Постанова
Іменем України
30 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 686/29721/20
провадження № 61-15281св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Хмельницька міська рада, Управління земельних ресурсів та земельної реформи Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2021 року у складі судді Чевилюк З. А. та постанову Хмельницької апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у складі колегії суддів Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Хмельницької міської ради, Управління земельних ресурсів та земельної реформи Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради про визнання права користування землею.
Позовну заяву мотивувала тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 листопада 2012 року вона успадкувала після смерті батька, ОСОБА_4 Ѕ частки житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 .
Інша частина домоволодіння належала ОСОБА_5, після смерті якої згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27 березня 1996 року ОСОБА_2 і ОСОБА_6 успадкували по ј частки цього житлового будинку. Після смерті в 2011 році ОСОБА_6 належна йому частка у праві власності на домоволодіння перейшла до ОСОБА_3 .
Зазначила, що між колишніми співвласниками виник спір щодо порядку користування закріпленою за домоволодінням земельною ділянкою площею 472 кв. м, належною радгоспу ім. Щорса.
Посилалася на те, що за рішенням товариського суду м. Хмельницького від 23 травня 1967 року проведено поділ земельної ділянки, зокрема: виділено ОСОБА_4 у користування земельну полосу по ширині тильної частини всього будинку і по довжині до хлівця ОСОБА_7 - прямолінійно; надано ОСОБА_4 право встановити огорожу вздовж наданої земельної полоси; залишено в користуванні ОСОБА_7 решту земельної ділянки.
Незважаючи на рівність часток співвласників домоволодіння та зазначене судове рішення, протягом 1971-1991 років до земельно-шнурової книги радгоспу ім. Щорса незаконно внесені записи про надання ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,04 га та надання ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,01 га.
Рішенням від 24 листопада 2005 року Хмельницький міськрайонний су Хмельницької області встановив порядок користування земельними ділянками на АДРЕСА_2, і на АДРЕСА_1, а саме закріпив у користування земельні ділянки: ОСОБА_8 - 425 кв. м (0,0425 га), ОСОБА_2 - 396 кв. м (0,0396 га), ОСОБА_4 - 168 кв. м (0,0168 га).
Позивач зазначила, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Проте ОСОБА_2 і ОСОБА_3, яким належить по ј частки домоволодіння не визнають право позивача на користування половиною земельної ділянки.
Просила суд визнати за нею право користування Ѕ частиною земельної ділянки на АДРЕСА_1, для обслуговування належної їй на праві власності Ѕ частки житлового будинку за цією адресою в порядку статей 120, 152 ЗК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 29 квітня 2021 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у позові відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що рішенням суду встановлено порядок користування земельною ділянкою та за ОСОБА_4 закріплено земельну ділянку площею 168 кв. м (0,0168 га), отже після набуття ОСОБА_1 у порядку спадкування права власності на частину житлового будинку до неї перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Дійшов висновку, що підстави для визнання за ОСОБА_1 права користування половиною спірної земельної ділянки відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 10 серпня 2021 року Хмельницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2021 року без змін.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що підстави для визнання за ОСОБА_1 права користування половиною спірної земельної ділянки відсутні.
Вважав, що у спірних правовідносинах права ОСОБА_1 не порушені, тому висновок місцевого суду про відмову в позові є правомірним.
Дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом норм чинного законодавства та неналежну оцінку судом зібраних доказів є необґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначила не врахування судами попередніх інстанцій висновку про застосування положень частини четвертої статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах, висловленого у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 360/2285/14-ц; щодо набуття співвласниками будинку цивільних прав на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування їх часток у праві власності на будинок у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17; щодо єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18;
необхідність відступлення від висновку щодо застосування частини другої статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, висловленого у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 686/6249/16-ц.
Касаційну скаргу мотивувала тим, що встановлений рішенням суду порядок користування земельною ділянкою не може залишатися визначальним при розгляді спору щодо визнання права користування земельною ділянкою в порядку статей 120 та 152 ЗК України, оскільки не враховує принципу цілісності об`єкту нерухомості з земельною ділянкою, яка призначена для його обслуговування, норм чинного законодавства, яке регулює набуття співвласниками будинку основоположних цивільних прав на земельну ділянку, розбіжності у кількості співвласників будинку, кожен з яких має право на частину земельної ділянки за вказаною адресою для обслуговування своєї частки у праві власності на нерухомість; встановлених ними ж обставин щодо правового статусу земельної ділянки, прав всіх трьох співвласників будинку ( ОСОБА_1, ОСОБА_2 і спадкоємців ОСОБА_6 ) на обслуговування своїх часток у праві власності на будинок згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК України та приватизацію землі згідно із статтею 116 ЗК України.
Перевага порядку користування земельною ділянкою над правом на цю земельну ділянку, як і ототожнення цих понять, є неприпустимим, оскільки саме право є підставою для встановлення похідного від нього порядку користування земельною ділянкою, а не навпаки.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Заяви та клопотання
У касаційній скарзі викладено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.
Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Доводи касаційної скарги про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містять обґрунтування необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та виключної правової проблеми у справі, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6 є зареєстрованими співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 у частках відповідно Ѕ - за ОСОБА_1, та по ј за ОСОБА_2 та ОСОБА_6, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна.
Позивачка є спадкоємцем Ѕ частки житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 листопада 2012 року. Право власності зареєстровано в установленому порядку.
ОСОБА_4 придбав з публічних торгів 24 червня 1963 року вказану частку будинковолодіння. Інші 50 % будинковолодіння за цією адресою на той час залишились у власності ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Після смерті ОСОБА_5 належну останній частки будинковолодіння за цією адресою згідно із свідоцтвом про право власності за законом 27 березня 1996 року № 2-1834 успадкували в рівних частках її діти ОСОБА_2 і ОСОБА_6, за якими зареєстровано по ј частині будинку за кожним.
З дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом слідує, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер і користування належною йому часткою будинковолодіння на АДРЕСА_1 перейшло до його дружини ОСОБА_9 .
У інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначено, що співвласниками домоволодіння на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 з часткою ј, ОСОБА_6 з часткою ј та ОСОБА_1 з часткою Ѕ.
ОСОБА_3 право власності на належну частку у будинковолодінні за вказаною адресою до цього часу не зареєструвала.
За генеральним планом від 20 грудня 1946 pоку і договором купівлі-продажу від 01 жовтня 1959 року, для обслуговування будинку обліковується земельна ділянка розміром 472 кв. м, яка у приватну власність не передавалась.
У схемі розташування будівель та споруд на зазначеній земельній ділянці від 10 жовтня 1995 року площа земельної ділянки складає 600 кв. м.
За висновком земельно-технічної експертизи № 399/016 фактична площа земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1 і якою користуються сторони, з урахуванням існуючих меж ділянки, складає 582 кв. м.
Ці факти встановило рішення від 06 квітня 2017 року Хмельницького міськрайонного суду у справі № 686/6249/16-ц, яке законної сили.
За інформацією з земельно-шнурової книги радгоспу ім. Щорса в період з 1971 до 1991 рік внесено записи під № 159 та № 160 про надання ОСОБА_5 земельної ділянки в розмірі 0,04 га і ОСОБА_4 - 0,01 га.
У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 686/6249/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування землею, зазначено, що до ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою на умовах та в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача.
При цьому сам по собі факт зміни одного зі співкористувачів земельної ділянки внаслідок переходу права власності на нерухомість (частину нерухомого майна), не може бути підставою для перегляду того порядку користування земельною ділянкою, який був встановлений попередніми власниками, та закріплений у відповідному судовому рішенні, оскільки у такому випадку буде порушуватись принцип правової визначеності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.