Постанова
Іменем України
30 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 158/1546/20
провадження № 61-17122св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Наумчука Вячеслава Адамовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 травня 2021 року у складі судді Костюкевича О. К., постанову Волинського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі колегії суддів Матвійчук Л. В., Киці С. І., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя.
Позовну заяву мотивувала тим, що вона з 15 липня 2000 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 .
07 серпня 2019 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який побудовано ними за спільні кошти подружжя.
Збільшивши позовні вимоги, просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) площею 1050,00 кв. м, кадастровий номер 0721882700:04:002:0977 у с. Липляни, Ківерцівський район, Волинська область, а також відшкодувати з відповідача судові витрати.
У серпні 2020 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, який мотивував тим, що спірний житловий будинок будувався ним частково за рахунок особистих коштів.
Зазначив, що 15 липня 1999 року позичив ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 21 720,00 грн, що еквівалентно на той час 5 500,00 дол. США, які після повернення останнім вклав у будівництво спірного житлового будинку, зокрема, на купівлю будівельних блоків, кладку цегли і блоків, придбання металочерепиці та інших матеріалів.
Послався на те, що значні кошти на будівництво будинку йому позичала його мати ОСОБА_4, а саме 60 000,00 грн, і кошти їй він повернув вже після припинення фактичних шлюбних відносин з позивачем ОСОБА_1 .
Також у березні 2016 року ОСОБА_2 позичив грошові кошти у розмірі 6 000,00 дол. США у своєї сестри ОСОБА_5, якими оплатив штукатурні роботи, гіпсокартонні і шпаклювальні роботи, сантехнічні роботи та купівлю сантехніки.
ОСОБА_2 просив суд визнати 81/100 частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами (незавершеного будівництвом) АДРЕСА_1 особистою власністю та визнати боргове зобов`язання в сумі в українських гривнях, що становить еквівалент 6 000,00 доларів США, яке виникло на підставі договору позики від 01 березня 2016 року перед ОСОБА_5, спільним солідарним зобов`язанням подружжя його та позивача ОСОБА_1, а також відшкодувати з позивача судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 18 травня 2021 року Ківерцівський районний суд Волинської області позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1891065307218, загальною площею 132,1 кв. м.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 1050,00 кв. м, кадастровий номер 0721882700:04:002:0977 за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, село Липляни.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 808,52 грн сплаченого судового збору, 10 000,00 грн витрат на правову допомогу та 1 200,00 грн витрат на оцінку майна.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував набуттям спірного майна сторонами у шлюбі на праві спільної сумісної власності.
Зазначив, що ОСОБА_1 належить 1/2 частки нерухомого майна, тому відповідна частина земельної ділянки теж повинна належати позивачці виходячи з принципу цілісності нерухомого майна.
Вважав визнання боргового зобов`язання перед ОСОБА_5 щодо позики 6 000,00 дол. США солідарним зобов`язанням подружжя неефективним способом захисту прав та інтересів позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 .
Позикодавець ОСОБА_5 з вимогою стягнути зазначену суму до суду не звернулася.
Позивач за зустрічним позовом не довів належними та допустимими доказами витрати запозичених 6 000,00 дол. США на будівництво спірного будинку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 09 вересня 2021 року Волинський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 травня 2021 року залишив без змін.
Додатковою постановою від 20 вересня 2021 року Волинський апеляційний суд задовольнив частково заяву представника позивача ОСОБА_1 - Терлецького О. М. про ухвалення додаткового рішення.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В решті заяви відмовив.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що спірний житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та відсутністю між сторонами домовленості щодо розміру часток і обставин для відступлення від засад рівності часток подружжя.
Дійшов висновку, що відповідно до статті 70 СК України, є підстави для поділу будинку в рівних частках, і, з урахуванням заявлених вимог, визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку.
Послався на те, що спростувати презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте сторонами у шлюбі, в даному випадку повинен ОСОБА_2 .
Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що спірний житловий будинок побудований за рахунок запозичених у своєї матері ОСОБА_4 коштів, що повернуті після припинення шлюбних відносин із позивачем, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і тому не були взяті до уваги судом першої інстанції як недоведені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Наумчук В. А. в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до місцевого суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Наумчук В. А. в інтересах ОСОБА_2 зазначає неврахування висновку щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте у шлюбі у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 279/4963/16-ц (провадження № 61-41766св18); щодо встановлення обсягу спільно нажитого майна, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19); щодо джерел придбання майна у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 (провадження № 61-22164св18); щодо визнання права власності на земельну ділянку у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 61-40701св18); щодо боргів подружжя у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, від 14 травня 2016 року у справі № 6-539цс16; у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 212/8891/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 477/1891/14-ц (провадження № 61-5759св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19);
відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах, а саме у випадку поділу житлового будинку, побудованого у шлюбі на земельній ділянці, яка набута одним із подружжя до укладення шлюбу.
Касаційну скаргу мотивував тим, що суди не взяли до уваги доводи відповідача про придбання будівельних матеріалів та оплати будівельних робіт; відповідач повернув борг своїй матері самостійно після припинення сімейних відносин, що підтверджується розписками; суди не встановили джерел придбання спірного будинку та взяли до уваги доводи позивача про вкладення спільних коштів на будівництво будинку, які підтверджені не належними доказами;
суди застосували нерелевантні постанови Верховного Суду в частині застосування статей 370 ЦК України та статті 120 ЗК України; у справі не відбулося відчуження спірного будинку та переходу права власності від відповідача до позивача, що є необхідною умовою для застосування статті 370 ЦК України та статті 120 ЗК України; земельна ділянка набута у власність відповідачем до укладення шлюбу, а тому є особистою приватною власністю; позивач не заявляла вимог про виділ конкретної частини спірного житлового будинку; задоволення позову в частині визнання права власності на земельну ділянку призведе до втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном; слід враховувати баланс інтересів як власника земельної ділянки так і іншого з подружжя, який має законний інтерес, що полягає у можливості користуватися своєю власністю;
суди розділили майно та відмовили у поділі зобов`язання, що виникло в інтересах сім`ї;
суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки запереченням відповідача щодо стягнення судових витрат; надана позивачем квитанція до прибуткового касового ордера на підтвердження оплати послуг адвоката не є належним доказом, договором не передбачено розрахунку в готівковій формі.
У грудні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому адвокат Терлецький О. М. в інтересах ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 15 липня 2000 року сторони у справі зареєстровали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 15 липня 2000 року, який рішенням 21 вересня 2020 року Ківерцівський районний суд Волинської області розірвав (а. с. 7, т. 1).
Від шлюбу у сторін народилось двоє дітей: дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочка ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 120-121, т. 1).
ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,105 га на території Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області для будівництва і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 0721882700:04:002:0977 (державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ВЛ № 031632 від 05 квітня 1999 року, а. с. 62-63, т. 1).
На земельній ділянці у 2008 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розпочали будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується дозволом на виконання будівельних робіт (а. с. 64, т. 1).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 серпня 2019 року № 176980834 житловий будинок на АДРЕСА_1 зареєстровано 07 серпня 2019 року за відповідачем ОСОБА_2 (а. с. 64, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне майно набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, отже є спільною сумісною власністю.
Вважав, що оскільки ОСОБА_1 належить 1/2 частки нерухомого майна, тому відповідна частина земельної ділянки теж повинна належати позивачці, виходячи з принципу цілісності нерухомого майна.
Відмовляючи у позові ОСОБА_2, місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів погодилася з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з наступних підстав.
Підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування висновку щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 279/4963/16-ц (провадження № 61-41766св18).
Питання презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом та практика вирішення зазначеного питання є сталою.
Так, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.