Постанова
Іменем України
30 вересня 2022 року
місто Київ
справа № 752/19392/14-ц
провадження № 61-2911св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Кредит Європа Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року, постановлене суддею Скрипкою О. І., та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2014 року звернувся до суду з позовом, підстави якого змінив під час розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства "Кредит Європа Банк" (далі - ПАТ "Кредит Європа Банк", банк) про захист прав споживача, визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту від 09 червня 2008 року № 00015-0000000040, укладеного між Закритим акціонерним товариством "Кредит Європа Банк" (далі - ЗАТ "Кредит Європа Банк", банк), правонаступником якого є ПАТ "Кредит Європа Банк".
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 09 червня 2008 року з банком уклав кредитний договір, який від імені кредитної установи підписаний неуповноваженими особами. Грошові кошти за кредитним договором не отримував.
На переконання позивача, погашення кредиту в іноземній валюті заборонено з 16 жовтня 2011 року, проте відповідач не змінив умови договору щодо валюти кредиту, чим порушив правила частини першої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Станом на 09 червня 2008 року видача відповідачем валютного кредиту в доларах США без наявності індивідуальної або генеральної ліцензії законодавством не передбачалася.
ОСОБА_1 зазначав, що перед укладенням договору кредитодавець не повідомив його як споживача у письмовій формі про умови кредитування відповідно до статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила № 168), не попередив про валютні ризики, що спричинило порушення балансу рівності прав сторін договору про надання споживчого кредиту.
Ануїтетна схема кредитування, застосована банком, є вкрай невигідною для позичальника, оскільки є дорожчою для нього на суму у понад 100 000, 00 дол. США. Несправедливою є умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів на користь банку за дії, які не є послугою. Також не відповідають вимогам законодавства умови договору про те, що банк має право в односторонньому порядку на власний розсуд без згоди позичальника змінити процентну ставку за кредитом та про те, що за ненадання банку будь-яких документів, що передбачені умовами надання кредиту, клієнт повинен сплатити кредитору штраф.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ПАТ "Кредит Європа Банк" заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Просило застосувати правило про наслідки спливу позовної давності.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 14 липня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі, й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу. Суд зробив висновок, що надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії не суперечить вимогам чинного законодавства України. Кредитний договір укладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку. Сторони кредитного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали потрібний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо договірних умов та у подальшому виконував умови оспорюваного договору.
Постановою від 19 січня 2022 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги ОСОБА_1, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року змінив у мотивувальній частині, виклав його в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлення комісії за обслуговування кредиту є платою за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним в силу частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Отже, вимоги позивача в частині незаконного встановлення відповідачем плати за обслуговування кредиту під час укладення оспорюваного договору, є обґрунтованими. Водночас суд апеляційної інстанції врахував заяву відповідача про застосування позовної давності та зробив висновок про те, що позивач пропустив позовну давність, що є підставою для відмови у позові в частині визнання недійсними
пунктів 2.7 та 2.8 кредитного договору. З іншими висновками суду першої інстанції погодився апеляційний суд.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 23 лютого 2022 року через підсистему "Електронний Суд" звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суд першої інстанції не розглянув клопотання про виклик до суду експертів, призначення судової економічної експертизи, повторної судової почеркознавчої експертизи;
- висновок суду першої інстанції про наявність технічної помилки у номері договору не відповідає дійсним обставинам справи. Суд не врахував, що у матеріалах справи наявні два різних договори з відмінними номерами, змістом та підписані різними представниками банку;
- поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що у банку немає доказів видання кредиту за оспорюваним договором, а також у матеріалах кредитної справи немає належних доказів того, що банк повідомляв споживача про умови кредитування відповідно до статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил № 168;
- суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача, який не був належним чином сповіщений про час та місце розгляду справи;
- суд апеляційної інстанції, усупереч нормам процесуального права, не дослідив зібрані у справі докази;
- апеляційний суд не надав оцінку наявній у матеріалах справи заяві позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом та невірно встановив початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах;
- суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, відповідно до якого Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору;
- апеляційний суд усупереч нормам процесуального права залишив без розгляду клопотання позивача про призначення у справі судової економічної та повторної судової почеркознавчої експертиз.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
АТ "Кредит Європа Банк" у травні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 31 березня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.
У зазначеній ухвалі Верховний Суд зазначив, що така підстава касаційного оскарження, як те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)), не викладена заявником належним чином. У касаційній скарзі не зазначено, чиїх прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків стосуються оскаржувані судові рішення, а тому такий довід касаційної скарги не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі та касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
Також Верховний Суд зробив висновок про те, що не можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень посилання заявника на їх невідповідність постановам Пленуму Верховного Суду України та правовим позиціям, висловленим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оскільки це не є підставою касаційного скарження, визначеною процесуальним законом України.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ЗАТ "Кредит Європа Банк", правонаступником якого є АТ "Кредит Європа Банк", мало банківську ліцензію Національного банку України від 16 червня 2007 року № 232-1 та додаток до неї, у тому числі, на операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на ринку України.
09 червня 2008 року ЗАТ "Кредит Європа Банк" та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 00015-ML-0000000040, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 300 000, 00 дол. США на споживчі потреби строком на 180 місяців з датою остаточного погашення кредиту 09 червня 2023 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14 % річних.
Зі сторони відповідача зазначений договір підписали представники банку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які діяли на підставі довіреностей, виданих Головою правління Ц. Мете Алтін 19 лютого 2008 року № 27А/08 та 12 березня 2008 року № 30А/08.
Право, застосоване судом
Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
На предмет несуперечності вимогам законодавства правочин оцінюється судом з урахуванням вимог того законодавства, що діяло на момент його вчинення.
Відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і далі - у редакції, яка діяла на момент укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Відповідно до частин першої, другої, п`ятої та сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.