Постанова
Іменем України
29 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 757/21389/18
провадження № 61-5672св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року в складі судді Остапчук Т. В. та на постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року в складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У травні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та шкоди, завданої їх майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції, та моральної шкоди.
Позов мотивували тим, що вони є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Вказували, що протягом 2014-2017 років під час проведення антитерористичної операції в м. Мар`їнка, що є загальновідомим фактом, в житловий будинок, у якому знаходиться належна їм квартира, влучив снаряд та зруйнував його, що є терористичним актом у розумінні вимог законодавства. Як на підтвердження факту непридатності квартири для проживання посилались на акти обстеження житлового приміщення від 26 травня 2016 року та 18 липня 2016 року, складені військово-цивільною адміністрацією міста Мар`їнка та села Побєда Мар`їнського району Донецької області.
З огляду на викладене просили суд ухвалити рішення про відшкодування кожному з позивачів по 374 000 грн шкоди, заподіяної руйнуванням належного їм майна, а також по 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди кожному.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, позов задоволено частково:
стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 50 000 грн кожному;
в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що передбачене у статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" право на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджене у період проведення антитерористичної операції житло. Тому суди дійшли висновку, що вимоги позивачів про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акта майно на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.
Разом із тим суди вважали, що позивачі мають право на грошову компенсацію від держави за невиконання нею свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Суди врахували, що закон, який мав би регулювати порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням квартири внаслідок терористичного акта, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами, що свідчить про порушення державою свого позитивного матеріального обов`язку. При цьому зазначили, що правовою підставою для виплати компенсації (а не шкоди), є не положення статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та статті 86 Кодексу цивільного захисту України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції.
Суди відхилили посилання представника відповідача на запроваджений у 2020 році Порядок здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, оскільки він не існував на момент звернення позивачів до суду. Суди зазначили, що представник КМУ не оспорював факт пошкодження майна позивачів, а проведення активних бойових дій на території міста Мар`їнка є загальновідомим фактом, який не потребує доказування.
Визначаючи розмір компенсації за принципом розумності та справедливості, суди врахували фактичні обставини справи та дійшли висновку, що позивачі як власники зруйнованого житлового приміщення мають право на отримання за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 100 000 грн (по 50 000 грн кожен).
У задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суди відмовили з тих підстав, що позивачі не зазначили, в чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Аргументи учасників справи
У червні 2022 року КМУ подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували закон, який підлягав застосуванню, а саме Закон України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", що набув чинності в лютому 2018 року, тобто до звернення позивачів до суду з цим позовом. Указує, що за положеннями вказаного Закону відповідальність за майнову чи немайнову шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії РФ, покладається саме на РФ відповідно до принципів і норм міжнародного права. Акцентував також на тому, що на час прийняття оскаржуваних судових рішень вже існував Порядок здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, який міг бути використаний позивачами для захисту своїх прав.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Аналіз доводів та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку в частині стягнення на користь позивачів за рахунок коштів Державного бюджету України компенсації в розмірі по 50 000 грн кожному. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 02 листопада 2004 року квартира АДРЕСА_2 належить позивачам на праві спільної власності в рівних частках.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 23 листопада 2017 року взяті на облік як внутрішньо переміщені особи. Зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Згідно з актом обстеження житлового приміщення від 26 травня 2016 року наявне часткове пошкодження квартири позивачів в результаті влучання артснарядів та обстрілів; повністю зруйновано всі комунікації.
За змістом акта комісії від 18 липня 2016 року ОСОБА_1 та члени її сім`ї дійсно є постраждалими під час проведення АТО й повністю втратили нерухомість та майно, яке знаходилося в квартирі.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
У справі, що переглядається, позивачі звернулися з позовом до Держави України з метою отримати від держави відшкодування за пошкодження (знищення) під час терористичного акту належного їм майна.
При цьому позивачі посилалися на положення статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та статті 86 Кодексу цивільного захисту України. Вказували також, що їх права як власників майна захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.