Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 501/800/19
провадження № 61-6503св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2020 року у складі судді Смирнова В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П.,
Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не приділяє належної уваги вихованню, здоров`ю та розвитку дитини, зловживає алкоголем, впродовж спільного життя ухилявся від обов?язку утримувати її та дитину, увесь час після одруження принижував її, підіймав руку на неї та дитину, погрожував їм, вигнав їх з будинку. На даний час з дитиною займається психолог, дитина боїться поведінки батька та не бажає з ним бачитись.
Уточнивши позовні вимоги просила:
позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач в судовому засіданні не змогла обґрунтувати мету, яку вона прагне досягнути позбавленням батьківських прав і яким чином позбавлення батьківських прав відповідача змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини.
Твердження позивача про те, що відповідач не сплачує аліменти на утримання дитини, не може бути підставою позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки він хоч і має заборгованість, проте почав сплачувати аліменти, має для цього можливості та в судовому засіданні суду висловив бажання підтримувати зв`язок з дитиною. Тому враховуючи особливість правовідносин, що склалися між сторонами, наявність заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини ще не є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав.
Матеріалами справи підтверджена наявність між позивачем та відповідачем конфліктних ситуацій, які мали певний негативний вплив на дитину. Проте дані конфліктні ситуації пов`язані саме з особистими взаємовідносинами між позивачем та відповідачем, а не із виконанням батьківських обов`язків відповідачем. Відповідач недостатньо приділяв уваги дитині під час спільного проживання, проте така поведінка відповідача не мала постійного характеру. Відповідач має постійне місце роботи, в матеріалах справи відсутні докази того, що він притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї. Відсутні докази того, що відповідач свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, то відсутні правові підстави для позбавлення його батьківських прав.
Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача є поверховим, стосується важливого питання, пов`язаного з вихованням дитини і викладений менше, ніж на три сторінки; містить лише загальні фрази, не розкриваючи змісту, в чому проявляється не виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, строк їх не виконання та аналіз відповідних причин, посилання на відповідні докази, які також не були надані суду. З нього неможливо встановити, що була врахована думка відповідача, досліджені умови його проживання тощо (а. с. 10-106).
Додатковим рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від
19 березня 2020 року стягнено аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно в розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду 18 березня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття -
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач під час подачі уточненого позову до суду в прохальній частині просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на дитину щомісячно в розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду 18 березня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, тому її заява є обґрунтованою та в цій частині необхідно ухвалити додаткове рішення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції змінено.
Доповнено мотивувальну та резолютивну частини рішення суду першої інстанції абзацем такого змісту:
"Попередити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та покласти на Орган опіки та піклування Чорноморської міської ради Одеської області контроль за виконанням ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків".
Виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на думки філософів та педагогів щодо місця батька у взаємовідносинах із дитиною (а. с. 197, абз. 2-6).
В іншій частині судове рішення залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що відповідач приділяє недостатньо уваги сину, його фізичному та духовному розвитку, не забезпечує належного матеріального забезпечення дитини, що є неприпустимим. Тому необхідно доповнити мотивувальну та резолютивну частини рішення суду першої інстанції.
Оскільки ухвалене в справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітко сформульованим, логічно структурованим та викладеним у стилі, зрозумілому та доступному для всіх адресатів, то необхідно виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на думки філософів та педагогів щодо місця батька у взаємовідносинах із дитиною, як такі, що не мають правового значення для вирішення справи (а. с. 197, абз. 2-6).
Необґрунтованим є посилання у апеляційній скарзі представника
ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки довідці про встановлення думки малолітнього ОСОБА_3 щодо позбавлення батьківських прав його батька та не заслухав з цього приводу саму дитину. Думка дитини, якій на момент розгляду справи виповнилося 6,5 років, може бути прийнята судом до уваги у сукупності з іншими доказами, проте така думка не може стати єдиною підставою для ухвалення рішення про позбавлення батька дитини батьківських прав, враховуючи, що розлучення з батьками має тяжкий вплив на дитину, і таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд не повідомів її про дату, час і місце судового засідання 13 березня 2020 року, чим порушив її права учасника справи, не взяв до уваги важливість для неї судового засідання та не вислухав її позицію у справі.
Апеляційний суд 16 лютого 2021 року у зв`язку з COVID-19 не допустив її та представника до судового засідання та відмовився розглядати справу в режимі відеоконференції, чим також порушені її права, передбачені статтею 43 ЦПК України.
