Постанова
Іменем України
27 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 461/1593/19
провадження № 51-4687 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_18.,
суддів ОСОБА_19., ОСОБА_20,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_21.,
прокурора ОСОБА_22.,
осіб, кримінальне провадження
щодо яких закрито ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6,
захисників ОСОБА_23., ОСОБА_24,
ОСОБА_25,
потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8,
представника потерпілої ОСОБА_26.,
представників цивільного відповідача ОСОБА_27., ОСОБА_28.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_29. та прокурора ОСОБА_30. на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року у кримінальному провадженні № 42018140000000050 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Козова Козівського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ),
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця с. Березівка Роздольнецького району АР Крим, жителя АДРЕСА_3 ),
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця с. Пісочна Миколаївського району Львівської області, жителя АДРЕСА_4 ),
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, уродженця м. Золочів Львівської області, жителя АДРЕСА_5 ),
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_6 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 3 ст. 365 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Галицького районного суду м. Львова від 03 серпня 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 28, ч. 3 ст. 365 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, місцевого самоврядування, в державних і комунальних підприємствах, установах та організаціях строком на 3 роки. У відповідності до ст. 54 КК України ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 позбавлено спеціального звання лейтенант поліції.
Постановлено стягнути у рівних частинах з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 судові витрати на користь держави у розмірі 48 763 грн.
Цивільний позов потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України моральну шкоду на користь потерпілої ОСОБА_7 у сумі 1 608 336 грн, на користь потерпілого ОСОБА_8 - 1 608 336 грн, на користь потерпілого ОСОБА_9 - 804 168 грн, а також матеріальну шкоду на користь потерпілої ОСОБА_7 у сумі 63 350 грн та на користь потерпілого ОСОБА_8 у сумі 63 350 грн.
Відмовлено у задоволенні цивільного позову потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди.
Крім того, зазначеним вироком вирішено питання про щодо долі речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 визнано винуватими у тому, що вони, діючи групою осіб, будучи працівниками правоохоронного органу, перевищили владу та службові повноваження, тобто вчинили умисні дії, які явно виходять за межі наданих їм прав та повноважень, які супроводжувалися насильством, застосуванням спеціальних засобів та болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, які спричинили тяжкі наслідки за наступних обставин.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 09 лютого 2018 року приблизно о 00:30 на службових автомобілях поліції "Mitsubishi Outlender", реєстраційні номери 4595 та 4590, прибули у центральну частину міста Львова до ТЦ "Магнус", без будь-якої видимої службової необхідності, не отримавши будь-якої заяви чи повідомлення про вчинені, або такі що готуються, правопорушення, або вказівки керівництва, спільно прийняли рішення зайти в заклад "Національна лотерея", що розташований на вул. Куліша, 4 у м. Львові, де повідомили адміністрацію та присутніх у закладі осіб про проведення в приміщенні поліцейських заходів.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 розійшлися по залу та, явно виходячи за межі наданих їм прав та повноважень, розпочали проводити поверхневу перевірку окремих осіб, які знаходились у приміщенні. Зокрема, ОСОБА_5 підійшов до ОСОБА_13, який сидів за лотерейним терміналом, та запропонував йому добровільно викласти на стіл лотерейного терміналу речі, які перебували у його кишенях. Продовжуючи свої незаконні дії, ОСОБА_5 розпочав промацувати верхній одяг ОСОБА_13 з внутрішньої сторони, чим фактично розпочав проводити його особистий обшук, не будучи особою, уповноваженою проводити обшук, і не маючи на те будь-яких законних підстав.
Після цього ОСОБА_5 зауважив, що ОСОБА_13 кинув до рота предмет, який до того перебував у лівій внутрішній кишені куртки, та разом з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 незаконно застосували до ОСОБА_13 фізичну силу, не попередивши заздалегідь ОСОБА_13 про свої наміри.
Так, ОСОБА_5 руками утримував ОСОБА_13 за капюшон куртки та ліву руку, ОСОБА_1 допомагав утримувати ОСОБА_13, ОСОБА_3 з метою подолання нібито опору потерпілого завдав удар в грудну клітку, від чого останній почав падати, а ОСОБА_2 та ОСОБА_4 почали викручувати руки за спину, після чого повалили ОСОБА_13 на землю.
Внаслідок таких дій працівників поліції, які супроводжувалися насильством, що завдало потерпілому фізичний біль та страждання, предмет, який перебував у порожнині рота ОСОБА_13, перемістився до його дихальних шляхів, що спричинило подальший розвиток у нього механічної асфіксії. У цей час ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2 утримували ОСОБА_13 у лежачому положенні, який на той час перебував при свідомості, чим позбавили його можливості самостійно вийняти сторонній предмет із ротової порожнини.
Враховуючи розвиток у ОСОБА_13 механічної асфіксії, який почав видавати звуки крику та плачу, з порушеннями артикуляції мови та тембру і тональності голосу, усвідомлюючи факт погіршення стану здоров`я ОСОБА_13, працівники поліції не вжили будь-яких дій щодо надання йому домедичної допомоги, одягнули на руки ОСОБА_13 одноразові пластикові засоби стримуючої дії, чим позбавили його можливості самостійно вжити заходів до врятування свого життя.
Зазначені незаконні насильницькі дії ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 спричинили смерть ОСОБА_13 внаслідок механічної асфіксії від закриття просвіту дихальних шляхів стороннім предметом.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 залишено без задоволення, апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, їх захисників ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_23. та представника Департаменту патрульної поліції ОСОБА_31 - задоволено частково.
Вирок Галицького районного суду м. Львова від 03 серпня 2021 року скасовано, а кримінальне провадження № 42018140000000050 від 09 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
Судові витрати у кримінальному провадженні постановлено віднести на рахунок держави. Цивільні позови потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 залишено без розгляду.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_29. просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляду в суді апеляційної інстанції. Свої вимоги обґрунтовує тим, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду. Наголошує, що кримінальні провадження, які до початку діяльності Державного бюро розслідувань (ДБР) розпочаті слідчими органів прокуратури і перебувають на стадії досудового розслідування, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років. Після закінчення дворічного строку такі кримінальні провадження у тримісячний строк передаються слідчим органів ДБР. А тому вказує, що початок здійснення ДБР функцій досудового розслідування не припиняє повноважень слідчих органів прокуратури щодо розслідування розпочатих кримінальних проваджень. Звертає увагу, що дворічний строк після початку функціонування ДБР у розпочатих кримінальних провадженнях спливає лише 20 листопада 2019 року, а період, протягом якого слідчим органів прокуратури необхідно передати підслідні слідчим ДБР кримінальні провадження, становитиме з 21 листопада 2019 року по 21 лютого 2020 року. Крім того, зазначає, що положення ч. 5 ст. 36 КПК України не позбавляє права прокурора, який безпосередньо здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, доручати проведення досудового розслідування відповідному органу. З огляду на викладене вказує, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про порушення строку досудового розслідування та правил підслідності у цьому кримінальному провадженні. Також вважає безпідставним висновок апеляційного суду щодо недопустимості висновку судово-медичної експертизи, оскільки така експертиза проведена на підставі постанови слідчого СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_32 на підставі доручення прокурора ОСОБА_30., що узгоджується з повноваженнями прокурора, передбаченими п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України. При цьому вказує, що з огляду на приписи ст. 332 КПК України апеляційний суд за своєю ініціативою мав повноваження, право та міг доручити проведення відповідної комплексної, комісійної судово-медичної експертизи незалежно від клопотання сторін кримінального провадження. Також вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні відводу судді ОСОБА_33., оскільки суддя брала участь у цьому кримінальному провадженні при розгляді апеляційних скарг прокурора на постанову слідчого судді про відмову у продовженні строку відсторонення від посад обвинувачених, що може свідчити про її упередженість. Стверджує, що показання потерпілої ОСОБА_7, інших потерпілих та свідків не суперечать наявним доказам у справі, у тому числі висновкам експертиз, які є належними та допустимими, а зібрані та перевірені місцевим судом докази у їх сукупності узгоджуються між собою. Однак, перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд постановив протилежне рішення за своєю суттю, при цьому обмежився дослідженням меншої сукупності доказів ніж суд першої інстанції, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів. З огляду на викладене вказує про невмотивованість, необґрунтованість та незаконність оскаржуваної ухвали апеляційного суду, що є підставою для її скасування.
