Постанова
іменем України
29 вересня 2022року
м. Київ
справа № 766/8287/19
провадження № 51-5595 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_9.,
суддів ОСОБА_10., ОСОБА_11.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_12.,
прокурора ОСОБА_13.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу третьої особи ОСОБА_1 на ухвалу судді Херсонського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у кримінальному провадженні № 42018230000000160 від 30 серпня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332, ч. 2 ст. 332-1 КК України,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Баку Республіки Азербайджан, мешканця АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 07 червня 2021 року затверджено угоди про визнання винуватості, укладені 01 квітня 2019 року між прокурором ОСОБА_14. та обвинуваченими ОСОБА_2, ОСОБА_3
ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 332, ч. 2 ст. 332-1 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з міжнародними пасажирськими перевезеннями автомобільним транспортом, на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з міжнародними пасажирськими перевезеннями автомобільним транспортом, на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що вони за попередньою змовою між собою домовились щодо вчинення протиправного переміщення громадян України на територію Російської Федерації за наступних обставин.
Так, ОСОБА_2 під контролем ОСОБА_3 30 листопада 2018 року в районі центрального автовокзалу м. Запоріжжя здійснив посадку пасажирів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до транспортного засобу марки "Рено Трафік", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та рушив заздалегідь запланованим маршрутом до м. Краснодар Російської Федерації.
При під`їзді до КПВВ "Чаплинка", що знаходиться на адміністративному кордоні вільної економічної зони "Крим" територіальної автомобільної дороги Т-22-02 "Нова Каховка-Армянськ" Чаплинського району Херсонської області, а також під час зворотного руху при під`їзді до автомобільного пункту пропуску "Перекоп", що знаходиться на тимчасово окупованій території АР Крим, ОСОБА_2 з метою приховання вчинення ним незаконного переправлення осіб через державний кордон України та порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, провів з пасажирами інструктажі про проходження прикордонного контролю у пішому порядку, з обов`язковим приховуванням від співробітників Державної прикордонної служби України та митних органів Державної фіскальної служби факту виїзду до території Російської Федерації, та виїзду з неї, через транспортний переїзд через Керченську протоку.
В цей же день, після проходження прикордонного контролю на КПВВ "Чаплинка" ОСОБА_2 за домовленістю з ОСОБА_3 здійснив незаконне переправлення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 через державний кордон України з території України на територію Російської Федерації, а саме в м. Краснодар, шляхом транспортного переїзду через Керченську протоку, який сполучає Керченський півострів (тимчасово окупована територія АР Крим) та Таманський півострів (територія Російської Федерації). Після цього 02 грудня 2018 року, повторно, у вищевказаний спосіб, у зворотному порядку, ОСОБА_2 за домовленістю з ОСОБА_3 здійснили незаконне переправлення пасажирів ОСОБА_4 та ОСОБА_8 через державний кордон України з території Російської Федерації на територію України.
Ухвалою судді Херсонського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_1 на вирок місцевого суду з підстав, передбачених ч. 4 ст. 399 КПК України.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що рішення апеляційного суду не відповідає загальним засадам кримінального провадження та постановлене без врахування її прав та статусу.
Так, оскаржуючи ухвалу апеляційного суду, ОСОБА_1 зазначає, що в рамках даного кримінального провадження вона є співвласницею речового доказу у справі, а саме транспортного засобу марки "Рено Трафік", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому в силу положень ст. 393 КПК України вона як особа, прав та інтересів якої стосується рішення суду першої інстанції, має право на його оскарження в апеляційному порядку. При цьому стверджує, що положення ч. 4 ст. 394 КПК України, на які у своєму рішенні послався апеляційний суд, не можуть бути підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідно до висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19, вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості, може бути оскаржений до апеляційного суду іншою особою, яка не була учасником судового провадження, якщо це рішення стосується її інтересів, а не особи, з якою було укладено таку угоду.
Одночасно у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 звертає увагу на те, що апеляційним судом після залишення її апеляційної скарги без руху було постановлено ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 399 КПК України.
Крім того, ОСОБА_1 також вказує на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, не вирішив питання про долю речового доказу - транспортного засобу марки "Рено Трафік", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, чим порушив вимоги статей 100, 370, 374 КПК України.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_13. заперечував щодо задоволення касаційної скарги та просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у п. 1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 07 червня 2021 року було затверджено угоди про визнання винуватості від 01 квітня 2019 року, укладені між прокурором ОСОБА_14. та обвинуваченими ОСОБА_2 і ОСОБА_3, та засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 332, ч. 2 ст. 332-1 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з міжнародними пасажирськими перевезеннями автомобільним транспортом, на строк 1 рік 6 місяців і ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з міжнародними пасажирськими перевезеннями автомобільним транспортом, на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки кожному.
Цим же вироком вирішено долю речових доказів у справі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких просили вирок місцевого суду в частині вирішення питання про долю речових доказів змінити та повернути власникам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 транспортний засіб марки "Рено Трафік", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, як такий, що є їх спільною сумісною власністю.