Постанова
Іменем України
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 666/5104/15
провадження № 61-11787св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи за позовом АТ КБ "ПриватБанк":
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
учасники справи за позовом ОСОБА_1 :
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", ОСОБА_2,
учасники справи за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",
третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського округу Новікова Леніна Василівна,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", підписану адвокатом Ярохович Тетяною Анатоліївною, на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2019 року в складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в складі колегії суддів Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позов мотивувало тим, що 25 квітня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір №НЕН3GА00000122, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 36 000 дол. США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивач уклав із ОСОБА_1 договір поруки від 25 квітня 2007 року.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору ПАТ КБ "ПриватБанк" просило ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, яка станом на 03 серпня 2015 року становила 25 504,94 дол. США, що еквівалентно 538 664,43 грн, з яких 21 895,93 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 114,31 дол. США процентів, 144 дол. США комісії за користування кредитом, 124,91 дол. США пені, а також штрафи за договором у розмірі 11,84 дол. США (фіксована частина),1 213,96 дол. США (процентна складова).
У січні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання зобов`язань припиненими та скасування записів щодо реєстрації обтяження на нерухоме майно.
Позов мотивували тим, що основне зобов`язання припинено його належним виконанням унаслідок сплати суми заборгованості, встановленої висновком судової економічної експертизи, проведеної в цій справі.
З огляду на викладене просили визнати припиненими зобов`язання, що виникають з кредитного договору № НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року, а також з іпотечного договору, та скасувати записи щодо реєстрації обтяження на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_2 з позовом про визнання договору поруки припиненим.
Позов мотивував тим, що додатковою угодою № 10, укладеною між банком та ОСОБА_2, збільшено відсоткову ставку за користування кредитом та збільшено строк кредитування з 25 квітня 2012 року до 25 квітня 2022 року. Зазначав також, що порука припинилася внаслідок виконання позичальником основного зобов`язання, а також внаслідок непред`явлення банком вимоги до поручителя в установлені законом строки.
У позовній заяві ОСОБА_1 просив поновити строк для подання позовної заяви, пропущений ним з поважних причин, та визнати договір поруки №НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року припиненим.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 04 травня 2016 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до провадження у справі №766/613/16-ц.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 22 червня 2018 року цивільну справу № 766/613/16ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору поруки припиненим об`єднано в одне провадження для спільного розгляду зі справою № 666/5104/15-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання зобов`язань припиненими та скасування реєстраційних записів; справі присвоєно унікальний номер № 666/5104/15-ц.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 09 липня 2020 року:
первісний позов ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення;
позов ОСОБА_1 задоволено та визнано договір поруки, укладений 25 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та банком, припиненим;
позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено та визнано зобов`язання, що виникають з кредитного договору № НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року, а також з іпотечного договору від тієї ж дати, припиненими та скасовано записи, внесені 25 квітня 2007 року до Державного реєстру іпотек за № 4868800 щодо двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2, яка належить відповідачам на праві спільної часткової власності.
Суди, прийнявши до уваги висновки судових економічних експертиз, установили, що позичальник повністю погасила існуючу заборгованість та виконала основне зобов`язання. Визначаючи розмір заборгованості, суди вказали, що в період з листопада 2008 року по лютий 2009 року банк незаконно нараховував відсотки за користування кредитом у підвищеному розмірі, а при наданні кредитних коштів банк передчасно включив до суми заборгованості 1 800 дол. США на сплату страхових платежів до тіла кредиту, на яке нараховувались відсотки та інші платежі. Стосовно передбаченого умовами кредитного договору обов`язку ОСОБА_2 сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати (комісії) та винагороди за проведення додаткового моніторингу, то апеляційний суд вказав на його несправедливий характер та вважав нікчемним. Установивши факт повного виконання основного зобов`язання, суди вважали наявними підстави для припинення зобов`язань за кредитним і іпотечним договорами, а також договором поруки. Суди також прийняли до уваги, що з укладенням додаткової угоди обсяг відповідальності поручителя було збільшено без його згоди, а з вимогою до поручителя банк звернувся з пропуском шестимісячного строку, що є додатковими підставами для припинення поруки в силу положень статті 559 ЦК України.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічних позовів.
