Постанова
Іменем України
22 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 753/14645/20
провадження № 61-4523св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2021 року під головуванням судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив усунути перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження майном, шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири, яка належить йому на праві приватної власності.
Поданий позов обґрунтовував тим, що 28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був підписаний договір купівлі-продажу, який зареєстрований в реєстрі за № 797 та посвідчено приватним нотаріусом Зубковим Д. Ю., відповідно до якого ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 4.2. договору зазначено, що продавець гарантує звільнити квартиру, у тому числі від проживання третіх осіб, в строк до 29 грудня 2015 року.
05 серпня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку була направлена вимога до ОСОБА_2 про звільнення квартири за адресою: АДРЕСА_2 денний строк з моменту отримання даної вимоги.
Зазначену вимогу відповідачем було отримано 12 серпня 2020 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0312609914400, але ніякого звільнення квартири і досі не відбулося, тобто відповідач і досі користується і проживає в квартирі без правових підстав та добровільно звільняти її не збирається, чим порушує та перешкоджає ОСОБА_1 вільно користуватись та розпоряджатись своїм майном.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 30 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задовольнив. Зобов`язав ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Виселив ОСОБА_2 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Київський апеляційний суд постановою від 23 лютого 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2021 року закрив.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення? а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2021 року без змін.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв`язку із порушенням права власності на майно, позивач змушений захищати свої права власника в суді, так як протягом всього часу відповідач відмовляється добровільно залишити помешкання, яке належить позивачу на праві приватної власності.
Закриваючи провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в цій справі не стосувались прав, свобод, інтересів ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В травні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гук О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника зазначає, що наразі у судовому порядку досліджуються обставини та факти щодо законності придбання спірної квартири ОСОБА_1 у зв`язку із чим під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції заявником було подано клопотання про зупинення розгляду апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3, проте суд апеляційної інстанції, вийшовши за межі розгляду позовних вимог та вимог апеляційної скарги відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, зазначивши про те, що суду не надано доказів перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у шлюбі.
Аргументом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції застосував норму статті 65 СК України без врахування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Касаційна скарга також містить доводи про те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на ту обставину, що виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватись з урахуванням порушення прав на житло та недобросовісності дій сторін договору купівлі-продажу, внаслідок яких відповідач може втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі і стати безхатченком, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 310/2258/18-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19).
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 в якому у задоволенні вимог касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
У поданому відзиві зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу він набув право власності на спірну квартиру, проте відповідач добровільно її не звільнив та залишився проживати у ній, а тому він має право захистити своє право у обраний ним спосіб..
Докази, на підставі яких відповідач просить відмовити у задоволенні позову, до суду першої інстанції подані не були, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 не були спростовані.
Додатково позивач також вказує на суперечливу поведінку ОСОБА_2 під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири та під час розгляді цього спору в судовому порядку та зазначає, що в даному випадку він є добросовісним набувачем право власності якого є непорушним.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 червня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дарницького районного суду м. Києва.
Справа № 753/14645/20 надійшла до Верховного Суду 19 липня 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був підписаний договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Зубковим Д. Ю. зареєстрований в реєстрі за № 797 відповідно до якого ОСОБА_1 є власником квартири, об`єкта житлової нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 4.1. договору купівлі-продажу квартири передбачено, що продавець гарантує, що прихованих недоліків квартира, яка є предметом цього договору, не має, на момент його укладення нікому не продана, не подарована, не заставлена, і в спорі під забороною не перебуває, в користування іншим особам не надана, права третіх осіб щодо неї відсутні, відчужена квартира не є предметом шлюбного договору, внаслідок продажу не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що продавець гарантує звільнити квартиру, у тому числі від проживання третіх осіб, в строк до 29 грудня 2015 року.
05 серпня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку, направвив вимогу до ОСОБА_2 про звільнення квартири за адресою: АДРЕСА_1 в десятиденний строк з моменту отримання даної вимоги, дану вимогу відповідачем було отримано 12 серпня 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0312609914400, але ніякого звільнення квартири не відбулося, відповідач і досі користується і проживає в квартирі без правових підстав чим порушує та перешкоджає позивачу вільно користуватись та розпоряджатись своїм майном.
Місце проживання відповідача відповідно до інформації з Реєстру територіальної громади м. Києва зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3, але проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Судами встановлено, що відповідач членом сім`ї ОСОБА_1 не являється і є тимчасовим мешканцем.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до частини першої статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.