Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 463/9914/20
провадження № 61-1664св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду
м. Львова від 30 березня 2021 року у складі судді Нора Н. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 отримав від неї на підставі розписки від 22 травня 2017 року 32 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 31 грудня 2018 року.
Посилаючись на те, що відповідач отримані кошти не повернув, незважаючи на її неодноразові звернення до нього, просила стягнути з нього на її користь 904 960,00 грн боргу за договором позики, 226 525,12 грн - відсотків за користування грошовими коштами, 46 956,85 грн - 3% річних, 54 659,58 грн - інфляційних втрат, а всього 1 233 101,55 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 березня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 1 233 101,55 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник не виконав умови договору позики щодо повернення одержаних у борг коштів, тому з нього на користь позивача підлягають стягненню: тіло позики, відсотки за користування грошовими коштами, 3% річних та інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 березня 2021 року змінено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 178 441,97 грн боргу та 10 437,20 грн судового збору, всього 1 188 879,17 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідача обов`язку з повернення отриманих за договором позики коштів, відсотків та 3 % річних, проте відмовив у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки таке не застосовується до зобов`язання, в якому предметом є іноземна валюта.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 березня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Зупинено виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 березня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 рокудо закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з`ясували справжньої правової природи укладеного договору, оскільки помилково визначили розписку як боргову, хоча в даному документі відсутня інформація про отримання коштів.
Зазначає, що він дійсно мав намір отримати в борг 32 000,00 доларів США і для підтвердження своїх намірів він написав даний документ, проте позивачка не мала таких коштів, а обіцяла взяти їх у свого зятя, тому
22 травня 2017 року фактична передача коштів не відбулася. Це підтверджується тим, що в документі відсутні відомості про місце складання, сама назва (розписка), відсутнє повне ім`я та по-батькові, паспортні дані сторін, ідентифікаційні номери, місце проживання сторін, відсутня інформація про отримання коштів, місце передачі цих коштів, інформація про свідків.
Крім того, судами не враховано, що у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобовʼязання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій з оглянутого в судовому засіданні оригіналу боргової розписки та долученої до матеріалів справи її копії встановлено, що 22 травня 2017 року відповідачем отримано у борг від позивача кошти в розмірі 32 000,00 доларів США, про що відповідач власноручно розписався в розписці, з визначеною датою повернення позики - до 31 грудня 2018 року.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка посилалась на те, що позичальник не виконав зобов`язання щодо повернення взятих на підставі вказаного договору коштів.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.