Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 205/2480/19
провадження № 61-4251св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2020 року в складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ОТП "Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 15 січня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CNL-300/0014/2007, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 42 000,00 дол. США та зобов`язався використати кредитні кошти за цільовим призначенням, повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі за кредитним договором.
З метою забезпечення виконання зобов`язань 15 січня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № PCL-300/0012/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).
12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір про відступлення права вимоги, у тому числі і за кредитним договором від 15 січня 2007 року № CNL-300/0014/2007.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2013 року у справі № 205/1971/13-ц з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" солідарно стягнено заборгованість за кредитним договором від 15 січня 2007 року № CNL-300/0014/2007 у розмірі 354 265,66 грн та судові витрати у розмірі 3 219,00 грн, а всього - 357 484,66 грн. Стягувачем було отримано виконавчі листи, які направлені до Новокодацького ВДВС м. Дніпра, виконавчі провадження закінчено і виконавчі документи повернено стягувачеві, однак самі виконавчі листи ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не отримувало. Жодних стягнень у межах виконавчого провадження не відбувалося. Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконала.
Предмет іпотеки було придбано відповідачами за час перебування у зареєстрованому шлюбі і рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2005 року у справі № 2-278/2005 за ОСОБА_2 було визнано право власності на 1/2 частку спірної квартири, однак у встановленому законом порядку своє право на частку нерухомості відповідач ОСОБА_2 не зареєстрував. Реєстрація такого права відбулася лише 06 листопада 2017 року.
Крім цього, при укладення договору іпотеки відповідач ОСОБА_2 надав нотаріально посвідчену згоду на укладення ОСОБА_1 договору іпотеки.
Також рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.
Позивач у своєму позові просив суд: звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме спірну квартиру шляхом її продажу в процедурі виконавчого провадження за ціною, що буде визначена у межах виконавчого провадження; передати в управління позивачеві предмет іпотеки шляхом надання ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права примусового входження до предмета іпотеки, обладнання предмета іпотеки охоронними пристроями, заміни замків, а також надання охоронних послуг щодо предмета іпотеки зі спеціалізованими підприємствами.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року до участі у справі як співвідповідача залучено ОСОБА_2 .
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, залучено ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.
Звернено стягнення на нерухоме майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 62,8 кв. м, житловою 31 кв. м, яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, в рахунок погашення боргу перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна" за кредитним договором від 15 січня 2007 року № CNL-300/0014/2007 у розмірі 354 265,66 грн, з яких заборгованість за кредитом у розмірі 305 376,46 грн, заборгованість за процентами у сумі 48 889,18 грн, шляхом її продажу в процедурі виконавчого провадження за ціною, що буде визначена під час проведення виконавчих дій.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме спірну квартиру, яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
- ОСОБА_2, зареєструвавши своє право власності на 1/2 частку спірної квартири 06 листопада 2017 року, тобто після укладення договору іпотеки, набув статусу іпотекодавця;
- під час укладення договору іпотеки відповідачам було відомо про наявність рішення суду, яким спірну квартиру визнано правом спільної сумісної власності подружжя та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири;
- ОСОБА_2 надав згоду на укладення договору іпотеки;
- оскільки боржник ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконує, рішення суду про стягнення кредитної заборгованості також виконано не було, то банк набув право звернення стягнення на іпотечне майно.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про передачу в управління ТОВ "ОТП Факторинг Україна" предмета іпотеки, суди виходили з того, що відповідно до статті 34 Закону України "Про іпотеку" право іпотекодержателя на передачу йому в управління предмета іпотеки може виникати лише за наявності необхідних обставин, однак позивач не надав суду доказів наявності таких необхідних обставин.
Щодо пропуску строку позовної давності, то суди не вбачали підстав для його застосування, оскільки наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання грошових сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_2
12 березня 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: статей 23, 33 Закону України "Про іпотеку". Суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року в справі № 522/3901/16.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира, на яку звернено стягнення, була придбана відповідачами до укладення ОСОБА_1 кредитного договору та договору іпотеки. Крім того, ще до укладення в 2007 році кредитного та іпотечного договорів, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2005 року спірну квартиру визнано спільною сумісною власністю подружжя та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири. Під час укладення кредитного договору та договору іпотеки відповідачі не були сім`єю, ОСОБА_1, укладаючи кредитний договір, діяла в своїх власних інтересах та у власних інтересах отримала і витратила кредитні кошти.
