Постанова
Іменем України
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 757/74850/17
провадження № 61-5292св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - Науменко Юлії Володимирівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Андрієнко А. М., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до Держави Україна в особі Кабінету міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що позивачі є власниками квартири
АДРЕСА_1 . Після початку проведення антитерористичної операції (далі - АТО), с. Піски опинилося на лінії бойового зіткнення українських військових та бойовиків терористичної організації. Зазначений район піддавався щоденним обстрілам. Внаслідок артилерійських обстрілів при проведенні АТО в період з 18 липня 2014 року по вересень 2017 року було частково зруйновано квартиру позивачів. В результаті зазначених подій квартира позивачів має нежилий стан і не може використовуватися для подальшого проживання. Також зазначили, що ще однією перепоною у користуванні квартирою є фактично повне замінування
с. Піски. За вказаним фактом та на підставі заяви ОСОБА_1 здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015050490000951 за частиною першою статті 194 КК України. Позивачів вважали, що їм спричинено матеріальну та моральну шкоди.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили стягнути заподіяну матеріальну шкоду у розмірі 177 893,53 грн на користь кожного з позивачів та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн на користь кожного з позивачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у позасудовому порядку за ініціативою позивачів компетентним органом (місцевою державною адміністрацією або органом місцевого самоврядування) не вирішувалося питання про добровільну передачу пошкодженого нерухомого майна (квартири) та можливість забезпечення позивачів новим житлом замість пошкодженого чи виплати грошової компенсації.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу адвоката Науменко Ю. В. в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рівних частках грошову компенсацію у загальному розмірі 200 000,00 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що факт заподіяння шкоди позивачам є доведеним, а отже, вони мають право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
При цьому суд врахував відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житлового будинку. Також суд звернув увагу на відсутність на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення з цим позовом спеціального порядку відшкодування за пошкоджений житловий будинок внаслідок терористичного акту, на нездатність держави захищати власність своїх громадян.
Визначаючи розмір такої компенсації, суд апеляційної інстанції, враховуючи фактичні обставини справи, за принципом розумності та справедливості, дійшов висновку про стягнення коштів у рівних частках у загальному розмірі
200 000,00 грн.
Також суд виходив із того, що вимоги позивачів про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу із тероризмом" та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
10 червня 2022 року представник ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4 - Науменко Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та змінити постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції зроблено без врахування висновку будівельно-технічного дослідження
від 16 листопада 2017 року, яким встановлена вартість ремонтно-відновлювальних робіт квартири. Висновок щодо застосування статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України робиться судом через неправильне застосування норм Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року поновлено представнику ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 -
Науменко Ю. В., строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року.
Клопотання представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - Науменко Ю. В., про звільнення від сплати судового збору задоволено.
Звільнено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Печерського районного суду міста Києва.
03 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Позивачі є власниками квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою виконавчого комітету Пісківської сільської ради від 12 серпня 2015 року у результаті декількох влучень артилерійських снарядів квартира АДРЕСА_1, зруйнована, що зробило неможливим її використання за призначенням.
Згідно відповіді Департаменту житлово-комунального господарства Донецької обласної державної адміністрації від 07 липня 2016 року № Л-250, на теперішній час інфраструктура с. Піски зруйнована повністю. Житловий фонд зруйнований в значній мірі або суттєво пошкоджений, що робить неможливим проживання в ньому. Крім цього, на теперішній час в с. Піски тривають бойові дії, внаслідок чого відсутня можливість комісійного обстеження зруйнованого (пошкодженого) житлового фонду зі складанням відповідних актів обстеження.
18 серпня 2015 року за заявою ОСОБА_1 внесено відомості до ЄРДР за
№ 12015050490000951 за ознаками вчинення кримінального правопорушення за частиною першою статті 194 КК України.
В подальшому зазначене кримінальне провадження було перекваліфіковано на частину першу статтю 258 КК України (терористичний акт), передано для проведення досудового розслідування до Управління Служби безпеки України в Донецькій області та об`єднано із кримінальним провадженням
№ 12014050380001188.
Згідно висновку № 1768/1769 від 16 листопада 2017 року за результатами проведення будівельно-технічного дослідження вартість ремонтно-відновлювальних робіт квартири АДРЕСА_1, пошкодженої в результаті артилерійського обстрілу на момент проведення дослідження, становить
151 341,00 грн. Згідно наданих фото основні конструкції квартири (стіни, перегородки) в будівлі багатоповерхового житлового будинку, зазнали значних ушкоджень, повністю пошкоджено оздоблення, усі інженерні мережі з сантехнічними приладами пошкоджені. Віконні блоки та дверні блоки усі пошкоджені. Згідно наданих фото будівлі, та пояснень власника, жила квартира АДРЕСА_2 в багатоповерховому будинку була пошкоджена від ураження уламками, та прямих влучань боєприпасів важкої зброї, на даний час піддається руйнувань від природних факторів та триваючих обстрілів по теперішній час.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Аналіз наведеного свідчить про те, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначення позивачами конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.
Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що "згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм".
З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 мотивували позов, зокрема й тим, що вони не отримали від держави відшкодування за пошкодження (знищення) їх майна, на яке позивачі, на їх думку, мають право, зокрема, згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також зазначали, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.
Оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд виходить із того, що посилання позивачів як на правову підставу позову на статтю 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України у взаємозв`язку з негативним обов`язком держави щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції є безпідставними.
Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Положення преамбули Конвенції передбачають, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави з гарантування прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов`язання.
Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки: держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може полягати у прийнятті законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпеченні реальних умов для реалізації прав.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язане з майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).