Постанова
Іменем України
30 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 606/2647/19
провадження № 61-11479св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 лютого 2021 року у складі судді Ромазан Л. С. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: СташківаБ. І., Парандюк Т. С., Щавурської Н. Б.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що 27 серпня 2014 року між ОСОБА_1 (інвестором) та ФОП ОСОБА_2 (учасником) було укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого сторони зобов`язалися спільно діяти в сфері будівництва, розвитку інфраструктури та здійснювати господарську діяльність у майновому комплексі (закладі громадського харчування типу "кафе", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ). За умовами договору позивач інвестував кошти в розмірі 15 000,00 євро у вказану діяльність, з метою отримання прибутку. Проте, відповідач умови договору не виконав, а тому позивач вважає, що відповідач повинен йому повернути вклад та сплатити штрафні санкції, передбачені договором. На час звернення до суду із позовом загальна сума заборгованості за договором становить 749 501,51 грн.
Позивач просив суд стягнути з відповідача в його користь платіж в розмірі 15 000,00 євро в перерахунку на національну валюту України - гривню станом на день прийняття рішення, штраф - 2 250,00 євро за курсом у гривні станом на день прийняття рішення, пеню в розмірі 287 981,52 грн.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_1, як учасник спільної діяльності інвестував кошти на спільну діяльність з метою отримання прибутку, однак не дотримався умов договору про спільну діяльність від 27 серпня 2014 року, не звернувся з питанням про припинення шляхом складання окремої угоди про розірвання договору, а тому вимога про стягнення інвестиційних коштів є передчасною.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 лютого 2021 року скасовано та постановлено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 внесеного інвестиційного вкладу у розмірі 15 000,00 євро, штраф у розмірі 2 250,00 євро та пеню у розмірі 287 981,52 грн за несвоєчасне повернення вкладу інвестору.
Стягнуто із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 18 737,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції не врахував вимоги статей 76-80, 89 ЦПК України, не надав оцінки усім наявним в матеріалах справи доказам та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, фізична особа - підприємець ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та закрити провадження у справі.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Теребовлянського районного суду Тернопільської області.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року зупинено виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 11 травня 2021 року до закінчення касаційного провадження.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 925/1321/16, від 28 серпня 2018 року у справі № 902/458/16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій безпідставно вирішили, що позивачем зроблено внесок у заявленій сумі (жодного належного доказу на підтвердження такого факту не надано).
Суд апеляційної інстанції долучив до справи додаткові докази з порушенням статті 83 ЦПК України.
Суди не звернули увагу на те, що спір у вказаній справі підвідомчий господарським судам.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо відносин, які виникають з договору про спільну діяльність між фізичною особою та фізичною - особою підприємцем.
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що 27 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір про спільну діяльність (а. с. 15-18).
Власником об`єкта нерухомості (житлового будинку, який перебуває у стадії реконструкції під заклад громадського харчування типу "кафе"), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач (учасник) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області Козачинською В. М. 31 січня 2014 року, індексний номер 17183755, та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Земельна ділянка, на якій знаходиться об`єкт нерухомості, належить учаснику на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ номер 163701, виданого Мшанецькою сільською радою Теребовлянського району Тернопільської області 14 листопада 2012 року на підставі рішення сесії Мшанецької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області від 01 листопада 2012 року № 107 та зареєстрованого 14 листопада 2012 року Управлінням Держкомзему у Теребовлянському районі Тернопільської області в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером 612500001004656. Площа земельної ділянки становить 0,25 га.
Зі змісту пункту 1.1 договору випливає, що сторони за договором зобов`язались спільно діяти в сфері будівництва, розвитку інфраструктури та здійснювати господарську діяльність у майновому комплексі (закладі громадського харчування типу "кафе", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на умовах даного договору.
Відповідно до пункту 3.1 договору позивачем (інвестором) було внесено 15 000,00 євро на виконання умов договору про спільну діяльність, укладеного між сторонами, що підтверджується актом внесення вкладу від 27 серпня 2014 року (а. с. 19).
Із пунктів 9.1, 9.2 договору відомо, що договір діяв до 27 серпня 2017 року, однак міг бути пролонгований (продовжений) сторонами за взаємною згодою на невизначений або визначений строк.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції скасоване судом апеляційної інстанції, доводи стосовно скасування рішення суду першої інстанції відхиляються.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо підвідомчості вказаної справи
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.