ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 520/9622/19
адміністративне провадження № К/9901/15597/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №520/9622/19
за позовом ОСОБА_1
до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Верховна Рада України,
про стягнення матеріальної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року (головуюча суддя: Сагайдак В.В.)
і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2020 року (головуючий суддя: Кононенко З.О., судді: Калиновського В.А., Сіренко О.І.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, у якому просив суд:
- стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 798 253,30 (сімсот дев`яносто вісім тисяч двісті п`ятдесят три) гривні 30 копійок на відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої фізичній особі актом, що визнаний неконституційним, шляхом безспірного списання коштів державного бюджету.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 покликається на те, що з 2002 року працює на посаді судді Московського районного суду міста Харкова й 27 вересня 2018 року пройшов кваліфікаційне оцінювання суддів.
Зазначає, що протягом цього часу він отримував доплату за вислугу років, яка з 7 липня 2012 року становила 40 відсотків посадового окладу, а з 7 липня 2017 року - 50 відсотків.
Позивач вказує, що з 1 січня 2014 року й до проходження кваліфікаційного оцінювання посадовий оклад виплачувався йому у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Водночас, ОСОБА_1 зазначає, що 4 грудня 2018 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №11-р/2018 у справі №1-7/2018(4062/15), яким визнав неконституційними положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, вказавши, що це положення належить застосовувати у його первинній редакції.
Позивач зауважує, що первинна редакція закону передбачала поетапне зростання його посадового окладу як судді місцевого суду, а саме: з 1 січня 2014 року до 12 мінімальних заробітних плат, з 1 січня 2015 року до 15 мінімальних заробітних плат, з додаванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40 і 50 відсотків окладу за певні періоди його роботи. Проте, внаслідок дії неконституційного закону він не отримав доходу, який йому належало виплатити за первинною редакцію закону.
Покликаючись на статтю 152 Конституції України, статті 22, 1166, 1173, 1175 Цивільного кодексу України, статтю 25 Бюджетного кодексу України позивач стверджує, що положеннями закону, які були визнані неконституційними, йому заподіяна майнова шкода у розмірі: 798253,30 грн.
За його розрахунком, сума цих збитків становить різницю між фактично отриманим позивачем посадовим окладом та тим розміром цього окладу, який був установлений первинною редакцією закону (551357,00 грн), з додаванням відповідних щомісячних доплат за вислугу років (246896,30 грн).
До того ж, позивач стверджує, що за приписами законодавства завдана йому матеріальна шкода має бути відшкодована Державою у спосіб безспірного списання коштів державного бюджету.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати як розрахункову величину для визначення посадових окладів, у тому числі суддів, і водночас передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного року.
Також суди мотивували свої рішення тим, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. Тому положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року, втрачають чинність з дня його ухвалення, а отже нарахування суддівської винагороди відповідно до вказаного рішення повинно здійснюватися з 4 грудня 2018 року.
До того ж, суди зробили висновок про те, що положення статті 1175 Цивільного кодексу України належить застосовувати лише у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Водночас у випадках, коли закони або їх окремі положення визнаються неконституційними й у зв`язку з цим втрачають чинність, указана норма не підлягає застосуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвали нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник стверджує, що суди не надали оцінки його доводам, які ґрунтувались на положеннях частини третьої статті 152 Конституції України.
Водночас скаржник не погоджується з висновком судів про те, що недоотриманий розмір заробітної плати не може вважатись збитками в розумінні статті 22 ЦК України. Також скаржник не погоджується з висновком судів стосовно тлумачення ними приписів Бюджетного кодексу України.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій скаржник покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 152 Конституції України у контексті відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі законом, який визнаний неконституційним.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримав 21 жовтня 2020 року.
Третя особа подала відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення - без змін, покликаючись на їхню обґрунтованість.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 з січня 2002 року працює суддею Московського районного суду міста Харкова, має щомісячну доплату за вислугу років, розмір якої становив 40 відсотків посадового окладу з 7 липня 2012 року та 50 відсотків з 7 липня 2017 року.
27 вересня 2018 року ОСОБА_1 пройшов кваліфікаційне оцінювання суддів.
З липня 2010 року суддівська винагорода регулювалась статтею 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ.
Цією статтею у її первинній редакції було передбачено порядок визначення суддівської винагороди, яка складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною 3 цієї статті у її первинній редакції, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:
з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Надалі Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 19 грудня 2013 року №716-VII посадовий оклад судді місцевого суду встановлювався у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджувався поетапно:
з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Тобто цим Законом було виключено положення, яке з 1 січня 2014 року встановлювало посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 12 мінімальних заробітних плат.
Згідно із Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ з частини третьої статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ виключено положення, яке з 1 січня 2015 року встановлювало посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Тобто оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат.
Посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат було закріплено і в частині третій статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ після викладення його у новій редакції Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII.
Рішенням Конституційного Суду України №11-р/2018 від 4 грудня 2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII щодо обмеження розміру посадового окладу судді 10-ма мінімальними заробітними платами.