Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 383/1264/19
провадження № 61-4555св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2020 року в складі судді Адаменко І. М. та на постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року в складі колегії суддів Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову посилалося на те, що ОСОБА_1 04 жовтня 2013 року підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої їй відкрито картковий рахунок у ПАТ КБ "ПриватБанк" у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві.
У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 31 серпня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 60 234,09 грн, яка складається з:
18 63,01 грн заборгованості за кредитом;
53 133,51 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом;
1 893,09 грн заборгованість за пенею та комісією;
500 грн штрафу (фіксована частина);
2 844,48 грн штрафу (процентна складова), -
яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.
21 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору недійсним.
В обґрунтування зустрічного позову зазначала, що 04 жовтня 2013 року, будучи неповнолітньою, у віці 17 років, без згоди та повідомлення батьків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у відділенні ПриватБанку в м. Миколаєві та отримала кредит у розмірі 2000 грн.
Вважає, що зазначений правочин є недійсним з часу його укладення, оскільки станом на 04 жовтня 2013 року вона не мала повної цивільної дієздатності на його укладення.
Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2020 року об`єднано зустрічний позов ОСОБА_1 з первісним позовом АТ КБ "ПриватБанк" та здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження цивільної справи до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, в задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено; визнано недійсною Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк" від 04 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та АТ КБ "ПриватБанк" з 04 жовтня 2013 року; стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та вирішено питання про розподіл витрат по сплаті судового збору.
Суди виходили з того, що ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк" від 04 жовтня 2013 року у віці 17 років без згоди батьків та без подальшого їх схвалення, маючи при цьому неповну цивільну дієздатність і не маючи права на укладення такого правочину самостійно, та зробили висновок, що такий правочин не відповідає вимогам частини другої статті 203 ЦК України і підлягає визнанню недійсним, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором від 04 жовтня 2013 року.
Аргументи учасників справи
У березні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" через представника - адвоката Українця О. П. подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, просить їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення позову банку та про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку). На момент збільшення кредитного ліміту позивач вже була повнолітньою, користувалася кредитними коштами та погашала заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Зазначає, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин статтю 222 ЦК України, оскільки матеріали справи не містять передбаченої частиною першою статті 221 ЦК України претензії батьків протягом одного місяця після того, як батьки дізналися про вчинення дочкою оспорюваного правочину. Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним правочину, вчиненого ОСОБА_1 04 жовтня 2013 року.
Оскільки банк надав кредитні кошти ОСОБА_1, яка користується ними і у визначений сторонами термін їх не повернула, суди зробили неправильний висновок про відсутність підстав для стягнення на користь банку кредитної заборгованості.
Посилається на безпідставність стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги. Враховуючи критерії розумності, співмірності та справедливості, банк вважає відсутніми підстави для відшкодування вказаних витрат.
У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк", у якому просить залишити її без задоволення, оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 446/2768/15 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного оскарження
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 13 квітня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України - незастосування судами при вирішенні справи висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 607/4359/15, від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17, від 08 квітня 2020 року в справі № 303/5942/17.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 04 жовтня 2013 року та ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якої банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
На підтвердження факту отримання кредитних коштів ОСОБА_1 банк надав: виписку за договором №б/н станом на 30 липня 2020 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки; довідку про видання за договором картки клієнту, розрахунок заборгованості за договором, з яких встановлено, що остання сума погашення боргу відповідачем здійснена 25 серпня 2016 року.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" і Витяг з Умов і Правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними.
Відповідно до паспорту серії НОМЕР_1, виданого Бобринецьким РВ УМВС України в Кіровоградській області від 21 січня 2012 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована по АДРЕСА_1 .
На час виникнення договірних зобов`язань ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, була неповнолітньою особою сімнадцяти років.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту слід враховувати його ефективність, тобто, спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за договором, який одна з його сторін просить визнати недійсним. Обґрунтованість вимог про стягнення заборгованості підлягають з`ясуванню після вирішення спору про недійсність договору.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 754/5554/16-ц (провадження № 61-5251св21) зазначено, що "тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину".
Неповнолітня особа відповідно до частини другої статті 32 ЦК України вчиняє правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.
У частинах першій, другій статті 222 ЦК України передбачено, що правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 607/4359/15-ц (провадження № 61-29442св18), на які міститься посилання у касаційні скарзі, зазначено, що: "відповідно до статті 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього кодексу. Вказаний правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи. Частиною першою статті 221 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. Батьки позивача, дізнавшись про вчинення угоди № 106 від 01 вересня 2007 року, протягом одного місяця не заявили претензії позивачу. Тобто, в силу приписів частини першої статті 221 ЦК України, вказаний правочин вважається ними схваленим".