ОСОБА_2 зазначає, що оскільки він не є іпотекодавцем, не є поручителем, не є стороною кредитного договору та договору іпотеки, застави та інших похідних договорів, згоди на передачу своєї частки квартири він не надавав, то, відповідно, вказані договори не створили для нього ніяких обов`язків.
Крім того, суди залишили поза увагою те, що в спірній квартирі проживають ОСОБА_3 і ОСОБА_4, яка є особою з інвалідністю з дитинства І групи.
Вважає, що на спірну квартиру не може буди звернено стягнення, оскільки квартира підпадає під дію вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Також заявник посилається на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1
15 березня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року в справі № 522/3901/16.
Касаційна скарга мотивована тим, що на час ухвалення оскаржуваних рішень діяв Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який позбавляє позивача права на звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме спірну квартиру.
Крім того, заявник вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності для зверненням до суду з цим позовом, про що було заявлено нею в суді першої інстанції та підтримано в суді апеляційної інстанції, однак суди незаконно не застосували строк позовної давності.
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали цивільної справи з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
Справа надійшла до Верховного Суду у червні 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 19 лютого 2002 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було розірвано (т. 1 а. с. 140).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2005 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку спірної квартири (т. 1 а. с. 141, 142).
15 січня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CNL-300/0014/2007, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредитні кошти у розмірі 42 000,00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою 13,99 % річних, зі строком повернення 15 січня 2017 року, а позичальник зобов`язується повернути одержаний кредит у повному обсязі у встановлений строк згідно з графіком повернення кредиту та сплати відсотків (т. 1 а. с. 66-77).
15 січня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", і ОСОБА_1 з метою забезпечення вказаного кредитного договору укладено договір іпотеки № PCL-300/0012/2007, відповідно до умов якого іпотекодавець передала в іпотеку банку спірну квартиру. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кошляк Н. Е. (т. 1 а. с. 72-74).
Відповідач ОСОБА_2 15 січня 2007 року надав згоду, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кошляк Н. Е. і зареєстрована в реєстрі за № 229, на укладення зазначеного іпотечного договору ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 182).
Згідно з пунктом 6.2 договору іпотеки від 15 січня 2007 року № PCL-300/0012/2007 іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за цим договором у випадку: несплати іпотекодавцем іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі; порушенням іпотекодавцем будь-якого із його зобов`язань; інших обставин, передбачених чинним законодавством України, кредитним договором та договором іпотеки.
12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" і ПАТ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір відступлення права вимоги, у тому числі і за кредитним договором від 15 січня 2007 року № CNL-300/0014/2007 (т. 1 а. с. 75-85).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2012 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки від 15 січня 2007 року № PCL-300/0012/2007 недійсним відмовлено (т. 1 а. с. 183-186).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2013 року стягнено солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 15 січня 2007 року № CNL-300/0014/2007 у розмірі 354 265,66 грн, стягнено з ОСОБА_1 судові витрати у сумі 3 767,17 грн (т. 1 а. с. 102-104).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2013 року, виключено з опису і звільнено з-під арешту, накладеного державним виконавцем Ленінського ВДВС ДМУЮ, 1/2 частку спірної квартири (т. 1 а. с. 146-151).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2014 року виключено з акта опису та звільнено з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця Ленінського ВДВС ДМУЮ від 31 липня 2009 року, 1/2 частку спірної квартири (т. 1 а. с. 152-155).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року в справі № 205/5437/15 ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року скасовано, залишено в силі ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2015 року, якою ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні скарги на дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" боргу в сумі 354 256,66 грн та виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судових витрат у сумі 3 219,00 грн.
06 листопада 2017 року право власності на 1/2 частку квартири зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 157).
Відповідно до довідки № 6309, виданої 07 червня 2019 року Департаментом адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 158).
ОСОБА_5 є особою з інвалідністю з дитинства І групи (т. 1 а. с. 160).
ОСОБА_6 27 серпня 2016 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 і змінила прізвище на ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 162).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція верховного суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Аргументи касаційних скарг зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення предмет іпотеки, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Відповідно до положень статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).