Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 303/8350/20
провадження № 61-4941св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Кольчинська територіальна громада Мукачівського району Закарпатської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Куцкір Ю. Ю. від 13 липня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д.,
Кожух О. А., від 07 квітня 2022 року.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Кольчинська територіальна громада Мукачівського району Закарпатської області, про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витребування майна.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_10, яка на день смерті проживала та була зареєстрована по АДРЕСА_1 . За життя мати заповіту не залишила. Позивач вказував, що він фактично прийняв спадщину, оскільки вступив у володіння і користування належним спадкодавцю житловим будинком, в якому був зареєстрований і проживав зі спадкодавцем на момент смерті. До складу спадкового майна входить житловий будинок
АДРЕСА_1 .
Указаний будинок відносився до типу господарств "колгоспний двір", головою якого був ОСОБА_4 (дід позивача), а членами двору - син ОСОБА_5, донька ОСОБА_10 та її діти:
ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_7 і чоловік ОСОБА_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. На момент його смерті в будинку були зареєстровані: мати позивача - ОСОБА_10, та ОСОБА_5 (брат матері). ОСОБА_7 у спірному будинку зареєстрований не був і не проживав. Згідно з довідкою № 3006
від 01 грудня 2015 року, виданою виконкомом Верхньовизницької сільської ради, ОСОБА_7 був зареєстрований у спірному будинку лише з 23 квітня 1982 року.
Рішенням 9-ої сесії 21-го скликання сільської ради від 27 лютого 1992 року ОСОБА_7 за його заявою надано у довічне успадковане володіння земельну ділянку площею 0,50 га для перебудови житлового будинку згідно з проєктом планування та забудови АДРЕСА_1, як єдиному і останньому члену колгоспного двору.
Позивач стверджував, що у спірному дворогосподарстві з моменту народження ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) і до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживала ОСОБА_10 - його мати та він сам. ОСОБА_7 у встановлений законом спосіб не набув одноосібного права на майно колгоспного двору. Право на це майно в першу чергу мала його мати - ОСОБА_10, як останній член колгоспного двору.
Позивач посилався на те, що на момент смерті матері разом із нею були зареєстровані він ( ОСОБА_1 ) і його покійний звідний брат ОСОБА_7 . Останній за вказаною адресою не проживав з 1988 року, оскільки проживав разом зі своєю дружиною по АДРЕСА_2, участі у веденні господарства колгоспного двору не брав (більше трьох років), а тому за ним не збереглося право на частку у майні колгоспного двору.
Позивач вважає, що належне йому майно (частка у майні колгоспного двору) вибула з його володіння незаконно, оскільки він фактично прийняв спадщину після смерті матері в порядку статті 1268 ЦК України, отжн майно підлягає поверненню на його користь.
Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив позов задовольнити, скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, видане ОСОБА_7 виконавчим комітетом Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району від 05 квітня 2011 року на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, витребувати від ОСОБА_9 на його користь 1/2 частину спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_10 і складається із житлового будинку, позначеного у плані літерою Г, загальною площею 41,80 кв. м, житловою площею - 19,30 кв. м, і належних до нього надвірних споруд і прибудов: літ. Б - сарай, літ. В - убиральня, літ. Е - сарай, літ. Є - навіс, АДРЕСА_3 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки рішенням Верхньовизницької сільської ради народних депутатів від 27 лютого 1992 року "Про виділення земельних ділянок під індивідуальне будівництво" ОСОБА_7 було надано у довічне успадковане володіння земельну ділянку площею 0,50 га для перебудови житлового будинку згідно з проєктом планування та забудови АДРЕСА_1 . Також рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року було встановлено, що на земельній ділянці у 1989 році був побудований новий житловий будинок, а старий був знесений. Позивач не довів в суді ті обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду від 13 липня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю. При вирішенні спору суд врахував, що постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 грудня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року, встановлено, що ОСОБА_7 працював столяром у колгоспі "100-річчя Леніна" та був головою спірного дворогосподарства, через що мав право на реєстрацію права власності на земельну ділянку та домогосподарство за собою. Указаним судовим рішенням встановлено правомірність оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння по АДРЕСА_1 за батьком відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_7 і надання йому у власність земельної ділянки за цією адресою.
Також рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року у справі № 303/6423/15-ц, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 26 лютого
2018 року, установлено, що на земельній ділянці дворогосподарства АДРЕСА_4 році був побудований новий житловий будинок, а старий - знесений.
