ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 737/641/17
провадження № 51-6562км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_8.,
суддів ОСОБА_9., ОСОБА_10,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_11.,
прокурорів ОСОБА_12., ОСОБА_13.,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1, а також касаційну скаргу його захисника ОСОБА_7. на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2017 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270010000632, за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чернігова, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ), такого, що в порядку ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання"; далі - Закон № 838-VIII) зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк тримання під вартою з 08 лютого по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 17 січня 2017 року приблизно о 21:00 в лісопосадці біля залізничної станції "Вересоч" у Куликовському районі Чернігівської області у ході конфлікту з ОСОБА_2 умисно, з метою вбивства завдав тому не менше двох ударів в обличчя та лобно-тім`яну ділянку голови металевою арматурою, яку мав при собі, а після того як потерпілий впав - не менше двох ударів каменем у потилицю, заподіявши тим самим останньому тілесні ушкодження, від яких настала його смерть. Після цього, ОСОБА_1 перемістив тіло потерпілого в інше місце лісополоси та приховав труп, прикидавши його гіллям.
Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 21 березня 2018 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін.
Постановою Верховного Суду від 02 березня 2021 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Скасовуючи згадане судове рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд всупереч статтям 2, 7, 370, 404, 419 КПК, визнавши вирок місцевого суду законним, не навів в ухвалі мотивів прийнятого рішення і переконливо не спростував суттєвих доводів сторони захисту.
За наслідками нового апеляційного розгляду Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 08 червня 2021 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі з урахуванням доповнень до неї засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів касаційної скарги і доповнень до неї засудженого зводиться до його вказівок на те, що постановлені щодо нього судові рішення є незаконними і необґрунтованими, а висновки судів про його винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину ґрунтуються на неналежних і недопустимих доказах.
Зокрема, недопустимими доказами засуджений вважає:
- протокол огляду місця події від 08 лютого 2017 року, а також похідні від нього докази оскільки цю слідчу дію проведено без участі захисника;
- показання співробітників поліції щодо показань засудженого, адже вони є показаннями з чужих слів і на підставі ч. 7 ст. 97 КПК є недопустимими;
- речові докази, що не були відкриті стороні захисту під час судового розгляду;
- інші відомості, які суд використав на обґрунтування свого висновку про винуватість засудженого, оскільки вони були отримані від нього в період його фактичного затримання, коли він не був забезпечений захисником.
В цій частині засуджений посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 02 березня 2021 року.
Також засуджений вважає, що решта доказів не доводять його винуватості поза розумним сумнівом. При цьому, показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на які суд послався в обвинувальному вироку є неправдивими і не узгоджуються між собою, а також з іншими матеріалами справи.
Стверджує, що висновки суду про знаряддя і мотиви вчинення злочину є припущенням і не підтверджуються дослідженими доказами.
Крім того, засуджений вказує, що зізнавальні показання на досудовому слідстві він надав під психологічним тиском з боку працівників поліції.
Також вважає, що суд належним чином не перевірив версії щодо причетності інших осіб до вбивства потерпілого.
У свою чергу апеляційний суд не звернув уваги на неповноту судового розгляду допущену місцевим судом, не дав умотивованих відповідей на апеляційні доводи сторони захисту, належним чином не мотивував свого рішення, безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів та не виконав вказівки суду касаційної інстанції.
До того ж він просить зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838 VIII).
Крім того, у поданих доповненнях, ОСОБА_1, окрім наведених вище аргументів наводить доводи, які дублюють доводи, що викладені в касаційній скарзі його захисника.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до його вказівок на те, що висновки судів попередніх інстанцій про винуватість його підзахисного у вчиненні інкримінованого йому злочині ґрунтуються на неналежних і недопустимих доказах.
Недопустимими доказами захисник вважає:
- показання співробітників поліції у зв`язку з неврахуванням судом положень ч. 7 ст. 97 КПК, оскільки їх свідчення базуються на показаннях підзахисного;
- показання ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які були понятими під час огляду місця події від 08 лютого 2017 року, адже, як було встановлено, на момент проведення цієї слідчої дії ОСОБА_1 був затриманий та не забезпечений захисником.
ОСОБА_7 вказує, що судами не враховано висновків, наведених в ухвалі слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2017 року, якою затримання ОСОБА_1 у період з 08-10 лютого 2017 року визнано незаконним.
Висновки судів щодо мотиву вбивства через конфлікт з приводу повернення ноутбука ґрунтуються на припущеннях.
Також захисник зазначає, що апеляційний суд на вищевказані порушення своєї уваги не звернув, доводів апеляційної скарги належним чином не розглянув, мотивованих відповідей на них не дав та вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 02 березня 2021 року, не врахував і не виконав.
Зокрема в цій частині захисник вказує на те, що апеляційний суд:
- безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторний допит свідків (співробітників поліції і понятих), не вказавши підстав такої відмови;
- не виключив з мотивувальної частини вироку посилання на показання працівників поліції в частині начебто повідомлених ОСОБА_1 обставин вбивства;
- не виключив посилання як на доказ на протокол огляду місця події від 08 лютого 2017 року, а навпаки послався на нього як на належний і допустимий доказ;
- не врахувавши мотивів, наведених в ухвалі слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2017 року, та вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 02 березня 2021 року, безпідставно послався у своєму рішенні на висновок психологічної експертизи від 09 червня 2017 року № 9/391, проведеної за результатом дослідження відеозапису допиту його підзахисного 08 лютого 2017 року, який визнаний недопустимим доказом та який суд першої інстанції безпосередньо не сприймав;
- допустив припущення щодо обставин затримання ОСОБА_1 та поставив під сумнів висновки Верховного Суду в цій частині;
- послався у своєму рішення на низку доказів, які безпосередньо не досліджував, чим порушив вимоги ст. 23 КПК.
Крім того, захисник звертає увагу, що апеляційний суд, залишаючи вирок місцевого суду щодо його підзахисного без змін, безпідставно не зарахував ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838-VIII).
У письмових запереченнях на касаційні скарги сторони захисту прокурор вказує на безпідставність викладених у них доводів, а тому просить залишити їх без задоволення, а постановлені у кримінальному проваджені судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
Засуджений і захисник підтримали касаційні скарги з урахуванням доповнень, просили їх задовольнити на підставах, зазначених у цих скаргах, скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурори, надавши відповідні пояснення, заперечили проти задоволення касаційних скарг, однак просили зарахувати засудженому у строк покарання строк попереднього ув`язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838 VIII), з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість вказані обставини належать до предмета перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг.