ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 161/1574/14-ц
провадження № 61-11св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в інтересах якого діє адвокат Місюра Ірина Василівна, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 листопада 2015 року, ухвалене у складі судді Кихтюка Р. М., та постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Здрилюка О. І., Данилюк В. А., Федонюк С. Ю.,
та касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову ПАТ "Державний ощадний банк України" зазначило, що 25 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3162, згідно з умовами якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 198 000 доларів США зі сплатою 12,5% річних з кінцевим терміном повернення до 24 квітня 2014 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 25 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 3421, за умовами якого поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність перед банком за невиконання умов кредитного договору позичальником.
ОСОБА_1 неналежним чином виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 159 174,06 доларів США.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач, збільшивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь заборгованість за кредитним договором від 25 липня 2007 року у розмірі 238 162,98 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 119 486,33 доларів США; заборгованість за процентами - 19 611,21 доларів США; пеня - 87 887,64 доларів США; три відсотки річних відповідно до статті 625 ЦК України - 11 177,80 доларів США.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у валюті кредиту, у зв`язку з чим через відсутність первинних бухгалтерських документів, графіка погашення кредиту, неможливо встановити точний розмір непогашеного тіла кредиту, процентів та пені.
Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 23 грудня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" відхилено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 листопада 2015 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено, яку саме суму заборгованості за кредитним договором з врахуванням раніше сплачених платежів повинні сплатити відповідачі на користь банку, хоча відповідно до статті 60 ЦПК України у редакції 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року касаційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Волинської області від 23 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд, поклавши в основу рішення висновок експертизи, не надав правової оцінки іншим доказам, наявним у матеріалах справи, а також не надав належної оцінки запереченням позивача на висновок експертизи та не перевірив доводи позивача про порушення ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення кредитних коштів.
Зазначивши про відсутність категоричних висновків експерта щодо наявної заборгованості за кредитним договором та її розміру, апеляційний суд не вирішив питання про призначення додаткової чи повторної експертизи.
Крім того, судом апеляційної інстанції не було досліджено наданого позивачем розрахунку загальної заборгованості, порядку визначення пені за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором в доларах США, з урахуванням того, що положення частини другої статті 192 ЦК України та частини третьої статті 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення неустойки.
Рішенням апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" заборгованість за кредитним договором в сумі 148 477,09 доларів США, з яких: 119 486,33 доларів США - заборгованість за кредитом, 18 138,24 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 10 852,52 доларів США - 3% річних.
В частині позовних вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення пені відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" 12 410,27 грн судових витрат.
Відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягуючи кредитну заборгованість з позичальника на користь банку, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції на порушення норм процесуального права не встановив фактичних обставин справи, поклавши в основу рішення висновок експертизи, а тому передчасно дійшов висновку про недоведеність позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з позичальника пені, апеляційний суд виходив з того, що банк не надав належних доказів на обґрунтування позовних вимог в цій частині.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку до поручителя, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, тому був зобов`язаний пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи з 18 грудня 2010 року. Однак з цим позовом, зокрема, до поручителя банк звернувся лише 31 січня 2014 року.
Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, процентами та трьох відсотків річних скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що банк змінив строк основного зобов`язання, направивши позичальнику у 2010 році вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, а з позовом звернувся до суду у січні 2014 року, не з`ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: коли закінчився строк кредитування, у межах якого позивач мав право нараховувати відсотки на підставі кредитного договору, не надав належної правової оцінки розрахунку заборгованості за процентами по кредиту, яка складається із відсотків, нарахованих поза межами строку дії кредитного договору, а також розміру 3% річних, нарахованих, у тому числі, і на цю суму заборгованості; не врахував, що нарахування відсотків після закінчення строку кредитування ані договором, ані законом не передбачено та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі, визначеному додатковою судово-економічною експертизою від 28 вересня 2017 року № 7931.
Постановою Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 листопада 2015 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, процентами та 3% річних скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" заборгованість за кредитним договором № 3162 від 25 липня 2007 року в сумі 75 382,61 доларів США та 3% річних в сумі 2 261,48 доларів США.
Стягнено з ПАТ "Державний ощадний банк України" на користь ОСОБА_1 1 461,03 грн судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у кредитному договорі сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту - 24 липня 2014 року, однак банк, скориставшись своїм правом на дострокове повернення кредиту, направив 17 листопада 2010 року вимогу про дострокове повернення кредиту у тридцятиденний строк, а тому 18 грудня 2010 року настав строк повного погашення кредиту.
Право позивача нараховувати проценти за користування кредитом припинилося зі спливом строку кредитування - 18 грудня 2010 року, у зв`язку з чим, починаючи із зазначеної дати, ПАТ "Державний ощадний банк України" не мало права нараховувати проценти за користування кредитом, тому позовні вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 18 грудня 2010 року до 2 липня 2015 року, не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.