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_30 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що, обґрунтовуючи свій висновок про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості обвинувачених в суді та про вичерпання можливості їх отримання, апеляційний суд обрав вибірковий підхід до оцінки доказів, а їх сукупності не надав оцінки з точки зору належності, допустимості, достовірності і достатності. Наголошує, що під час апеляційного розгляду апеляційний суд надав протилежну оцінку доказам ніж суд першої інстанції, при цьому, порушуючи вимоги ст. 23 КПК України, обмежився дослідженням лише частини доказів за клопотанням сторони захисту, зокрема показань свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 . Крім того, не погоджується із висновком апеляційного суду про те, що показання зазначених свідків, які викладені в мотивувальній частині вироку, не відповідають їх показанням, що зафіксовані на технічних носіях запису судових засідань. Звертає увагу, що апеляційний суд в своїй ухвалі вказаних висновків жодним чином не мотивував, чим порушив вимоги ст. 370 КПК України. Вважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, зокрема, відеозаписам з камер відеоспостереження та з нагрудних камер працівників поліції, на яких вбачається перебіг подій, дії потерпілого та кожного із обвинувачених, а тому апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що серед обставин, визнаних місцевим судом доведеними, не вказано, що обвинуваченим не було відомо про потрапляння стороннього предмету саме в дихальні шляхи потерпілого, а тому апеляційний суд дійшов передчасного висновку про сумнів у доведеності суб`єктивної сторони складу інкримінованого злочину. Також вказує, що прокурор у кримінальному провадженні на підставі наданих йому повноважень, передбачених ст. 36 КПК України, надав письмове доручення слідчому СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_32 призначити експертизу трупа ОСОБА_13, що вказує про необґрунтованість висновку апеляційного суду щодо недопустимості як доказу висновку судово-медичної експертизи та інших похідних від нього експертиз. Крім того, зазначає, що навіть якщо погодитись з висновками апеляційного суду про недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між діями обвинувачених та настанням наслідків у виді смерті ОСОБА_13, апеляційний суд не надав оцінки наявності у діях працівників поліції складу іншого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. Вважає, що передаючи кримінальне провадження для проведення досудового розслідування до слідчого управління прокуратури Львівської області, прокурор ОСОБА_35 діяв у відповідності з визначеними кримінальним процесуальним законом повноваженнями. У подальшому прокурором Львівської області ОСОБА_34 ініціювалося питання щодо продовження строку досудового розслідування у порядку, визначеному положеннями ст. 295 КПК України. Стверджує, що апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що постановою Генерального прокурора України від 07 листопада 2018 року, з метою забезпечення ефективності досудового розслідування у кримінальному провадженні, проведення такого розслідування доручено здійснювати слідчому відділу УСБУ у Львівській області, що узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 36 КПК України. А тому вказує, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про порушення строку досудового розслідування та правил підслідності у цьому кримінальному провадженні, оскільки такі висновки не узгоджуються з вимогами кримінального процесуального закону та суперечать матеріалам кримінального провадження. Також вважає, що апеляційний суд не надав оцінки позиції прокурора, викладеної у запереченнях на апеляційні скарги сторони захисту, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України. Таким чином наголошує, що ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатись законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.
У письмових запереченнях на касаційні скарги представника потерпілої та прокурора, представник цивільного відповідача - Департаменту патрульної поліції ОСОБА_31, а також захисник ОСОБА_23., яка діє в інтересах ОСОБА_4, просили залишити без зміни ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року, та відмовити у задоволенні зазначених касаційних скарг. Вказують, що ухвала апеляційного суду є обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам процесуального закону та усталеній судовій практиці.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_22. підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_30. та касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_29., просив їх задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Потерпіла ОСОБА_7, її представник - адвокат ОСОБА_26, потерпілий ОСОБА_8 підтримали касаційні скарги представника потерпілої - адвоката ОСОБА_29. та прокурора ОСОБА_30., вказуючи про незаконність ухвали суду апеляційної інстанції, просили її скасувати.
Особи, кримінальне провадження щодо яких закрито, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, та захисники ОСОБА_23., ОСОБА_24., ОСОБА_25., представники цивільного відповідача ОСОБА_27., ОСОБА_28. заперечували щодо задоволення касаційних скарг, просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_29. та прокурора ОСОБА_30. підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
У своїх касаційних скаргах представник потерпілої та прокурор ставлять питання про скасування ухвали апеляційного суду, оскільки, на їх думку, зазначене судове рішення постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, вважають, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про порушення строку досудового розслідування та правил підслідності у цьому кримінальному провадженні.
