Постанова
Іменем України
22 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 755/19013/20
провадження № 61-783св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрової Олени Олександрівни на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, стягнення штрафу,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на її користь 5 000 грн штрафу.
Зазначений позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року.
З 22 жовтня 2019 року ОСОБА_2 припинив проживати у спірній квартирі, вивіз речі та не несе участі у витратах, проте залишається зареєстрованим у ній.
29 травня 2020 року між сторонами укладено договір про поділ спільного майна подружжя, у який 14 серпня 2020 року внесено зміни, згідно з умовами якого їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Також відповідно до умов вищевказаного договору, ОСОБА_2 зобов`язався протягом трьох місяців знятись з реєстрації місця проживання за вказаною адресою, проте такого зобов`язання не виконав.
Посилаючись на те, що сімейній відносини між ними припинені, у відповідача відсутнє право власності на спірну квартиру, ОСОБА_2 з 22 жовтня 2019 року у квартирі не проживає, просила задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на свою користь штраф у зв`язку із невиконанням зобов`язання, передбаченого договором.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 10 серпня 2021 року позов задовольнив.
Визнав ОСОБА_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штраф за невиконання пункту 6 договору про поділ спільного майна подружжя від 29 травня 2020 року у розмірі 5 000 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 681,60 грн.
Визнаючи ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зареєстрований у спірній квартирі, як член сім`ї, понад один рік без поважних причин не проживає за місцем реєстрації, що підтверджується актом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Воскресенська 12-б" від 16 листопада 2020 року.
Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штраф, місцевий суд виходив з того, що умови договору про поділ спільного майна подружжя належним чином не виконані, в передбачені договором строки відповідач не знявся з реєстраційного обліку. Будь-яких доказів на підтвердження вчинення всіх необхідних дії та вжиття всіх достатніх заходів спрямованих на належне виконання зобов`язань, визначених пунктом 6 даного договору відповідачем не надано.
Київський апеляційний суд постановою від 02 грудня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 20 грудня 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, задовольнив частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 серпня 2021 року в частині визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовив.
В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та приймаючи в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні, апеляційний суд виходив з того, що висновок суду першої інстанції в означеній частині є помилковим, оскільки до 29 травня 2020 року ОСОБА_2 вважався співвласником цього майна, отже пред`явлення вимог на підставі статті 405 ЦК України є передчасними.
Також суд апеляційної інстанції заначив, що само по собі зобов`язання ОСОБА_2 знятись з реєстраційного обліку місця проживання, яке зареєстровано у цій квартирі, протягом трьох місяців з моменту укладення договору, не є підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням згідно з статтею 405 ЦК України.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга не містить доводів в частині вирішення позовних вимог про стягнення штрафу. Висновки суду щодо невиконання зобов`язання, обумовлено умовами договору, заявником не спростовано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_1 - адвокат Петрова О. О. у січні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, не врахував, що відповідач не проживає і немає законних підстав проживати у спірній квартирі, має у власності дві квартири, в яких може реалізувати своє право на проживання та реєстрацію, чинить власнику квартири перешкоди у користуванні нею. Також суд не надав оцінки вимогам про виселення з підстав, передбачених статтею 405 ЖК України.
Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) та постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18 (провадження № 61-42856св18), від 29 січня 2018 року у справі № 766/1955/16-ц (провадження № 61-755св18), від 27 січня 2021 року у справі № 564/1009/19 (провадження № 61-8412св20).
Сторони у справі не є членами сім`ї, оскільки шлюб, укладений між ними, розірвано 12 листопада 2019 року.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 24 лютого 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дніпровського районного суду міста Києва.
Справа № 755/19013/20 надійшла до Верховного Суду 31 серпня 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони з 12 серпня 2006 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року.
Сторони мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 10 грудня 2020 року № 236476577 ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору міни належить квартира АДРЕСА_1 .
Місце проживання відповідача зареєстровано у вказаній квартирі.
Згідно з актом про непроживання особи за місцем реєстрації від 16 листопада 2020 року, складеним мешканцями квартир будинку та затверджений ОСББ "Воскресенська 12-Б", ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає більше року.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 травня 2020 року укладено договір про поділ спільного майна подружжя, у який 14 серпня 2020 року внесено зміни шляхом викладу його у новій редакції, згідно з умовами якого квартира АДРЕСА_1 переходить в особисту приватну власність ОСОБА_1 .
Пунктом 6 договору визначено, що ОСОБА_2 у зв`язку із переходом права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 зобов`язується знятись з реєстраційного обліку місця проживання, яке зареєстровано у цій квартирі, протягом трьох місяців з моменту укладення даного договору.
Пунктом 10 договору визначено штраф у розмірі 5 000 грн у випадку невиконання умов пункту 6 договору.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку (стаття 383 ЦК України).
Статтями 150, 156 ЖК України визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.