У касаційній скарзі позивач наполягає на неналежному виконанні позичальником умов кредитного договору та наявності непогашеної заборгованості, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання зобов`язань за кредитним договором та забезпечувальними договорами припиненими. Уважає, що враховані судами висновки судових економічних експертиз не мають наперед установленого значення та самі по собі не можуть свідчити про відсутність заборгованості у ОСОБА_2 перед банком, а наданим банком доказам суди належної оцінки не дали.
У жовтні 2020 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачі просять закрити касаційне провадження з посиланням на пункт 4 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки Верховний Суд уже викладав висновок щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах. Просили також залишити оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на те, що суди зробили правильний висновок про припинення зобов`язань відповідачів за кредитним та забезпечувальними договорами внаслідок повного виконання основного зобов`язання, прийнявши до уваги, що умови кредитного договору про сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту є нікчемними. Вказували, що суди також правильно встановили пропуск банком строку на пред`явлення вимоги до поручителя, а також збільшення обсягу його відповідальності без погодження з поручителем. За таких обставин уважали відсутніми підстави для задоволення первісного позову банку про стягнення кредитної заборгованості.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року зупинено касаційне провадження в справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року касаційне провадження в справі поновлено, а справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 31 серпня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови застосовано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 686/25972/14-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 686/5078/18, від 20 червня 2019 року в справі № 758/8949/16-ц, від яких необхідно відступити, оскільки вони викладені в справі з іншими обставинами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 05 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "Приватбанк" укладено кредитний договір № НЕН3GА00000122, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 37 800 дол. США, з яких на ремонт нерухомості - 36 540 дол. США та на сплату страхових платежів - 1 800 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 0,92% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати; відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 кредитного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 6.2 договору. Щомісячний платіж на погашення заборгованості за умовами договору склав 872 дол. США.
З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором 25 квітня 2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за невиконання умов кредитного договору № НЕН3GА00000122.
25 квітня 2007 року між сторонами також укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 передали в іпотеку банку належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно умов додаткової угоди № 10, укладеної 25 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_2, абзац перший пункту 1.1 кредитного договору викладено у новій редакції: "банк зобов`язується надати ОСОБА_2 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 25 квітня 2007 року по 25 квітня 2022 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 37 800 дол. США на наступні цілі: на споживчі цілі: на ремонт нерухомості - 36 540 дол. США та 1 800 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п. п. 2. 1. 3., 2. 2. 7. кредитного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,09% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту. Щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 договору. Періодом сплати вважати період з 17 про 25 число кожного місяця. Щомісяця, починаючи з наступного місяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку кошти у сумі не менше 357,03 дол. США для погашення кредитної заборгованості, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді".
Відповідно до звіту № 168/02 від 15 грудня 2015 року за результатом перевірки правильності розрахунку заборгованості та відсотків за користування кредитними коштами в рамках виконання умов кредитного договору між кредитором ПАТ КБ "ПриватБанк" та боржником- ОСОБА_2, складеного АФ "Профі-Аудіт", станом на 30 вересня 2015 року заборгованість позичальника з урахуванням винагороди банку та комісійних по тілу кредиту складає 15 510,84 дол. США, за відсотками - 630,35 дол. США.
Згідно висновку № 29 судової економічної експертизи від 12 жовтня 2017 року, складеного судовим експертом Манжосіною О. В. на виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 лютого 2016 року у цій справі:
1. наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості ОСОБА_2 перед банком станом на 03 серпня 2015 року умовам укладеного між сторонами кредитного договору № НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року, додаткової угоди №10 від 25 лютого 2009 року та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту не відповідає;
загальні відхилення (завищеннями сум) між розрахунками банку та експерта стосовно заборгованості ОСОБА_2 за кредитом, відсотками, комісією та пенею складають: 12 594,65 дол. США з припущенням, що винагорода за надання фінансового інструменту нараховувалась; 3 795,92 дол. США з припущенням, що винагорода за надання фінансового інструменту не нараховувалась.