Суди порушили положення пункту 2 частини першої статті 43, частини другої статті 128, частини третьої статті 89 ЦПК України, не правильно застосували положення пункту 2 частини першої статті 164 СК України. Судами не були досліджені докази стосовно того, що батько часто поводиться агресивно в присутності сина, він схильний до насильства; відповідач у поясненнях, наданих органу опіки, не заперечував, що застосовував фізичне насилля по відношенню до колишньої дружини ОСОБА_1 у присутності дитини.
В порушення вимог статті 90 ЦПК України суд відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків, які могли пояснити, що відповідач не брав участь у вихованні дитини.
Суди не дали оцінку доказам, зокрема:
заяві від 22 квітня 2019 року про звернення ОСОБА_1 до Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області про спричинення щодо неї ОСОБА_2 психологічного, економічного насилля та фізичних побоїв, які спричинили погіршення здоров`я (а. с. 20, 21);
вироку у справі №-168 за 1994 рік відносно батька ОСОБА_2 -
ОСОБА_4, який убив свою дружину у присутності неповнолітнього ОСОБА_2 (а. с. 127, 128);
висновку психологічного стану дитини (а. с. 127-128).
Суд помилково, в порушення вимог статті 77 ЦПК України, взяв до уваги неналежні докази, оскільки долучив до матеріалів справи довідку з місця роботи відповідача, проте не витребував трудову книжку та відомості про заробітну плату.
В порушення положень статті 12 частини першої Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція) суди не взяли до уваги, що орган опіки та піклування Чорноморської міської Ради Одеської області (висновок від 25 липня 2019 року) провів опитування малолітнього ОСОБА_3, зі слів якого, батько часто поводиться агресивно в його присутності. Хлопчик заляканий батьком, тому бачитись з ним не бажає. Відповідач у поясненнях, наданих органу опіки, не заперечував, що застосовував фізичне насилля по відношенню до колишньої дружини ОСОБА_1 у присутності дитини. Оскільки суд поставив під сумнів висновок органу опіки, то він зобов`язаний був допитати дитину в суді.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 рокувідмовленоОСОБА_1 у задоволенні клопотання про долучення доказів у справі № 501/800/19;справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про шлюб від 22 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб (а. с. 6).
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7).
Відповідно до заяви від 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 зверталась до Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області стосовно заподіяння їй психологічного, економічного насилля та фізичних побоїв, які спричинили погіршення здоров`я, з боку чоловіка ОСОБА_2 та просила притягнути його до відповідальності за домашнє насилля (а. с. 20-21).
Згідно з відповіддю на запит суду від ДНЗ (ясла-садок) № 21 "Журавлик" ЧМР Одеської області від 16 травня 2019 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, поступив до закладу в жовтні 2016 року в молодшу групу, мати характеризується як спокійна, добра та чуйна людина, батько іноді забирав дитину, дитина скаржилась на дії батька, стосунки між дитиною та батьком були стримані, матір`ю надано письмову заяву, щоб дитину не віддавали батьку, та дозволено спілкування з дитиною батьком на території дитячого закладу, якщо дитина забажає (а. с. 45).
Відповідно до листа КНП "Чорноморська лікарня" ЧМР Одеської області від
23 травня 2019 року на виконання ухвали суду від 16 травня 2019 року надано відомості щодо перебування дитини на обліку у лікаря - педіатра
ОСОБА_6 із зазначенням, що ОСОБА_3 проживає з матір`ю (а. с. 66-69).
Згідно листа ГУНПУ в Одеській області Овідіопольського ВП від 23 травня
2019 року станом на 23 травня 2019 року звернень та повідомлень щодо ОСОБА_2 не надходило (а. с. 75).
У висновку ВК ЧМР Одеської області як органу опіки та піклування від 25 липня 2019 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітнього ОСОБА_3 зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав (а. с. 103-106).
Згідно довідки Служби у справах дітей ВК ЧМР Одеської області від 16 травня 2019 року про встановлення думки малолітнього ОСОБА_3, дитину опитано в присутності матері з метою встановлення думки дитини щодо позбавлення батьківських прав. Зі слів дитини батько часто поводився агресивно, пиячить та б`є його матір, розбивав речі об стіну та кидав у дитину коробкою, кричить на них, залякує та виганяє з дому. Дитина залякана та не бажає бачитись з батьком (а. с. 107).
У психологічному висновку ОСОБА_3 зазначено про тривожність дитини, батька за час кількох зустрічей не згадував, що свідчить про незадовільні стосунки дитини з батьком, зазначив про погане відношення батька до матері та до нього (а .с. 127-128).
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 12 Конвенції держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.