strictʼ>
УХВАЛА
15 вересня 2022 року
м. Київ
Справа № 910/14224/20
Провадження № 12-20гс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Власова Ю. Л.,
суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 січня 2021 року (суддя Баранов Д.О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 квітня 2021 року (у складі колегії: головуючий суддя Дідиченко М.А., судді: Руденко М.А., Кропивна Л.В.)
у справі№ 910/14224/20
за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"
до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"
про визнання зобов`язань припиненими,
ВСТАНОВИЛА:
Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" (далі - АТ "Нікопольський завод феросплавів", Завод, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - КБ "ПриватБанк", Банк, відповідач) про визнання припиненими всіх зобов`язань Заводу перед Банком за кредитним договором від 02 лютого 2009 року № 4Н09129Д (далі - Кредитний договір).
Позов обґрунтовано тим, що відповідач не визнає право Завода на припинення договірних зобов`язань, які існували за Кредитним договором та які припинилось внаслідок повного їх виконання позивачем, проведеного належним чином.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 квітня 2021 року, позов задоволено; визнано припиненими всі зобов`язання Заводу перед Банком за Кредитним договором у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином; стягнуто з Банку на користь Заводу 2 102,00 грн судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, виходив з того, що:
- Кредитний договір є припиненим виконанням, проведеним належним чином, та, відповідно, усі зобов`язання Заводу перед Банком, які були передбачені, обумовлені та пов`язані з Кредитним договором, припинилися виконанням, проведеним належним чином;
- таке виконання Банк прийняв як управлена сторона зобов`язань, тому у нього відсутні правові підстави стверджувати про наявність зобов`язань Заводу перед Банком за Кредитним договором або про їх неналежне виконання зі сторони Заводу, а права та законні інтереси Заводу підлягають захисту шляхом визнання припиненими всіх зобов`язань позивача перед Банком за Кредитним договором виконанням, проведеним належним чином.
У червні 2021 року Банк звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) із касаційною скаргою на вказані судові рішення та просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22 січня 2021 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 квітня 2021 року у справі № 910/14224/20 та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Банк вважає, що оскаржувані судові рішення прийняті внаслідок неправильного тлумачення та застосування положень статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), що призвело до неправильного висновку про наявність у Заводу права на припинення зобов`язань, яке взагалі не передбачене у статті 599 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункти 1, 7 частини другої статті 16 ЦК України, при цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 6.19 постанови від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, а також у пунктах 58, 59 постанови від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 та у пунктах 56, 57, 59 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц. У зв`язку із цим суди дійшли помилкового висновку щодо належності способу захисту, з яким звернувся позивач у справі, що розглядається.
Суди неправильно застосували пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України. Не дослідили зібрані у справі докази ("американський позов"), внаслідок чого неправильно та без урахування висновків Верховного Суду застосували статтю 15, пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Порушено норми процесуального права, а саме: частини другої - восьмої статті 80, статей 118, 119, частини першої, третьої статті 269 ГПК України (безпідставне прийняття додаткових доказів, поданих з пропуском процесуального строку, безпідставне прийняття доказів апеляційним судом), оскільки не ураховано висновку щодо застосування вказаних норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 913/317/18, від 22 травня 2019 року у справі № 5011-15/10488-2012, від 23 січня 2018 року у справі № 911/1355/7, від 10 липня 2018 року у справі № 908/4828/15.
Касаційний господарський суд ухвалою від 25 червня 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
КБ "ПриватБанк" звернувся до Касаційного господарського суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає у різному застосуванні Верховним Судом норм статей 16, 599 ЦК України при наданні оцінки належності способу захисту у вигляді визнання припиненими зобов`язань за договорами у зв`язку з їх виконанням, проведеним належним чином, а також у пов`язаному з ним питанні щодо наявності у боржника за договірними зобов`язаннями права на припинення зобов`язань, зокрема, чи передбачене таке право статтею 599 ЦК України. Вирішення вказаної виключної правової проблеми, на думку Банку, забезпечить формування єдиної правозастосовчої практики у таких питаннях: яка правова природа способу захисту у вигляді визнання припиненими зобов`язань за договором, зокрема, чи є така вимога вимогою про: визнання права за пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України; припинення правовідношення за пунктом 7 частини першої статті 16 ЦК України; встановлення фактів, які мають юридичне значення; чи існує у боржника за договірними зобов`язаннями право на припинення зобов`язань, зокрема, чи передбачено таке право статтею 599 ЦК України.
Ухвалою від 19 жовтня 2021 року Касаційний господарський суд передав справу № 910/14224/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.
Ухвала обґрунтована тим, що у цій справі до числа ключових належить питання про те, чи є належним обраний позивачем спосіб захисту прав (законних інтересів) у вигляді визнання зобов`язань припиненими, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, та яким саме має бути відповідний спосіб захисту у цій справі. Здійснивши аналіз постанов Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 911/169/16, від 19 червня 2018 року у справі № 916/993/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 913/317/18, на які посилались суди попередніх інстанцій, а також аналіз постанов Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15?ц, Касаційний господарський суд, зробив висновок про різне розуміння судом касаційної інстанції правової природи обраного позивачем способу захисту, тобто наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 лютого 2022 року повернула справу № 910/14224/20 для розгляду до Касаційного господарського суду, вказавши про необґрунтованість твердження щодо наявності у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Зокрема, свої висновки Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала тим, що справи № 911/169/16, № 916/993/17 та № 913/317/18, на які посилаються КБ "ПриватБанк" і суд касаційної інстанції, мають різні предмети позовів і нормативно-правове регулювання спірних відносин; позивачі у цих справах використовували різні способи захисту з урахуванням фактичних обставин кожної справи; правові висновки Верховного Суду стосуються конкретних справ у межах заявлених позовних вимог та встановлених фактичних обставин справ. Отже зміст спірних правовідносин у наведених справах не є подібним. Крім того, в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не наведено практику інших касаційних судів, тобто не обґрунтовано міжюрисдикційний характер питань.
Ухвалою від 12 липня 2022 року Касаційний господарський суд передав справу № 910/14224/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України для вирішення виключної правової проблеми щодо застосування норм статті 16 ЦК України стосовно способів захисту цивільних прав та інтересів судом.