Узагальнені доводи касаційної скарги
27 травня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно розглянув справу без його участі, він не отримував повістки про виклик до суду, не подавав заяви про розгляд справи без його участі. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_1 також вказує на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували положення частини четвертої статті 82 ЦПК України. Судами застосовано положення статей 120, 123 ЦК Української РСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспного двору. Вирішуючи спір, суди дійшли неправильного висновку про належність господарства до колгоспного двору та застосування до спірних правовідносин законодавства, чинного станом на 15 квітня 1991 року. Суди також неправильно визначили дату припинення колгоспного
двору - 15 квітня 1991 року, оскільки станом на 01 січня 1991 року голова дворогосподарства в колгоспі не працював, тому колгоспний двір припинився саме внаслідок цих обставин, а не внаслідок введення в дію Закону України "Про власність". Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Залишили суди поза увагою наявність прав члена колгоспного двору на частку в його майні на час його припинення. Судами не встановлено обставин, які свідчать про втрату ОСОБА_10 права на частку в майні колгоспного двору, вважає, що таке право доведено достатніми доказами.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 303/8350/20.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу № 303/8350/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 22 вересня 1980 року).
У відповідності до свідоцтв про народження серій НОМЕР_3
від 07 лютого 1979 року та НОМЕР_4 від 22 листопада 2001 року ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4, а ОСОБА_11 -
ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою виконкому сільради № 277 від 05 липня 2018 року на день смерті ОСОБА_4 у дворогосподарстві за адресою: АДРЕСА_5, були зареєстровані син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, і донька - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до довідки виконкому сільради № 278 від 05 липня 2018 року на день смерті ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у дворогосподарстві за адресою: АДРЕСА_1, були зареєстровані син - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, і син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, який не проживав за цією адресою.
Згідно з довідкою № 555 від 22 листопада 2018 року, виданою виконкомом Верхньовизницької сільської ради за адресою: АДРЕСА_6, був головою дворогосподарства та забудовником ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10., ІНФОРМАЦІЯ_6, донька ОСОБА_4, зареєстрована за вказаною адресою.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 травня 2015 року спадкоємцем зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_7, 1958 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_10, є його донька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_11, у тому числі з урахуванням 1/2 частки, від якої відмовилася дружина спадкодавця - ОСОБА_15 Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 119832082 від 05 квітня 2018 року, власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, а згідно з витягом з цього ж реєстру № 29552792 від 05 квітня 2011 року домоволодіння за вказаною адресою належало на праві приватної власності ОСОБА_7 .
Відповідно до висновку про вартість домоволодіння, вартість житлового будинку АДРЕСА_1 складає 93 000 грн.
У відповідності до копії даних погосподарського обліку дворогосподарства, головою сім`ї був ОСОБА_4, а членами його сім`ї були: син ОСОБА_5, дочка ОСОБА_10, а також син ОСОБА_7 .
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
від 20 січня 2016 року у справі № 303/6423/15-ц, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_2, Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання владних рішень незаконними та їх скасування, визнання свідоцтв про право власності недійсними, набуття права власності на майно за набувальною давністю було відмовлено.
Вказаним рішенням встановлено, що на земельній ділянці був побудований новий житловий будинок, а старий був знесений. Відповідно до рішення Верхньовизницької сільської ради від 27 лютого 1992 року "Про виділення земельних ділянок під індивідуальне будівництво" ОСОБА_7 було надано в довічне успадковане володіння земельну ділянку площею 0,50 га для перебудови житлового будинку згідно з проєктом планування і забудови села по АДРЕСА_1 . Згідно з рішенням виконавчого комітету Верхньовизницької сільської ради від 30 вересня 2002 року № 36 за ОСОБА_7 було оформлено право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 та було видано свідоцтво про право приватної власності на вказаний будинок.
Також встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_10, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 . Після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно - домоволодіння
АДРЕСА_1, яку прийняла та оформила ОСОБА_2 . У відповідності до обставин, встановлених ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі (№ 2а-884/11) за позовом ОСОБА_8 до Верхньовизницької сільської ради, третя особа - ОСОБА_7, про визнання нечинними рішень суб`єкта владних повноважень, ОСОБА_7 працював столяром в колгоспі "100-річчя Леніна" та був головою дворогосподарства, а відтак мав право на реєстрацію права власності на земельну ділянку та домогосподарства за собою. Судовим рішенням у справі № 2а-884/11 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 про визнання нечинними рішень Верхньовизницької сільської ради про оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння за ОСОБА_7, про надання йому земельних ділянок у приватну власність та довічне успадковане володіння.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.