Постанова суду № 169/1080/18 від 30.09.2022 про визнання незаконними і скасування наказу, розпорядження органів місцевого самоврядування та витребування земельної ділянки...

Постанова

Іменем України

30 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 169/1080/18

провадження № 61-15437св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (правонаступником якого є Волинська обласна державна адміністрація), відповідачі: ОСОБА_1, Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Волинській області, Турійська районна державна адміністрація Волинської області (правонаступником якого є Ковельська районна державна адміністрація),треті особи: ОСОБА_2, Державне підприємство "Турійське лісове господарство",розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 20 січня 2021 року

у складі судді Хвіц Г. Й. та постанову Волинського апеляційного суду

від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області), Турійської районної державної адміністрації Волинської області (далі - Турійська РДА Волинської області, треті особи: ОСОБА_2, Державне підприємство "Турійське лісове господарство" (далі - ДП "Турійське лісове господарство"), про визнання незаконними і скасування наказу, розпорядження органів місцевого самоврядування та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року № 3-416/21-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області.

Розпорядженням Турійської РДА Волинської області від 10 грудня 2015 року № 294 затверджено проект землеустрою щодо зміни виду цільового призначення (використання) вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво.

27 жовтня 2015 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку та зареєстрував право власності на даний об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

26 серпня 2016 року ОСОБА_2, уклавши договір купівлі-продажу, відчужив надану йому земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яка була проведена Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Держгеокадастру у Волинській області у травні 2017 року, встановлено, що спірна земельна ділянка до передачі її у власність ОСОБА_2 перебувала у постійному користуванні Державного підприємства "СЛАП "Турійськагроліс" (далі - ДП "СЛАП "Турійськагроліс") і згідно з матеріалами лісовпорядкування 2004 - 2014 років належить до земель лісового фонду та у визначеному законодавством порядку не вилучалась з користування останнього.

У зв`язку з реорганізацією ДП "СЛАП "Турійськагроліс", відповідно до наказу Держлісагненства від 24 січня 2014 року № 22 "Про реорганізацію ДП "СЛАП "Турійськагроліс"", шляхом приєднання земель лісового фонду до ДП "Турійське лісове господарство", спірна земельна ділянка ввійшла до складу земель, що перебувають у постійному користуванні останнього.

Листом від 07 березня 2017 року ДП "Турійське лісове господарство" підтвердило інформацію, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725585600:04:001:1134 належить до земель лісового фонду.

24 березня 2017 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових рішень (далі - ЄДРДР) № 4201703000000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 та частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Під час розслідування вказаного кримінального провадження встановлено, що земельну ділянку з кадастровим номером 0725585600:04:001:1134 відведено у власність ОСОБА_2 за рахунок земель лісогосподарського призначення без її вилучення у встановленому законодавством порядку.

ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку у спосіб, який не передбачений земельним законодавством, а саме на підставі прийняття органом місцевого самоврядування рішення.

Чинним земельним законодавством передбачено, що вилучення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб має право Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався, тому у прокурора виникло право на звернення до суду із цим позовом у зв`язку з бездіяльністю державного органу.

Посилаючись на вищевказане, заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив суд: визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення до суду; визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року № 3-416/21-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2"; визнати незаконним та скасувати пункт 3 розпорядження Турійської РДА Волинської області від 10 грудня 2015 року № 294 "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни виду цільового призначення (використання) земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво"; витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 20 січня

2021 року позов заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року № 3-416/21-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2".

Визнано незаконним та скасовано пункт 3 розпорядження Турійської РДА Волинської області від 10 грудня 2015 року № 294 "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни виду цільового призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво ОСОБА_2 загальною площею 2 га (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована на території Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області".

Витребувано у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що на підставі належних та допустимих доказів позивач довів належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Ураховуючи, що передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належать до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, Кабінет Міністрів України не вчиняв дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тому підлягають визнанню незаконними та скасуванню: наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року № 3-416/21-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2" і пункт 3 розпорядження Турійської РДА Волинської області від 10 грудня 2015 року № 294 "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни виду цільового призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво ОСОБА_2 загальною площею 2 га (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована на території Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області".

