Постанова
Іменем України
19 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 360/1212/19
провадження № 61-18233св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бородянського районного нотаріального округу Київської області Пікуща Галина Дмитрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року у складі судді Унятицького Д. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бородянського районного нотаріального округу Київської області Пікуща Г. Д., про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 лютого 2015 року його мати ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою для його обслуговування площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001.
Вказував, що він з матір`ю ОСОБА_3 проживали та були зареєстровані у вказаному будинку.
Зазначав, що оскільки будинок наданий їх сім`ї з п`яти осіб у 1986 році у зв`язку з аварією на ЧАЕС, то мати завжди визнавала його право на вказаний будинок.
Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР № 149 "Про передачу громадянам, які переселені з територій, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, жилих будинків в особисту власність", актом № 18 від 04 травня 1991 року житловий будинок АДРЕСА_1 був безкоштовно переданий в особисту власність його батьку ОСОБА_4 .
На час підписання акта про передачу житлового будинку у власність ОСОБА_4 (14 травня 1991 року) в будинку крім останнього були прописані та проживали члени його сім`ї: він та ОСОБА_3 .
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 він вважав, що успадкував частку у житловому будинку, оскільки прийняв спадщину фактичним вступом в управління та володіння протягом шести місяців з моменту його смерті.
Проте, 03 лютого 1998 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок, а на підставі рішення Здвижівської сільської ради від 08 травня 2007 року - державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Вказував, що право власності на будинок та земельну ділянку ОСОБА_3 оформила без його відома, хоча завжди визнавала його права на вказаний будинок, в зв`язку з цим він здійснив до нього добудови.
04 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договори дарування житлового будинку та земельної ділянки.
Дізнавшись у 2017 році про укладені договори дарування, він звернувся до суду з позовом про визнання договорів дарування будинку, земельної ділянки, свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання будинковолодіння майном колгоспного двору та визначення частки в майні колгоспного двору.
06 вересня 2018 року Бородянський районний суд Київської області прийняв рішення про часткове задоволення позову.
Не погоджуючись з рішенням суду він, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.
30 січня 2019 року Київський апеляційний суд закрив провадження в цій справі, оскільки він відмовився від позову, так як 29 січня 2019 року дійшов згоди з ОСОБА_2 щодо позасудового врегулювання спору шляхом укладення договору про наміри, за яким вони дійшли згоди про виконання в майбутньому умов договору та мирному врегулюванню конфліктної ситуації.
За умовами договору ОСОБА_2 виявив бажання подарувати йому 1/3 частку спірного житлового будинку та земельної ділянки, а він відмовиться від своїх позовних вимог. При цьому ОСОБА_2 визнає його майнові права на 1/3 частку житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та з добудовами, здійсненими до будинку, та 1/3 частку земельної ділянки, розташованої під вказаним будинком та відповідними спорудами. Для забезпечення умов договору про наміри вони з ОСОБА_2 дійшли згоди, що основний договір дарування буде укладений після закриття судового провадження з підстав його відмови від позову.
Однак після того, як провадження у справі було закрито у зв`язку з його відмовою від позову та знято арешту із спірного майна, ОСОБА_2 відмовився від укладення основних договорів дарування часток у спірному майні.
На час укладення спірних договорів дарування до частини спірного будинку, яка фактично знаходиться в його користуванні, він добудував кухню, ванну кімнату, кімнату та добудови до погреба, гаража, які станом на 04 лютого 2015 року в експлуатацію не введені, не зареєстровані, але збільшили розмір загальної і житлової площі спірного будинку.
Відповідно до пункту 11 договору дарування житлового будинку ОСОБА_3 стверджувала, що самочинного будівництва та самовільних переобладнань немає, внаслідок дарування не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб. Відповідно до пункту 12 вказаного договору ОСОБА_2 оглянув предмет договору - самочинного будівництва та самовільного переобладнання немає.
Враховуючи те, що між сторонами договору не було визначено належний предмет договору, не враховано те, що укладення такого договору порушує його права на добудову, просив суд: визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки від 04 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/3 частку земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бородянського районного нотаріального округу Київської області Пікуща Г. Д., про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, закрито.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними відмовлено.
Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року закрито провадження у справі з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих саме підстав, місцевий суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справ в частині позовних вимог про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання договорів дарування недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані договори дарування не суперечать нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та не порушують прав позивача. При цьому судом також враховано, що здійснення ОСОБА_1 добудов до житлового будинку та надвірних споруд вчинено самочинно, жодних прав на вказане нерухоме майно позивач немає. Крім того, рішенням виконкому Здвижівської сільської ради від 29 липня 2008 року № 57 самочинно побудований на земельній ділянці ОСОБА_3 гараж "И" узаконено на її ім`я.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог про визнання права власності на частку житлового будинку та земельної ділянки скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування залишено без змін.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, суд апеляційної інстанції виходив із того, що справа, яка переглядається, та справа, у якій ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року (360/2421/17) закрито провадження у справі, не є тотожними, що унеможливлює закриття провадження у справі й, відповідно, наявні підстави для направлення в справи в цій частині для продовження розгляду.
Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині позовних вимог про визнання договорів дарування недійсними, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у вказаній частині рішення місцевого суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки відмовлено.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що ОСОБА_2 є власником спірних житлового будинку та земельної ділянки, а позивач не був власником земельної ділянки, ним не надано доказів, що підтверджуються факт будівництва добудов до житлового будинку та надвірних будівель, власником яких він також не являється, із наявністю необхідних дозволів, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Також вказаною ухвалою зупинено касаційне провадження у вказаній справі до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
05 вересня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов лист від Бучанської державної нотаріальної контори, у якому вказано, що за даними Алфавітної книги обліку спадкових справ, станом на 27 серпня 2022 року спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3 в Бучанській державній нотаріальній конторі не заводилася.
Ухвалою від 19 вересня 2022 року поновлено касаційне провадження у вказаній справі.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що після смерті батька він вважав, що успадкував після смерті батька частку у житловому будинку, оскільки прийняв спадщину фактичним вступом в управління та володіння майном, протягом шести місяців з моменту його смерті. Вказує, що він, як спадкоємець першої черги, мав право на спадкове майно, проте свідоцтво про право на спадщину за законом було видано лише на ім`я ОСОБА_3 .
При цьому вказує, що відповідно до записів в погосподарських книгах вказане будинковолодіння відносилось до категорії колгоспного двору. Враховуючи те, що на час припинення колгоспного двору в його складі було три члени колгоспного двору, тому кожен має право на 1/3 частку майна.
Також вказує, що він весь час постійно проживав у вказаному будинку та вносив грошові кошти на його утримання та покращення.
Посилається на те, що Київський апеляційний суд 30 січня 2019 року закрив провадження у справі 360/2421/17 так як він дійшов згоди з ОСОБА_2 щодо позасудового врегулювання спору шляхом укладення договору про наміри, яким вони дійшли згоди про виконання в майбутньому умов договору та мирного врегулювання конфліктної ситуації.
Проте, після постановлення судом ухвали про закриття провадження у справі та зняття арешту зі спірного майна, ОСОБА_2 відмовився від укладення договорів дарування часток у спірному майні.
Зазначає, що на час укладення договорів дарування він добудував до частини будинку, яка знаходиться в його користуванні, кухню, ванну кімнату, кімнату та добудови до погреба, гаража, які станом на 04 лютого 2015 року в експлуатацію не введені, не зареєстровані, але збільшили розмір загальної площі, в тому числі житлової, спірного будинку.
При цьому, оскільки між сторонами договору дарування не було визначено належний предмет договору, не враховано, що укладення такого договору порушує його права на добудову, він просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_2, у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР № 149 від 30 червня 1990 року "Про передачу громадянам, які переселені з територій, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, жилих будинків в особисту власність" колгосп "Дружба" с. Нове Залісся Бородянського району Київської області за актом № 18 від 4 травня 1991 року безкоштовно передав в особисту власність ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 (а. с. 8, т. 1).
На підставі вказаного акту 24 вересня 1991 року за ОСОБА_4 було зареєстроване право власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його дружина - ОСОБА_3, яка 03 лютого 1998 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на спадковий будинок по АДРЕСА_1 .
На підставі рішення Здвижівської сільської ради Бородянського району Київської області від 08 травня 2007 року ОСОБА_3 отримала 18 лютого 2009 року державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.