Разом з тим, за період з 19 грудня 2010 року до 8 травня 2013 року (дата останнього платежу) відповідачем вносилися кошти на погашення кредиту і внесено коштів на загальну суму 94 907,18 доларів США, які підлягають зарахуванню на погашення заборгованості за кредитом, у зв`язку з чим за ОСОБА_1 рахується лише заборгованість за тілом кредиту у сумі 75 382,61 доларів США (170 289,79 доларів США - 94 907,18 доларів США), яка підлягає стягненню на користь банку.
Оскільки банком надано неправильний розрахунок заборгованості за кредитом, а експертом неправильно визначено суму заборгованості за кредитом станом на 17 листопада 2010 року (яка є тією ж, що і на 18 грудня 2010 року) та суму сплачених коштів після 17 листопада 2010 року або ж 18 грудня 2010 року, то експертом неправильно визначено розмір 3% річних, які підлягають стягненню відповідно до статті 625 ЦК України.
Апеляційний суд дійшов висновку, що у цьому випадку 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України слід рахувати лише за 1 рік - з червня 2013 року (після останнього внесення відповідачем коштів) до травня 2014 року, оскільки вперше вимоги про стягнення цих коштів банк заявив, подавши заяву про збільшення позовних вимог, 18 червня 2014 року і цей розмір слід рахувати з остаточно визначеної суми заборгованості за кредитом - 75 382,61 доларів США.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 просить касаційну скаргу розглядати за участю відповідачів.
Підставою касаційного оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 вказує, що банком не подано доказів, а саме деталізованого графіка погашення щомісячних платежів у розрізі сум основного боргу та сплати процентів, тому неможливо встановити, якими були зобов`язання по щомісячному поверненню тіла кредиту та процентів.
Застосований банком спосіб зарахування сплачених коштів не передбачений ні законодавством, ні кредитним договором.
Банк, зловживаючи умовами кредитного договору, застосував ануїтентну систему платежів.
Зміст кредитного договору не дозволяє визначити розміри щомісячних платежів по сплаті процентів до дати укладення додаткової угоди № 1 від 25 грудня 2008 року до кредитного договору, згідно з якими банк мав би здійснювати зарахування проплачених процентів.
Висновки апеляційного суду щодо застосування позовної давності не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки кошти на погашення кредиту після 18 травня 2011 року були внесені не нею, а ОСОБА_2, тому суд неправильно застосував положення статті 267 ЦК України.
Апеляційний суд на порушення норм процесуального права дослідив нові докази, а саме додаткові угоди № 1 від 25 грудня 2008 року та № 2 від 10 грудня 2009 року до кредитного договору.
26 грудня 2019 року ПАТ "Державний ощадний банк України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 листопада 2015 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року і передати справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 листопада 2015 року та постанови Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року ПАТ "Державний ощадний банк України" вказує, що висновки апеляційного суду щодо стягнутого розміру заборгованості за кредитом, 3% річних та періоди нарахування неправильні. Суд повинен був взяти до уваги останню надіслану вимогу відповідачам від 24 грудня 2013 року, якою було змінено строк зобов`язання, тому право позивача нараховувати проценти за користування кредитом припинилося зі спливом строку кредитування - 23 січня 2014 року.
Суд не простував висновки експерта та банківський розрахунок та безпідставно їх відхилив.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ПАТ "Державний ощадний банк України" та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 7 травня 2020 року клопотання адвоката Книша С. В., який діє в інтересах ОСОБА_1, про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року задоволено.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
25 липня 2007 року Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України", і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3162, за умовами якого позичальник отримала грошові кошти у розмірі 198 000 доларів США під 12,5% річних на строк до 24 липня 2014 року.
25 грудня 2008 року між банком і ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, а 10 грудня 2009 року - додатковий договір № 2, згідно з якими викладено у новій редакції пункт 1.5 кредитного договору, а саме - погоджено інші розміри місячних ануїтентних платежів та порядок їх сплати.
У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо своєчасного та повного погашення кредиту утворилася заборгованість.
Банком надано розрахунок заборгованості, у тому числі і у додатку до заяви про збільшення позовних вимог.
17 листопада 2010 року банк надіслав боржнику ОСОБА_1 письмову вимогу про дострокове повернення кредиту, однак вказана вимога залишилася без виконання і борг за кредитним договором у наданий строк погашений не був.
Судами також встановлено, що ОСОБА_1 вчиняла дії, спрямовані на погашення боргу за кредитним договором, шляхом внесення нерегулярних платежів, останній з яких сплачено у травні 2013 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.