Оскільки передача спірної земельної ділянки ОСОБА_2 відбулася всупереч земельного законодавства, тому така земельна ділянка підлягає витребуванню у власність держави від добросовісного набувача ОСОБА_1 у порядку, визначеному статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Установивши, що про передачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з порушенням вимог законодавства стало відомо лише під час досудового розслідування кримінального провадження (відомості до ЄДРДР внесено 24 березня 2017 року за № 42017030000000092), а саме, після проведення: перевірки дотримання вимог земельного законодавства (Акт перевірки від 13 травня 2017 року т. 1, а. с. 48-51) на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року, судової земельної технічної експертизи (висновок від 27 липня 2018 року, т. 1, а. с. 53 - 62) в рамках кримінального провадження № 42017030000000092, суд зробив висновок, що вказане є моментом початку перебігу строку позовної давностіта відповідає вимогам частини першої статті 261 ЦК України.

Прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду із цим позовом на захист інтересів держави. При цьому орган державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних земельних правовідносинах, неналежно виконує захист інтересів держави.

Постановою Волинського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Турійського районного суду Волинської області від 20 січня

2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази, надав належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому зазначив, що оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, тому підлягає витребуванню у останнього набувача ОСОБА_1 .

Обчисленняпозовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки про надання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з порушенням вимог законодавства позивачу стало відомо лише у зв`язку з досудовим розслідуванням кримінального провадження (відомості до ЄДРДР внесено 24 березня 2017 року за №42017030000000092) після проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства (Акт перевірки від 13 травня 2017 року), яка проведена на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року, висновку судової земельної технічної експертизи (від 27 липня 2018 року), проведеної в рамках кримінального провадження №42017030000000092, в розумінні частини першої статті 261 ЦК України зазначене є початком перебігу позовної давності, тому строк звернення до суду із цим позовом не пропущено.

Надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулося без участі і відому компетентного органу виконавчої влади, а саме Кабінету Міністрів України, та поза його волею. Разом з тим, Кабінет Міністрів України не звертався до суду з позовом на захист порушених земельних прав держави.

Про звернення до суду з цим позовом в інтересах держави прокурор Волинської області завчасно повідомив Кабінет Міністрів України, звернення до суду з цим позовом погоджено з Генеральною Прокуратурою України.

Позивач довів, що представництво інтересів держави у цій справі здійснюється згідно з діючим законодавством та в межах наданих прокурору повноважень щодо захисту інтересів держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) та у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743, від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19.

Крім того у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях).

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судових рішень.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо початку перебігу позовної давності та помилково послалися на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), оскільки у справі № 368/1158/16-ц ні позивач, ні відповідач не є органами державної влади, тому початок перебігу позовної давності відрізняється від початку перебігу позовної давності у справі, де позивач є органом державної влади.

Оскільки Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, спрямовує, координує та контролює діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій, тому неправильним є висновок судів, що Кабінету Міністрів України не могло бути відомо про порушення прав держави на спірну земельну ділянку.

Суди залишили поза увагою, що у позовній заяві прокурор просив поновити позовну давність, оскільки на його думку пропущено її з поважних причин, тобто він визнавав, що позов до суду подано поза межами позовної давності.

Посилання судів попередніх інстанцій, що під час досудового розслідування кримінального провадження (відомості до ЄДРДР внесено 24 березня 2017 року за № 42017030000000092) позивачу стало відомо про порушення прав держави при передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, є надуманими.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), суди попередніх інстанцій не врахували пункти 46, 48 цієї постанови, де зазначено, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому Велика Палата Верховного Суду конкретизувала, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Судами не наведено обґрунтування обставин, що прокурор довідався про порушення інтересів держави раніше ніж Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів України мав можливість довідатися про порушення прав та інтересів до передачі у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2, оскільки на обґрунтування позову наводяться обставини, які були відомі та були в розпорядженні до порушення кримінального провадження.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів та їх оцінки суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення. Разом з тим, матеріали лісовпорядкування не є належними та допустимими доказами на підтвердження категорії земельної ділянки, оскільки не є документацією, яка встановлює категорію земель.

Суди попередніх інстанцій також порушили норми процесуального права та зробили висновки по суті спору на підставі необґрунтованих, непідтверджених достовірними та достатніми доказами, доводів прокурора.

Суди порушили порядок дослідження доказів і не надали належної оцінки доказам щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2021 року Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не містить підстав касаційного оскарження щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішеннями.

