Постанова
Іменем України
19 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 202/4967/20
провадження № 61-6447св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Ідея Банк",
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Файненс Сервіс",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2021 року в складі судді Марченко Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - АТ "Ідея Банк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Файненс Сервіс" (далі - ТОВ "Нью Файненс Сервіс"), про визнання кредитного договору недійсним та таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позову вказав, що 15 вересня 2014 року між ним та АТ "Ідея Банк" був укладений кредитний договір № Z03.199.72104, відповідно до умов якого банк надав йому кредит (грошові кошти) на поточні потреби у розмірі 100 000 грн на строк 60 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 3 % річних від залишкової суми кредиту та плати за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,3 % від початкової суми кредиту.
На виконання умов договору він сплачував відповідні платежі до лютого 2019 року, проте дізнався, що ще у 2015 році у порушення пункту 4.2.4 кредитного договору банк на підставі договору факторингу відступив право вимоги за вказаним кредитним договором третій особі, не повідомивши його належним чином.
Посилаючись на положення статей 203, 215 ЦК України, позивач вказував, що спірний кредитний договір не відповідає вимогам закону та підлягає визнанню недійсним.
Будь-які вимоги про стягнення з нього боргу є безпідставним, а договори факторингу, за якими право вимоги за спірним кредитним договором перейшло до третьої особи, є фактично неукладеними.
За таких обставин позивач просив суд визнати недійсним та таким, що не підлягає виконанню кредитний договір № Z03.199.72104 від 15 вересня 2014 року, укладений між ним та АТ "Ідея Банк".
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2021 року, залишеними без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, оскільки сторони цього договору були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та направлене на настання наслідків, передбачених таким договором. При цьому суди установили, що спірний кредитний договір укладений у письмовій формі, скріплений підписом позивача, який частково здійснював погашення заборгованості за наданим кредитом, й доказів протилежного суду не надав.
Разом із тим суд апеляційної інстанції констатував відсутність порушеного права позивача у звʼязку із укладенням банком спірного договору факторингу та вказав, що питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за договором факторингу, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
До Верховного Суду 11 липня 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає обгрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року справа № 906/1174/18 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що банк як кредитор належними та допустимими доказами не довів факт отримання боржником грошових коштів за спірним кредитним договором. Позивач не заперечує той факт, що перераховував кошти на рахунок банку, проте ці дії він вчиняв під тиском та погрозами з боку працівників банку. Банк порушив умови кредитного договору, принцип добросовісності, положення Закону України "Про захист прав споживачів" та ввів в оману позивача.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У серпні 2022 року ТОВ "Нью Файненс Сервіс" подало відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обгрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 вересня 2014 року між АТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Z03.199.72104, відповідно до умов якого банк надав позивачу кредит на поточні потреби в розмірі 100 000 грн на строк 60 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 3 % річних від залишкової суми кредиту та плати за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,3 % від початкової суми кредиту.
31 грудня 2015 року між АТ "Ідея Банк" та ТОВ "Факторингова компанія "Рантьє" був укладений договір факторингу № 31/12-2, відповідно до якого банк відступив факторинговій компанії право вимоги за кредитним договором № Z03.199.72104, укладеним із позивачем.
28 лютого 2017 року між ТОВ "Факторингова компанія "Рантьє" та ТОВ "Фінансова компанія "Серет" був укладений договір факторингу № 28/02-1, відповідно до якого право вимоги на кредитним договором № Z03.199.72104 відступлено ТОВ "Фінансова компанія "Серет", назву якого згодом змінено на ТОВ "Нью Файненс Сервіс".
Згідно із оригіналами меморіальних ордерів від 15 вересня 2014 року банк перерахував на рахунок ОСОБА_1 грошові коштів в сумі 100 000 грн, які, у свою чергу, були перераховані в сумі 69 391,03 грн та в сумі 19 893,79 грн на інші рахунки позивача, а також у сумі 10 715,18 грн. - в рахунок сплати страхового платежу.
На виконання ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2021 року АТ "Ідея Банк" надало суду належним чином завірені: виписки по транзитних рахунках ОСОБА_1 ; копію договору факторингу № 31/12-2 від 31 грудня 2015 року; копію витягу з Додатку № 2 - акт приймання-передачі прав вимоги до боржників до договору факторингу № 31/12-2.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.