2. розмір заборгованості ОСОБА_2 станом на 03 серпня 2015 року з нарахуванням винагороди за надання фінансового інструменту та за умови, що надмірно сплачені кошти по пені, штрафу, процентам помісячно перераховуються як погашення тіла кредиту у доларах США з врахуванням всіх внесених нею платежів, становить 20 055,37 дол. США (в т.ч. заборгованість за кредитом 18 504,69 дол. США, з яких прострочена - 139,38 дол. США; заборгованість за відсотками - 1 478,68 дол. США; заборгованість з комісії - 72 дол. США). Сума пені за умови нарахування винагороди за надання фінансового інструменту становить 427,86 дол. США;
розмір заборгованості ОСОБА_2 станом на 03 серпня 2015 року з припущенням, що винагорода за надання фінансового інструменту з 25 лютого 2009 року не нараховувалась та з урахуванням усіх внесених нею платежів, становить 11 624,16 дол. США (в т.ч. заборгованість за кредитом - 11 427,27 дол. США, з яких прострочена - 139,38 дол. США; заборгованість за відсотками - 196,89 дол. США; заборгованість за комісією відсутня). Сума пені з припущенням, що винагорода за надання фінансового інструменту з 25 лютого 2009 року не нараховувалась, складає 60,34 дол. США;
3. ануїтетний платіж в сумі 872,00 дол. США умовам кредитного договору від 25 квітня 2007 року, а також реальній процентній ставці не відповідає;
ануїтетний платіж в сумі 357,03 дол. США умовам кредитного договору від 25 квітня 2007 року, додаткової угоди № 10 від 25 лютого 2009 року, а також реальній процентній ставці не відповідає.
Згідно копій квитанцій від 23 січня 2018 року ОСОБА_2 сплатила на користь банку 10 000 дол. США та 5 407,18 дол. США, а всього - 15 407,18 дол. США на погашення заборгованості за кредитним договором № НЕН3GА00000122 від 25 квітня 2007 року.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За приписами частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Суди встановили, що 05 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "Приватбанк" укладено кредитний договір № НЕН3GА00000122, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 37 800 дол. США, з яких на ремонт нерухомості - 36 540 дол. США та на сплату страхових платежів - 1 800 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 0,92% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати; відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 кредитного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 6.2 договору. Щомісячний платіж на погашення заборгованості за умовами договору склав 872 дол. США.
25 лютого 2009 року ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали додаткову угоду № 10 до кредитного договору, згідно якої абзац перший пункту 1.1 кредитного договору викладено у новій редакції: "банк зобов`язується надати ОСОБА_2 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 25 квітня 2007 року по 25 квітня 2022 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 37 800 дол. США на наступні цілі: на споживчі цілі: на ремонт нерухомості - 36 540 дол. США та 1 800 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п. п. 2. 1. 3., 2. 2. 7. кредитного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,09% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту. Щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 договору. Періодом сплати вважати період з 17 про 25 число кожного місяця. Щомісяця, починаючи з наступного місяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку кошти у сумі не менше 357,03 дол. США для погашення кредитної заборгованості, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді".
Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів змісту.
За змістом частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні умов правочину.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 615/1410/17 (провадження № 61-21657св19) з посиланням на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що: "перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party)".
З урахуванням того, що з укладенням додаткової угоди від 25 лютого 2009 року, текст якої розроблено саме ПАТ КБ "ПриватБанк", сторони погодили, що розмір винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту складає 0,00% від суми виданого кредиту, а сплата 0,20 % від суми виданого кредиту передбачена виключно за дострокове його погашення, суди зробили правильний висновок, що з 25 лютого 2009 року банк не мав права нараховувати позичальнику платежі з оплати винагороди банку за надання фінансового інструменту.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що за розрахунком заборгованості, доданим банком до позовної заяви, після 25 лютого 2009 року ПАТ КБ "ПриватБанк" продовжувало нараховувати ОСОБА_2 суми щомісячної оплати винагороди за надання фінансового інструменту (комісію).