Постанова
Іменем України
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 520/9435/16-ц
провадження № 61-11307св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гончарова Світлана Юріївна,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Краснопивцев Олексій Костянтинович, на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року у складі судді Прохорова П. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гончарова С. Ю., про визнання недійсним договору застави майнових прав.
Позов мотивовано тим, що 12 січня 2006 року він уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Прогрес" (далі - ТОВ "Інвест-Прогрес") договір про інвестування в будівництво житла № 3Б-1-83, предметом якого є майнові права на квартиру, що будується, за будівельним АДРЕСА_1 .
06 лютого 2006 року він уклав з Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (далі - АППБ "Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", кредитний договір № 014/0049/74/45162 на отримання кредиту на споживчі цілі у розмірі 120 000,00 дол. США та договір застави майнових прав на нерухоме майно, що будувалося.
На момент звернення до суду з позовом будівництво житла зупинено, а його разом з іншими інвесторами визнано потерпілими у кримінальному провадженні. Зазначав, що він сплатив вартість майнових прав на квартиру в повному обсязі, виконав свої грошові зобов`язання за договором від 12 січня 2006 року № 3Б-1-83 про інвестування. На момент укладення оспорюваного договору Закон України "Про іпотеку" не визначав майнові права як предмет іпотеки. Позивач вважав, що відповідно до статей 15, 16, 215, 216 ЦК України він мав право оспорювати договір застави майнових прав, укладений 06 лютого 2006 року між ним та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір застави майнових прав, укладений 06 лютого 2006 року між ним та АППБ "Аваль" (правонастурник - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль");
- зняти заборону на відчуження майна та виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження майнових прав згідно з договором від 12 січня 2006 року № 3Б-1-83 про інвестування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір застави майнових прав від 06 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 393.
У задоволенні інших вимог позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на 12 січня 2006 року, на час укладення оспорюваного договору іпотеки, стаття 5 Закону України "Про іпотеку" у редакції, яка була чинною до 14 січня 2009 року, не визначала майнові права як предмет іпотеки, тому майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути передані в іпотеку.
При цьому суд дійшов висновку, що рішення суду про визнання договору, на підставі якого реєстратором було вчинено запис про обтяження, є належною підставою для скасування такого обтяження, а тому заява позивача про спір щодо зняття заборони відчуження та виключення (заборони відчуження) з державного реєстру є передчасною. До матеріалів справи не долучено жодних відомостей, які б свідчили про наявність у відповідача відповідних повноважень на зняття чи виключення запису про обтяження із зазначеного реєстру, що вказує на неналежність відповідача за такою вимогою. Зняття заборони на відчуження майна та виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про обтяження майнових прав, за наявності на таке визначених спеціальним законом підстав, є публічною діяльністю, що здійснюється суб`єктом владних повноважень, а отже, у випадку наявності спору, що виникає з такої діяльності, цей спір потрібно розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі під час розгляду справи) Краснопивцева О. К. відхилено.
Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про недійсність договору застави майнових прав від 06 лютого 2006 року відповідають встановленими обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Мартєва С. Ю., Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Сердюка В. В. касаційну скаргу Краснопивцева О. К. в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2017 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2, вважаючи себе правонаступником відповідача у цій справі, оскаржила заочне рішення у загальному порядку без подання заяви про перегляд заочного рішення. Таким чином, вона порушила визначений процесуальним законом порядок оскарження заочного рішення і суд апеляційної інстанції не мав підстав відкривати провадження у справі та розглядати спір по суті.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_2 у прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року та повернуто її скаржнику відповідно до статті 357 ЦПК України.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2020 року заяву представника ОСОБА_2 адвоката Краснопивцева О. К. про поновлення пропущеного строку задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року у цивільній справі № 520/9435/16-ц відповідно до статті 284 ЦПК України.
Прийнято заяву представника ОСОБА_2 адвоката Краснопивцева О. К. про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року у цивільній справі № 520/9435/16-ц до розгляду.
Справу призначено до судового розгляду у судовому засіданні.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2020 року заяву представника ОСОБА_2 адвоката Краснопивцева О. К. про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року у цивільній справі № 520/9435/16-ц залишено без задоволення.
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_2 Краснопивцева О. К. залишено без задоволення.
Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що сторонами оспорюваного договору застави майнових прав були ОСОБА_1 та АППБ "Аваль". Як вбачається з матеріалів справи, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції брав участь відповідач правонаступник АППБ "Аваль" - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", отримував судову кореспонденцію та, у тому числі, банк подавав заперечення на позовну заяву, а також його представники були присутні в судових засіданнях в процесі розгляду справи. Позов у цій справі пред`явлено ОСОБА_1 у серпні 2016 року до належного відповідача ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", представник якого отримував судові повістки, брав участь у розгляді справи, до 20 жовтня 2016 року надавав пояснення у справі.
Про будь-який намір банку відчужити право вимоги за укладеними з ОСОБА_4 кредитним договором та договором іпотеки (застави майнових прав) суд повідомлено не було.
Ухвалене судом першої інстанції заочне рішення може впливати на права, інтереси та обов`язки ОСОБА_2, оскільки вона вважає себе процесуальним правонаступником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль". З урахуванням викладеного всі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу ОСОБА_2 у справу, є обов`язковими для неї так само, як вони були обов`язкові для банку, що узгоджується з нормою частини другої статті 37 ЦПК України 2004 року.
Враховуючи наведене та норму частини другої статті 55 ЦПК України, апеляційний суд відхилив відповідні доводи апеляційної скарги, а також посилання щодо застосування строків позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2021 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Краснопивцев О. К., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно з умовами оспорюваного договору в заставу було передано нерухоме майно, яке стане власністю позивача, і лише та обставина, що положення статті 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції від 05 червня 2003 року) не передбачали, що предметом іпотеки не можуть виступати майнові права, не може бути безумовною підставою для визнання вказаного договору недійсним. Позивач, виступивши заставодавцем майнових прав за спірним договором іпотеки, тим самим надав згоду на передачу в заставу майнових прав на незавершену будівництвом квартиру, яка у майбутньому стане його власністю, і не довів наявності порушення свого права.
У зв`язку з відступленням права вимоги за кредитним договором, договорами поруки та застави від 06 лютого 2006 року на користь ОСОБА_2, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" є неналежним відповідачем у справі, тому у позові ОСОБА_1 необхідно було відмовити саме з цих підстав.
Також, апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, про що ОСОБА_2 зазначала під час звернення як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у вересні 2021 року, ОСОБА_1 заперечував проти доводів ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Краснопивцев О. К., просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року поновлено ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Краснопивцев О. К., строк на касаційне оскарження заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року та постанови Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Краснопивцев О. К., залишено без руху, вказано про необхідність сплати судового збору.
У серпні 2021 року заявником у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунуто, судовий збір за подання касаційної скарги сплачено.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Краснопивцев О. К., витребувано із Київського районного суду м. Одеси цивільну справу № 520/9435/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
27 вересня 2022 року на електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про заміну сторони у справі з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на ПАТ "Юнекс-Банк".
Клопотання мотивовано тим, що ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відступило право вимоги за кредитним договором від 06 лютого 2006 року № 014/0049/74/45162 та відповідними забезпечувальними договорами на користь ПАТ "Юнекс-Банк" на підставі договору про відступлення права вимоги від 01 листопада 2016 року.
Фактичні обставини справи
06 лютого 2006 року між АППБ "Аваль" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0049/74/45162, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит на споживчі цілі у розмірі 120 000,00 дол. США.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 06 лютого 2006 року між АППБ "Аваль" та ОСОБА_1 було укладено договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Гончаровою С. Ю. Вказаний договір зареєстровано у відповідному реєстрі за №393. Такий договір забезпечує виконання заставодавцем зобов`язань перед банком, що випливають з укладеного між ними кредитного договору № 014/0049/74/45162.
Відповідно до пункту 1.2 договору застави в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу майнові права за договором № 3Б-1-83 про інвестування від 12 січня 2006 року на квартиру за будівельним АДРЕСА_1 .
Під час розгляду справи ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" зазначало, що відступило право вимоги за кредитним договором від 06 лютого 2006 року № 014/0049/74/45162 та відповідними забезпечувальними договорами на користь ПАТ "Юнекс-Банк" на підставі договору про відступлення права вимоги від 01 листопада 2016 року.
Під час розгляду справи ОСОБА_2 зазначала, що 04 листопада 2016 року за договором про відступлення права вимоги № 04-11/16 та договором про відступлення права вимоги за договором застави майнових прав вона набула від ОСОБА_5 усі права кредитора за кредитним договором від 06 лютого 2006 року № 014/0049/74/45162, договором поруки від 06 лютого 2006 року № 014/0049/74/45162/1 та права заставодержателя за договором застави майнових прав від 06 лютого 2006 року за реєстровим № 393.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник визначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 522/7487/18 (провадження № 61-11369св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року та постанова Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).