласна прокуратура, Печерський районний суд м. Києва, про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 17 лютого
2015 року відносно нього розпочалося протиправне кримінальне переслідування, шляхом внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідних відомостей (кримінальне провадження № 42015110000000074).
Позивач повідомляв, що 27 лютого 2015 року він був затриманий слідчим та в його службовому кабінеті був проведений обшук. Того ж дня йому було повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 189 КК України та його було доставлено до ІТТ Києво-Святошинського МВ ГУМВС України в Київській області.
Зазначав, що з 28 лютого 2015 року відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва відносно нього був застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло протягом визначеного часу доби.
28 травня 2015 року йому було повідомлено про завершення досудового розслідування, а 04 червня 2015 року процесуальним керівником у кримінальному провадженні було затверджено обвинувальний акт відносно нього та двох інших осіб.
Вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2017 року його визнано невинуватим в пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 189 КК України та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (злочину).
Посилався також позивач на те, що за протиправного кримінального переслідування його було незаконно звільнено з органів внутрішніх справ, він був вимушений тривалий час перебувати в статусі безробітного, а також працювати на будівництві різноробочим, не за фахом, оскільки за спеціальністю працевлаштуватися не міг у зв`язку з наявністю факту притягнення його до кримінальної відповідальності. Його кар`єра, яка тривала більше 15 років служби в системі органів МВС, повністю зруйнована.
З огляду на те, що він незаконно перебував під слідством та судом у період з 27 лютого 2015 року по 11 червня 2019 року (день ухвалення Верховним Судом постанови про залишення без змін ухвали апеляційного суду Київської області від 12 липня 2018 року), тобто 51 місяць 16 днів, збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь на відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 1 080 000,00 грн, визначену висновком експерта від 07 червня 2021 року № СЕ-19/124-21/3723-ПС.
Стислий виклад позицій інших учасників справи
Державна казначейська служба України заперечувала проти заявленого до нею позову, посилаючись на те, що вона не є належним відповідачем у цій справі, оскільки згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних взаємовідносин, не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому зазначала, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними, винними діями відповідача, а тому в задоволенні позову слід відмовити. Окрім того, розмір моральної шкоди є необґрунтовано завищеним.
Київська обласна прокуратура заперечувала проти позовних вимог
ОСОБА_1, посилаючись на їх недоведеність, а також заявлення до неналежного відповідача. Зазначала про відсутність аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами прокуратури Київської області фізичного чи психічного впливу на позивача в ході досудового розслідування кримінального провадження
№ 42015110000000074, що вказувало б на спричинення йому моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань тощо. Окрім того, звертала увагу на неправильний розрахунок позивачем строку тривалості перебування його під слідством та судом, оскільки досудове розслідування розпочалося 27 лютого 2015 року, а виправдувальний вирок щодо нього набрав законної сили 28 вересня 2017 року, що становить
31 місяць та 1 день. Крім того, орган прокуратури вважав розмір моральної шкоди явно завищеним та таким, що не відповідає обставинам справи та вимогам Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2021 року позов задоволено. Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1 080 000, 00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1, відносно якого постановлено виправдувальний вирок, має право на відшкодування шкоди відповідно до приписів Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", а також положень статей 23, 1167, 1176 Цивільного кодексу України.
Відхиляючи доводи відповідача та третьої особи щодо заявлення позову до неналежного відповідача, суд виходив із того, що відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, при цьому саме Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Розмір моральної шкоди суд першої інстанції визначив виходячи із встановлених підстав для відшкодування моральної школи та висновку експерта від 07 червня 2021 року № СЕ-19/124-21/3723-ПС.
Додатковим рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2021 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 25 076,00 грн судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд першої інстанції виходив із підтвердженого факту понесення позивачем відповідних витрат на правничу допомогу та витрат на проведення експертизи.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення та додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області задоволено частково. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 листопада
2021 року змінено, зменшено розмір відшкодування моральної шкоди з 1 080 000,00 грн до 200 000,00 грн. Додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2021 року змінено, зменшено розмір судових витрат з 25 076,00 грн до 5 000,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції обмежився лише посиланням на суму, яка визначена експертом у висновку від 07 червня 2021 року № СЕ-19/124-21/3723-ПС, не взявши до уваги період перебування позивача під слідством та судом, вид запобіжного заходу, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також засади розумності, виваженості та справедливості. Змінюючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції урахував тривалість перебування ОСОБА_3 під слідством та судом (30 місяців (з 25 лютого 2015 року (повідомлення про підозру) до 06 вересня 2017 року (набрання законної сили виправдувальним вироком)), вид запобіжного заходу (домашній арешт з 21:00 год до 07:00 год), характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством та судом, а також мінімальний розмір відшкодування такої шкоди, визначений відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".
Змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції в частині відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходив із того, що визначений позивачемрозмір гонорару адвоката є завищеним, не відповідає критеріям співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин цієї справи. Відмовляючи у відшкодуванні витрат на проведення експертизи, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначені витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки суд при вирішенні спору не брав до уваги цей висновок.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2021 року змінено, зменшено розмір судових витрат з 25 076,00 грн до 5 000,00 грн.
Розглядаючи апеляційну скаргу відповідача та зменшуючи розмір судових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачу, апеляційний суд також виходив із завищення суми витрат на правничу допомогу та відсутності підстав для відшкодування витрат на проведення експертизи.
Узагальнені доводи касаційних скарг
22 липня 2022 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано до Верховного Суду дві касаційні скарги, в яких він просить скасувати вказані постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року і залишити в силі рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2021 року та додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2021 року.
Підставами касаційного оскарження постанов апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року
у справі № 686/23731/15-ц, від 28 вересня 2018 року у справі
№ 686/23731/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц,
від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 22 квітня 2019 року
у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 05 серпня
2020 року у справі № 644/9923/18, від 28 грудня 2020 року у справі
№ 640/18402/19, від 12 травня 2021 року у справі № 235/4969/19,
від 26 травня 2022 року у справі № 569/2825/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначив, що положеннями статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" встановлений лише мінімальний розмір відшкодування, що гарантований державою, при цьому при визначенні розміру відшкодування суд повинен виходити із фактичних обставин справи. Посилається заявник на те, що суд апеляційної інстанції не урахував, що позивач був затриманий, до нього двічі було незаконно застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. При цьому у висновку експерта від 07 червня 2021 року № СЕ-19/124-21/3723-ПС, який суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги, досліджено характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих та суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і саму можливість такого відновлення, що необхідно встановити судам при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди.
Безпідставним вважає також зменшення судом апеляційної інстанції витрат на правову допомогу, посилаючись на порушення принципу змагальності сторін, звертає увагу на визначення розміру гонорару адвоката у фіксованому розмірі виключно за погодженням адвоката та клієнта. При цьому вважає, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн не є завищеною, з огляду на складність справи, ціну позову, її тривалий судовий розгляд, кваліфікацію адвоката, а також на значення цієї справи для позивача.
На думку заявника, витрати на проведення експертизи взагалі не були оспорені іншими учасниками справи, їх розмір визначений експертною установою, а реальність понесення підтверджується відповідним розрахунковим документом.
22 серпня 2022 року Київська обласна прокуратура через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2021 року, додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області
від 12 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду
від 15 червня 2022 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень Київська обласна прокуратура зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц та постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18, від 11 березня 2020 року у справі № 629/795/19, від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17, від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18,
від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Київська обласна прокуратура зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до частини п`ятої статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди провадиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали реальної моральної втрати громадянинові. Вважає, що визначена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції сума відшкодування не обґрунтована, а збільшення мінімально гарантованого державою її розміру є безпідставним. Посилається на те, що здійснення органом досудового розслідування слідчих дій з дотриманням норм КПК України не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.
Наголошує на тому, що всі запобіжні заходи застосовувались до позивача на підставі судового рішення, а не безпосередньо органами прокуратури, при цьому встановлений позивачу домашній арешт у вечірній та нічний час не позбавляв його можливості продовжувати вести звичний для нього спосіб життя.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2022 року поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, відкрито касаційне провадження у справі
№ 373/1292/20, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
08 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2022 року поновлено Київській обласній прокуратурістрок на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Київської обласної прокуратури.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
17 серпня 2022 року Київська обласна прокуратура через засоби поштового зв`язку подала відзив на касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів зазначених касаційних скарг, просить відмовити у їх задоволенні.
Посилається на те, що позивачем не доведено протиправність поведінки прокуратури під час його затримання, проведення обшуку, здійснення інших процесуальних дій, які б обмежували його права. Звертає увагу, що дії слідчого чи прокурора не визнавались незаконними у судовому порядку, більш того навіть не оскаржувались учасниками кримінального провадження. Зазначає, що судом апеляційної інстанції правильно не взято до уваги висновок експерта, оскільки до предмету доказування у спірних правовідносинах не входять встановлення фактичних даних, які потребують спеціальних знань. Більш того, зазначена експертиза проведена на підставі методики, застосування якої на території України припинено.
У частині розподілу витрат на правничу допомогу вважає, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами їх реальність, неминучість, розумність та обґрунтованість.
13 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Київської обласної прокуратури, у якому, посилаючись на відсутність підстав для касаційного оскарження (наведення правових висновків Верховного Суду у правовідносинах, які не є подібними зі спірними правовідносинами), просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Київської обласної прокуратури.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 лютого 2015 року до ЄРДР заступником начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області радником юстиції Бозовуляком М. І. внесені відповідні відомості про вчинення ОСОБА_1 та двома іншими особами кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 189 КК України (кримінальне провадження № 42015110000000074).
27 лютого 2015 року ОСОБА_1, як заступник начальника Переяслав-Хмельницького МРВ ГУ МВС України в Київській області, був затриманий заступником начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області Бозовуляком М. І. в порядку статті 208 КПК України.
27 лютого 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 189 КК України.
Того ж дня о 23 год 45 хв. ОСОБА_1 було доставлено до ІТТ Києво-Святошинського МВ ГУМВС України в Київській області та 28 лютого
2015 року о 10 год 45 хв. було відконвойовано працівниками Служби безпеки України до Печерського районного суду м. Києва для вирішення питання про обрання запобіжного заходу.
28 лютого 2015 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення прокуратури Київської області Тельпіса М. В. задовольнив частково та застосував відносно ОСОБА_1 (на той час підозрюваного в кримінальному провадженні) запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло протягом визначеного часу доби.
У подальшому такий запобіжний захід відносно ОСОБА_1 був повторно застосований ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08 травня 2015 року за клопотанням заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області радника юстиції Бозовуляка М. І.
28 травня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про завершення досудового розслідування, а 04 червня 2015 року процесуальним керівником у кримінальному провадженні було затверджено обвинувальний акт відносно позивача та двох інших осіб.
Наказом ГУ МВС України в Київській області від 28 лютого 2015 року № 116 о/с ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за порушення дисципліни).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 січня
2018 року визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Київській області від 28 лютого 2015 року № 457 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Київській області від 28 лютого
2015 року № 116 о/с про звільнення ОСОБА_1, поновлено його на посаді, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Наказом ГУ МВС України в Київській області від 13 лютого 2018 року
№ 3 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді.
Наказом ГУ МВС України в Київській області від 03 травня 2018 року № 13 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби у зв`язку зі скороченням штату. На момент звільнення позивач мав 20 років 02 місяці 18 днів вислуги років в органах внутрішніх справ.
Вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2017 року ОСОБА_1 в пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 189 КК України визнано невинуватим та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (злочину). Поновлено ОСОБА_1 у всіх правах, обмежених під час кримінального провадження.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вищевказаний вирок було закрито, а апеляційна скарга була повернута особі, яка її подала.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року відмовлено потерпілому ОСОБА_5 в поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2017 року, а апеляційна скарга була повернута особі, яка її подала.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області від 12 липня 2018 року відмовлено потерпілому ОСОБА_5 в поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2017 року, а апеляційна скарга була повернута особі, яка її подала.
Постановою Верховного Суду від 11 червня 2019 року ухвала апеляційного суду Київської області від 12 липня 2018 року залишена без змін, а касаційна скарга потерпілого ОСОБА_5 - без задоволення.
Відповідно до висновку експерта від 07 червня 2021 року
№ СЕ-19/124-21/3723-ПС розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності орієнтовно може становити 180 мінімальних заробітних плат.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.