З такими твердженнями представника потерпілої та прокурора колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент інкримінованого ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 злочину, останні були працівниками правоохоронного органу.
Зі змісту ч. 4 ст. 216 КПК України вбачається, що слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, зокрема, вчинених працівником правоохоронного органу.
Абзацом 2 пункту 1 Розділу X "Прикінцеві положення" КПК України визначено, що положення частини четвертої статті 216 цього Кодексу вводяться в дію з дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до офіційного оголошення, розміщеного в газеті "Урядовий кур`єр" № 221 (6337) від 23 листопада 2018 року, Державне бюро розслідувань розпочало здійснювати свою правоохоронну діяльність 27 листопада 2018 року.
З матеріалів провадження вбачається, що відомості про вчинене кримінальне правопорушення у цьому кримінальному провадженні до ЄРДР внесені 09 лютого 2018 року, а здійснення досудового розслідування доручено слідчому управлінню прокуратури Львівської області.
У подальшому постановою заступника Генерального прокурора України ОСОБА_36. від 25 травня 2018 року досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні було доручено здійснювати слідчому управлінню прокуратури Тернопільської області.
Постановою прокурора відділу процесуального керівництва прокуратури Тернопільської області ОСОБА_35. від 18 липня 2018 року визначено підслідність цього кримінального провадження за слідчим управлінням прокуратури Львівської області.
Постановою першого заступника Генерального прокурора України ОСОБА_37 від 18 вересня 2018 року досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні було доручено здійснювати слідчому управлінню прокуратури Тернопільської області.
Постановою Генерального прокурора України ОСОБА_38. від 07 листопада 2018 року досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні було доручено здійснювати слідчому відділу УСБУ у Львівській області.
Згідно з імперативними вимогами розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державне бюро розслідувань", відповідно до яких матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні ДБР, у тримісячний строк після початку здійснення ДБР функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) ДБР для продовження провадження.
Як зазначив у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції, на момент вручення підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 3 ст. 365 КК України, стороні обвинувачення було відомо, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 являються працівниками правоохоронного органу, а тому досудове розслідування після 27 листопада 2018 року (тобто після початку здійснення ДБР правоохоронної діяльності) повинно було здійснюватися слідчими ДБР.
Однак поза увагою апеляційного суду залишилось те, що положення ст. 216 КПК України, які регламентують правила підслідності кримінальних проваджень органів ДБР, не могли бути введені в дію без фактичного початку функціонування зазначеного органу.
Відповідно до пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України, що до дня введення в дію положень ч. 4 ст. 216 КПК України, повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначених цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених ч. 4 ст. 216 КПК України.
До того ж, пунктом 4 розділу ХІІ "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 14 жовтня 2014 року) передбачено, що до початку діяльності ДБР, але не пізніше 5 років після набрання чинності змін до КПК України (в частині початку функціонування ДБР), слідчі органів прокуратури здійснюють досудове розслідування у визначеному процесуальним законом порядку.
Тобто кримінальні провадження, які перебувають на стадії досудового розслідування та розпочаті слідчими органів прокуратури, продовжують ними розслідуватися до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років.
У своїй ухвалі апеляційний суд також стверджує, що після закінчення граничного тримісячного строку, визначеного розділом VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державне бюро розслідувань", кримінальне провадження не було передано до відповідного підрозділу (органу) ДБР для продовження провадження, а фактично здійснювалось іншим органом досудового розслідування, що вказує на недопустимість здобутих під час досудового розслідування доказів.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що наведені обставини вказують про недотримання належної правової процедури щодо визначення підслідності кримінального провадження, як складового елементу принципу верховенства права, унаслідок чого слідчі УСБУ у Львівській області діяли поза межами своїх повноважень.
На переконання колегії суддів такий висновок апеляційного суду є безпідставним, оскільки початок досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснено у відповідності до вимог на той час діючих положень кримінального процесуального закону. У подальшому постановою Генерального прокурора України ОСОБА_38. від 07 листопада 2018 року досудове розслідування було доручено здійснювати слідчому відділу УСБУ у Львівській області, що не суперечить вимогам ч. 5 ст. 36 КПК України (у редакції від 14 жовтня 2014 року), оскільки виключення щодо доручення здійснювати досудове розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування поширювалося лише на кримінальні провадження, віднесені до підслідності Національного антикорупційного бюро України.