Постанова
Іменем України
07 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 490/7508/20
провадження № 61-4608св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство "Миколаївобленерго", ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Центрального районного суду
міста Миколаєва від 27 листопада 2020 року в складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року
в складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до суду позов
до акціонерного товариства "Миколаївобленерго" (далі -
АТ "Миколаївобленерго") та ОСОБА_2, у якому просив визнати протиправними дії АТ "Миколаївобленерго" щодо розірвання договору
№ 38/882 про постачання електричної енергії від 30 березня 2016 року
та 01 грудня 2018 року, а також припинення постачання електричної енергії на АДРЕСА_1 . Також позивач просив заборонити АТ "Миколаївобленерго" розірвання вищезазначеного договору та відключення і припинення подачі електроенергії за вказаною адресою
до прийняття судом остаточного рішення у цій справі та справі
№ 490/10490/19.
Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову у справі за його позовом до АТ "Миколаївобленерго", ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Заява мотивована ОСОБА_1 тим, що 06 серпня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач отримав у борг 822 016 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, між ними укладено договір іпотеки, предметом якої є адміністративно-побутовий і торгівельний комплекс на АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований. ОСОБА_2, вважаючи, що ОСОБА_1 було порушено умови договору позики, у 2017 році звернувся до державного реєстратора, рішенням якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на це майно. Рішення державного реєстратора Бабаєв М. М. огли оскаржив у судовому порядку та ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 лютого 2020 року накладено арешт на предмет договору іпотеки.
Вказав, що 21 жовтня 2020 року отримав від АТ "Миколаївобленерго" повідомлення, у якому зазначено про дострокове розірвання договору
на постачання електричної енергії та припинення енергопостачання. Врегулювати спір з постачальником електроенергії у досудовому порядку не вдалося. Зазначив, що дії постачальника електроенергії щодо розірвання договору за наявності спору щодо права власності на об`єкт нерухомості на
АДРЕСА_1 є протиправними - позивач та його родина у зимовий період будуть позбавлені електропостачання, що унеможливить опалення цього об`єкта та приготування їжі.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив забезпечити позов у цій справі шляхом заборони АТ "Миколаївобленерго" вчиняти дії щодо розірвання в односторонньому порядку договору про постачання електричної енергії від 30 березня 2016 року та 01 грудня 2018 року, заборони АТ "Миколаївобленерго" вчиняти дії щодо припинення та відключення постачання електроенергії на
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі задоволено частково.
Заборонено АТ "Миколаївобленерго" в особі АТ "Миколаївобленерго" філія Миколаївського району Південного округу вчиняти дії щодо припинення та відключення постачання електричної енергії на об`єкт нерухомості - адміністративно-побутовий та торгівельний комплекс на АДРЕСА_1 .
Зобов`язано надіслати до АТ "Миколаївобленерго" в особі
АТ "Миколаївобленерго" філія Миколаївського району Південного округу копію ухвали для негайного виконання.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги про забезпечення позову, враховуючи наявність спору між сторонами, обсяг позовних вимог, вимоги співмірності виду забезпечення позову із заявленими
вимогами, підлягають частковому задоволенню лише шляхом заборони
АТ "Миколаївобленерго" вчиняти дії щодо припинення та відключення постачання електричної енергії на об`єкт нерухомості за адресою адміністративно-побутовий та торгівельний комплекс на АДРЕСА_1, оскільки наявні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективне поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Що стосується вимог про заборону АТ "Миколаївобленерго" вчиняти дії щодо розірвання договору № 38/882 про постачання електричної енергії
від 30 березня 2016 року та 01 грудня 2018 року, укладеного між позивачем та ПАТ "Миколаївобленерго", то у їх задоволенні слід відмовити, оскільки
у заяві про забезпечення позову фактично заявлено вимогу тотожну позовній.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 листопада
2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи наявність спору щодо права власності на спірний об`єкт, існування реальної загрози щодо ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача при розірванні договору про електропостачання і можливого відключення електроенергії до спірного об`єкта АТ "Миколаївобленерго" до розгляду справи у суді, застосування місцевим судом способу забезпечення позову
є співмірним із заявленими позовними вимогами. При цьому апеляційний суд відхилив довід ОСОБА_2 про те, що суд всупереч частини десятої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі -
ЦПК України) вжив захід забезпечення позову, який за змістом тотожний заявленим позовним вимогам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва
від 27 листопада 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині задоволення заяви про забезпечення позову, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї заяви.
Судові рішення в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову до суду касаційної інстанції не оскаржені, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що вжиті місцевим судом заходи забезпечення позову є тотожними заявленим позовним вимогам, що суперечить частині десятій статті 150 ЦПК України. Розглядаючи першу частину вимог заяви про забезпечення позову суд звертає увагу на те, що вимоги заяви про забезпечення позову є тотожними вимогам у позовній заяві та відмовляє з цих підстав у їх задоволенні, а при розгляді другої частини вимог заяви про забезпечення позову суд свідомо ігнорує, що ці вимог також є тотожними другій частині вимог позовної заяви та безпідставно задовольняє їх у цій частині. Апеляційний суд на допущені місцевим судом порушення норм процесуального права уваги не звернув, тому помилково залишив без змін оскаржувану ухвалу. Разом з тим заявник вже втретє подав заяву про забезпечення позову (попередні заяви не були задоволені), тому суди безпідставно задовольнили таку заяву. Заявлені
у справі вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню, а заявлені вимоги щодо забезпечення позову є зловживанням процесуальними правами.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 подав до суду позов, у якому просив визнати протиправними дії АТ "Миколаївобленерго" щодо розірвання договору про постачання електричної енергії від 30 березня 2016 року
та 01 грудня 2018 року, а також припинення постачання електричної енергії на АДРЕСА_1 . Також позивач просив заборонити АТ "Миколаївобленерго" вчиняти дії щодо розірвання зазначеного договору та відключення електроенергії за вказаною адресою до прийняття судом остаточного рішення у цій справі та справі № 490/10490/19.
ОСОБА_1 в іншому судовому провадженні оспорює правомірність набуття права власності ОСОБА_2 на адміністративно-побутовий та торгівельний комплекс на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2518 га за цією ж адресою.
Так, у провадженні суду перебуває інша цивільна справа № 490/10490/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, державного реєстратора Департаменту про визнання незаконним, протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, права власності на майно, а саме: адміністративно-побутового та торгівельного комплексу на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2518 га за цією ж адресою; скасування
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та інших державних реєстрах записів про право власності ОСОБА_2 на вказані об`єкти нерухомого майна.
25 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, за результатом розгляду якої були ухвалені судові рішення, що
є предметом касаційного перегляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.
Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.