Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 464/5156/19
провадження № 61-19482св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - заступник військового прокурора Військової прокуратури Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну "ІНФОРМАЦІЯ_1",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Сихівського районного суду м. Львова, у складі судді Тімченко О. В., від 30 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів:Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., від 28 вересня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року заступник військового прокурора Військової прокуратури Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну "ІНФОРМАЦІЯ_1" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2009 році за державою, в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" було оформлено право власності на приміщення кафе Львівського комбінату громадського харчування № 60, загальною площею 162,2 кв. м, розташованого по
АДРЕСА_1 . Підставою державної власності зазначено свідоцтво про право власності від 11 грудня 2000 року, видане Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження від 11 грудня 2000 року № 1598.
В подальшому, 24 червня 2009 року між концерном "ІНФОРМАЦІЯ_1" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна.
21 квітня 2015 року відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя спірне нерухоме майно перейшло із власності
ОСОБА_1 до ОСОБА_3, який на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 серпня 2017 року відчужив їх ОСОБА_2 .
Прокурор стверджував, що відчуження державного майна за договором купівлі-продажу від 24 червня 2009 року, відбулося з порушенням вимог закону, а саме без погодження з Фондом державного майна України та без дозволу органу управління майном концерну - Міністерства оборони України, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним, а майно - витребуванню від останнього власника ОСОБА_2 на користь держави в особі суб`єктів управління майном.
Вказує, що порушення інтересів держави щодо вибуття з державної власності спірного майна встановлено прокурором у 2019 року і повідомлено про даний факт на адреси концерну "ІНФОРМАЦІЯ_1" та Міністерства оборони України, а тому перебіг строку позовної давності слід обчислювати з моменту направлення вказаних повідомлень - 22 серпня 2019 року.
Просив визнати поважними причини пропуску строку на звернення з цим позовом до суду, оскільки, ні прокурор, ні Міністерство оборони України не знали і не могли знати про наявність порушень при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Посилаючись на викладене, прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень кафе Львівського комбінату громадського харчування № 60, загальною площею 162,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, укладений 24 червня 2009 року між концерном "ІНФОРМАЦІЯ_1" та ОСОБА_1, та витребувати ці приміщення із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання концерну "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду
від 28 вересня 2021 року, у задоволенні позову прокурора відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що договір купівлі-продажу від 24 червня 2009 року укладений за відсутності згоди Фонду державного майна України на відчуження спірного нерухомого майна, а тому не відповідає вимогам чинного законодавства. Проте при зверненні до суду пропущений строк позовної давності та доказів поважності пропуску цього строку не надано.
Крім того, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна у власність держави за відсутності доказів протиправних дій
ОСОБА_2 потягло б порушення його права на мирне володіння майном та справедливого балансу між необхідністю забезпечення інтересів держави і захистом основоположних прав особи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
30 листопада 2021 року заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова
від 30 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 28 вересня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень прокурор зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 922/2058/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 453/121/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 755/174/18, у постановах Верховного Суду України від 22 квітня
2015 року у справі № 916/2122/13, від 12 квітня 2017 року у справі
№ 6-1852цс16, від 20 серпня 2013 року у справі № 3-18гс13, від 17 лютого
2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178гс15, від 23 грудня 2014 року у справі № 3-194гс14, від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує на помилковість висновків щодо пропуску строку позовної давності без поважних причин, оскільки суди не послалися на докази, які підтверджуються факт обізнаності позивачем про порушення прав оспорюваним договором купівлі-продажу від 24 червня 2009 року, укладеним між концерном "ІНФОРМАЦІЯ_1" та ОСОБА_1 .
Наголошує, що саме прокурором встановлено факт порушення інтересів держави щодо вибуття з державної власності спірного майна та повідомлено про даний факт концерн "ІНФОРМАЦІЯ_1" та Міністерство оборони України, а тому строк позовної давності слід обчислювати з моменту направлення цих повідомлень - 22 серпня 2019 року.
Витяг із довідки Головного контрольно-ревізійного управління України у Львівській області від 03 квітня 2009 року не вказує на обізнаність концерну "ІНФОРМАЦІЯ_1" та Міністерства оборони України про укладення спірного договору, а Міністерство оборони України не було стороною оспорюваного правочину.
Крім того, законодавством України не передбачено проведення Міністерством оборони України інвентаризації державного майна, що перебуває на праві господарського відання у концерну "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу є недійсним, тому наявні підстави для витребування спірного майна у останнього набувача.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та законність оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Зазначає, що прокурором не було обґрунтовано необхідності здійснення представництва інтересів держави. Вважає себе добросовісним набувачем майна. Звертає увагу, що спірне майно вибуло із власності Міністерства оборони України в законний спосіб, за наявності згоди Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України.
Із червня 2009 року особи, які придбали спірне майно, відкрито та вільно ним володіли, користувались та розпоряджались, натомість прокурор звернувся до суду більш ніж через 10 років після відчуження майна, вимагаючи його витребування у добросовісного набувача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Довіреністю Міністерства оборони України в особі Міністра оборони України Кузьмука О. І. від 04 жовтня 2004 року № 220/2071 (терміном дії до 1 жовтня 2007 року) уповноважено начальника Головного управління торгівлі тилу Міністра оборони України Пукіра П. Н. надавати від імені Міністра оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновки (дозволи) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплені за ними на праві господарського відання.
На підставі вказаної довіреності начальником Головного управління торгівлі тилу Міністра оборони України Пукіром П. Н. 12 листопада 2004 року надано дозвіл на відчуження нерухомого майна - приміщення кафе, загальною площею 162,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Окремим дорученням Міністра оборони України Гриценка А. С. 12 лютого 2005 року довіреності на право укладення договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони України прав здійснювати інші правочини, термін дії яких не закінчився, вирішено вважати недійсними.
24 червня 2009 року укладено договір купівлі-продажу приміщень кафе, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І. В. та зареєстрований за № 18220, згідно з яким, концерн "ІНФОРМАЦІЯ_1" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну "ІНФОРМАЦІЯ_1" ОСОБА_4., який діяв на підставі довіреності, посвідченої 12 вересня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я. за реєстровим номером 4165, передав у власність ОСОБА_1 нежитлові приміщення кафе Львівського комбінату громадського харчування № 60, загальною площею 162,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
У пункті 2 цього договору зазначено, що продажна ціна нерухомості, на підставі протоколу № 035-н про проведення публічних торгів від 15 травня 2009 року, становить 268 703 грн.
Згідно із вказаною у договорі довіреністю, концерн "ІНФОРМАЦІЯ_1", уповноважив начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну "ІНФОРМАЦІЯ_1" ОСОБА_4. укладати від імені концерну "ІНФОРМАЦІЯ_1" будь-які договори (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), а також договори оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерством оборони України.
В подальшому за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним 21 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І. В. за реєстровим № 961, спірне нерухоме майно, як предмет іпотеки, перейшло у власність ОСОБА_3 .
На підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2192, ОСОБА_3 продав спірні нежитлові приміщення ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.