У листопаді 2021 року Волинська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що суди попередніх інстанцій врахували та надали належну оцінку всім доказам, наявним у матеріалах справи, та зробили правильний висновок, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та була передана у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Суди правильно застосували норми матеріального права щодо початку перебігу позовної давності.

Касаційна скарга є безпідставною, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають нормам матеріального та процесуального права.

У листопаді 2021 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області подало пояснення до касаційної скарги, в яких просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та застосувати позовну давність до вимог прокурора.

При цьому ГУ Держгеокадастру у Волинській області зазначало, що прокурор звернувся до суду із цим позовом з пропуском позовної давності та не довів обставин, що він не міг дізнатися про порушення свого права раніше.

Звернувшись до суду із цим позовом 10 грудня 2018 року, прокурор не надав можливості Кабінету Міністрів України оскаржити підстави для представництва його інтересів в суді у порядку, визначеному частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", або подання позову самостійно, ураховуючи, що Кабінет Міністрів України був повідомлений про пред`явлення прокуратурою позову в його інтересах листом від 07 грудня 2018 року.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Турійського районного суду Волинської області від 20 січня 2021 року та постанови Волинського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Турійського районного суду Волинської області .

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року № 3-416/21-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області (т. 1, а. с. 26)

27 жовтня 2015 року Реєстраційною службою Турійського районного управління юстиції Волинської області ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку та зареєстровано за ним право власності на даний об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 64).

Згідно з договором купівлі-продажу від 26 серпня 2016 року ОСОБА_2 відчужив надану йому земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1, яка у цей же день зареєструвала право власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 64).

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 13 травня 2017 року, проведеної Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Волинській області, спірна земельна ділянка до передачі її у власність ОСОБА_2 перебувала у постійному користуванні ДП "СЛАП "Турійськагроліс"

та у визначеному законом порядку не вилучалась з користування останнього.

Згідно з листом ДП "Турійське лісове господарство" від 07 березня

2017 року № 96 земельна ділянка з кадастровим номером 0725585600:04:001:1134, відповідно до матеріалів лісовпорядкування за 2014 рік належить до земель лісового фонду та знаходиться на території Ружинського лісництва ДП "Турійське лісове господарство", а саме: у кварталі 12 виділ 10 площа 2,1 га, та вкрита лісовою рослинністю. Вказана у цьому листі інформація підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП "Турійське лісове господарство" Ружинське лісництво, викопіровкою з планшету № 7 Ружинського лісництва

ДП "Турійське лісове господарство", актом обстеження земельної ділянки від 06 грудня 2018 року.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 27 липня 2018 року № 8763-8764 межа земельної ділянки площею 2,1 га, з кадастровим номером 0725585600:04:001:1134, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що передана у власність ОСОБА_2, майже повністю знаходиться в межах земель, які надані держлісгоспу ДП "Турійське лісове господарство" за межами села Городилець на території Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області (т. 1, а. с. 53 - 62).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу і розпорядження та витребування земельної ділянки

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 1 ЗК України).

Положеннями статті 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У статті 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі лісогосподарського призначення.

За змістом частин першої та другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно з частинами першою, другою статті 55 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (стаття 56 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (стаття 57 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Пунктом "ґ" частини 4 статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет, зокрема пунктом "б" частини першої статті 164 ЗК України передбачено, що складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

Згідно з частиною першою статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Частина шоста статті 149 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Згідно з частиною дев`ятою статті 149 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, могли вилучатися для суспільних і інших потреб лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Згідно з частинами першою, другою статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що "в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, суди установили, що спірна земельна ділянка віднесена до земель лісогосподарського призначення, належить до земель Ружинського лісництва та перебуває в постійному користуванні ДП "Турійське лісове господарство" із його постійного користування не вилучалася, розташована у кварталі 12 виділ 10, та вкрита лісовою рослинністю, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП "Турійське лісове господарство", викопіровкою з планшету № 7 Ружинського лісництва ДП "Турійське лісове господарство", висновком судової земельно-технічної експертизи від 27 липня 2018 року Волинського відділення Львівського НДІСЕ та іншими письмовими матеріалами справи, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності і передання у приватну власність такої ділянки належало до повноважень Кабінету Міністрів України, який жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою не вчиняв, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про незаконність наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області та пункту 3 розпорядження Турійської РДА Волинської області щодо спірної земельної ділянки.

................

Перейти до повного тексту