ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 826/2714/18
касаційне провадження № К/9901/3765/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами"
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року (головуючий суддя - Аверкова В.В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р.; судді - Файдюк В.В., Чаку Є.В.)
у справі № 826/2714/18
за позовом Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами"
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2018 року Державне підприємство "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" (далі - ДП "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 листопада 2017 року № 00008801402 та від 24 листопада 2017 року № 0060791409.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 09 серпня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовив.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ДП "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що висновок попередніх судових інстанцій про існування в нього протягом 2014 - 2015 років непогашеної дебіторської заборгованості за зовнішньоекономічними операціями, на яку повинні були нараховуватися курсові різниці, не підтверджений допустимими доказами, зокрема первинними документами, бухгалтерськими виписками, відомостями з уповноважених банків чи митниці. Також звертає увагу на те, що відповідач не долучив жодних доказів, які б підтверджували порушення ДП "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" порядку видачі готівки та не зазначив жодних відомостей про те, що він не може надати будь-які із документів, на яких ґрунтується його позиція.
Верховний Суд ухвалою від 08 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
11 березня 2019 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
29 листопада 2021 року ГУ ДФС у м. Києві заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ГУ ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ДП "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, валютного - за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 30 жовтня 2017 року № 443/26-15-14-02-03/03482347.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140, підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), пункту 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року № 193 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки відповідно до наданого до перевірки аналітичного рахунку 362 "Розрахунки з іноземними покупцями" станом на 01 січня 2014 року в нього обліковувалася дебіторська заборгованість у розмірі 829223,28 дол. США (еквівалент 6627981,64 грн згідно з курсом Національного банку України станом на 01 січня 2014 року - 7,993 грн/1 дол. США). З огляду на те, що станом на 31 грудня 2014 року дебіторська заборгованість не погашена, курсові різниці не нараховано, відповідно до курсу Національного банку України станом на 31 грудня 2014 року дебіторська заборгованість склала 13075653,65 грн (курсові різниці становлять 6447672,01 грн).
Згідно з наданими до перевірки даними бухгалтерського обліку по аналітичному рахунку 949 "Інші витрати операційної діяльності" станом на 31 грудня 2015 року дебіторську заборгованість у розмірі 6627981,64 грн списано на витрати (проводки ДТ949 КТ84), курсові різниці не нараховано.
Станом на 31 грудня 2015 року дебіторська заборгованість склала 19901911,70 грн (згідно з курсом Національного банку України 24,000667 грн/1 дол. США), а курсові різниці - 6826258,05 грн (19901911,70 грн - 13075653,65 грн = 6826258,05 грн).
При цьому первинні документи щодо вказаної дебіторської заборгованості платником для здійснення контрольного заходу не надано з посиланням на те, що останні знаходяться на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим.
Також виявлено, що ДП "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" в рядку 3.2.4 "Сума від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років" додатка РІ до декларації з податку на прибуток підприємств задекларовано показник на рівні 1744472,00 грн. Водночас відповідно до звітності, поданої до контролюючого органу за 2013 - 2014 роки, позивач не декларував від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток.
Крім того, ГУ ДФС у м. Києві дійшло висновку про порушення платником пункту 2.8 глави 2, пункту 3.5 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення), у зв`язку з наявністю понадлімітного залишку готівки в касі підприємства на суму 14232,50 грн, що мотивовано відсутністю підпису одержувача у видатковому касовому ордері від 07 вересня 2015 року № 17.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 24 листопада 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 00008801402, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 2703312,00 грн за основним платежем та 290145,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0060791409, згідно з яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 28665,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до підпунктів 153.1.1, 153.1.2, 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК України доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв`язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.
Витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв`язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату здійснення операції з такого придбання, а в частині раніше проведеної оплати - за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати.
Визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від`ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.
За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Згідно з пунктом 44.4 статті 44 ПК України якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов`язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.3 цієї статті.
Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.