Постанова
Іменем України
21вересня 2022 року
м. Київ
справа № 752/2441/21
провадження № 61-20104св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору,: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха Сергій Сергійович, акціонерне товариство "Альфа-Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва, в складі судді Чередніченко Н. П., від 22 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів:
Невідомої Т. О., Борисової О. В., Левенця Б. Б., від 24 листопада 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна.
Позов мотивований тим, що 01 грудня 2006 року ОСОБА_2 уклав
з публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство
"Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), договір кредиту № 028/25-418, за умовами якого отримав грошові кошти в розмірі 115 747 доларів США на фінансування житла - квартири
АДРЕСА_1 .
У 2008 році ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на вказану квартиру, яка перебувала в заставі банку до моменту погашення заборгованості.
11 вересня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, у якому народився ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач стверджувала, що після реєстрації шлюбу заборгованість за кредитним договором сплачувала разом із відповідачем.
У зв`язку з відсутністю грошових коштів для сплати кредитної заборгованості, 04 грудня 2014 року між АТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту № 2 на суму 602 393 грн, в забезпечення виконання якого вона уклала з банком договір поруки № 028/16-223-ПОР2.
Кредит був сплачений нею та відповідачем у 2019 році за рахунок спільних коштів.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня
2019 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано.
У листопаді 2019 року вона дізналась, що ОСОБА_2 без її згоди здійснив продаж квартири АДРЕСА_1 своїм друзям ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що стало підставою для звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення відповідачем кримінального правопорушення.
Посилаючись на те, що продаж квартири ОСОБА_2 здійснив на підставі підроблених документів та без її згоди, внаслідок чого спірна нерухомість вибула з її володіння, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1, укладений 08 листопада
2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С. С., реєстровий номер 11907;
- витребувати у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру
АДРЕСА_1, повернувши її
у попередній стан до моменту укладення договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2019 року за реєстровим № 11907.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня
2021 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов`язані із отриманням правової допомоги в розмірі 20 000 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач, яка не заявляла вимог про визнання квартири
АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, не довела, що ОСОБА_2 незаконно володів майном одноособово, неправомірно зареєстрував за собою право власності на об`єкт нерухомості чи не мав достатньої дієздатності для відчуження квартири.
Вирішуючи спір, місцевий суд врахував встановлену законом презумпцію правомірності правочину та дійшов висновку, що ОСОБА_2, укладаючи 08 листопада 2019 року договір купівлі-продажу квартири, реалізував надане йому законом право власника розпоряджатися майном на власний розсуд.
Суд зазначав, що під час укладення спірного правочину від 08 листопада
2019 року сторони розуміли правову природу та наслідки його вчинення, були ознайомлені із його змістом, а посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, не отримавши від позивача, як співвласника квартири, відповідної згоди, не знайшло свого об`єктивного підтвердження.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
ПостановоюКиївського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката
Гарницького П. П. залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000 грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом справи.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що спірна квартира набута відповідачем до укладення шлюбу із ОСОБА_1, на підставі договору міни
від 11 квітня 2008 року, а отже спірне майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 і згода ОСОБА_1 на його відчуження не потрібна.
Положення частини третьої статті 65 СК України не поширюються розпорядження майном, яке є особистою приватною власністю одного із подружжя.
Стягнуті місцевим судом витрати, пов`язані з отриманням відповідачем правової допомоги в розмірі 20 000 грн, суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими та такими, що документально підтверджені, а заявлені до стягнення витрати в розмірі 10 000 грн, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, визнав завищеними, у зв`язку з чим, врахувавши заперечення представника позивача, дійшов висновку про їх зменшення до 3 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
06 грудня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У лютому 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що отриманий відповідачем кредит сторони сплачували за рахунок спільних коштів подружжя. Окрім сплати вартості самої квартири, позивач здійснила у ній ремонт та облаштування, внаслідок чого вартість спірного майна збільшилась на понад 50 000 доларів США. Вважає, що за таких обставин окремо доводити, що квартира АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя не потрібно.
Вказувала, що суди не врахували вирок Голосіївського районного суду
міста Києва від 27 вересня 2021 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
Також звертає увагу, що вона позбавлена можливості визнати в судовому порядку спірну квартиру спільною власністю подружжя з огляду на її продаж.
Стягнутий оскаржуваними судовими рішеннями розмір витрат, понесених ОСОБА_2 на правову допомогу, є неспівмірним зі складністю справи, витраченим часом та її майновим станом.
Підставою касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц,
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 308/15007/15-ц, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 27 січня 2020 року у справі
№ 761/26815/17, від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18, від 10 червня 2020 року у справі № 454/2786/17-ц, від 02 липня 2020 року у справі
№ 362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц,
від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17, у постановах Верховного Суду України у справі
№ 6-140цс14, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня
2016 року у справі № 6-806цс16 (пункт 1 частини другої статті 389
ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві, поданому до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Цимейко Г. О., посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Зазначає, що спірна квартира ніколи не належала позивачу, оскільки набута до реєстрації шлюбу та була особистою приватною власністю ОСОБА_2, у зв`язку з чим посилання відповідача на відсутність її згоди щодо продажу квартири є безпідставними.
Звертає увагу, що укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири не порушує прав ОСОБА_1, оскільки остання не заявляла вимог про визнання за нею права власності на частину квартири.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 грудня 2006 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", договір кредиту № 028/25-418, за умовами якого отримав кредит в сумі 115 747 доларів США на фінансування будівництва (інвестування) житла - квартири
АДРЕСА_1 .
11 квітня 2008 року між ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" та ОСОБА_2 укладений договір міни, за умовами якого товариство передало у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
18 квітня 2008 року на підставі вказаного договору міни за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
11 вересня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, в якому у них народився син ОСОБА_6
04 грудня 2014 року ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 уклали договір про внесення змін до договору кредиту № 028/25-418 від 01 грудня 2006 року, відповідно до якого, в результаті видачі кредитів у гривні та погашення комісій, загальна сума заборгованості склала: 534 576 грн, 602 393 грн та 66 880 доларів США.
Того ж дня між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений договір поруки, за умовами якого остання зобов`язалась перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, зокрема 534 576 грн та
602 393 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня
2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
08 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець передав у власність покупців квартиру АДРЕСА_1, а покупці прийняли у власність об`єкт нерухомого майна в рівних частинах кожен, тобто по 1/2 частині, та зобов`язались сплатити кошти в сумі 2 598 674,80 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.