ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 607/21333/19
провадження № 51-5513км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_6,
суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_9.,
прокурора ОСОБА_10.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019210010000349, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ), раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області вироком від 23 листопада 2020 року визнав невинуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та виправдав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з не доведенням вчинення ним кримінального правопорушення.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 20 вересня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2020 року - без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 01 лютого 2019 року, приблизно о 21.00 год., у дворі будинку АДРЕСА_2 під час спілкування з ОСОБА_2 умисно, з корисливих мотивів, повторно, відкрито, шляхом ривка вихопив у ОСОБА_2 належний йому мобільний телефон вартістю 1026,67 грн. і втік. Викраденим телефоном розпорядився на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор вважає, що суди безпідставно визнали неналежним доказом заяву на ім`я слідчого ОСОБА_11., в якій зазначено, що ОСОБА_2 надає працівникам поліції коробку від мобільного телефону, який у нього викрали, оскільки ця заява отримана у спосіб, визначений КПК України.
Також прокурор не погоджується з визнанням недопустимим доказом протоколу вилучення предметів та речей під час їх добровільної видачі від 05 лютого 2019 року у зв`язку з відсутністю у ньому підпису представника неповнолітнього ОСОБА_3, який добровільно видав мобільний телефон.
Крім цього, прокурор вважає необґрунтованим висновок про визнання недопустимим доказом протоколу пред`явлення особи для впізнання від 05 лютого 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_2, який впізнав ОСОБА_1 як особу, яка вчинила щодо нього злочин. Зазначає, що на момент проведення впізнання потерпілим ОСОБА_2 ОСОБА_1 не мав жодного процесуального статусу, він не був затриманим чи підозрюваним, тому незабезпечення участі захисника під час проведення цієї слідчої дії не призвело до порушення права на захист і не може бути підставою для визнання отриманого доказу недопустимим. Прокурор також вказує, що сам по собі факт перебування особи на обліку у лікаря нарколога не покладає на орган досудового розслідування обов`язку залучати захисника в порядку п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав подану касаційну скаргу і просив її задовольнити.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Усі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим. Однак цих законодавчих вимог апеляційний суд не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_1 , виходив з того, що не було доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
При цьому судом першої інстанції було визнано неналежним доказом заяву на ім`я слідчого ОСОБА_11. про добровільну видачу потерпілим ОСОБА_4 коробки від телефону, який у нього було викрадено, з тих підстав, що вказана заява не містить даних про дату її написання чи реєстрації, а також ідентифікуючих даних про те, хто її написав.
Крім цього, суд визнав недопустимим доказом протокол вилучення предметів від 05 лютого 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_3 добровільно видав слідчому мобільний телефон, який було викрадено у ОСОБА_2, з тих підстав, що у вказаному протоколі зазначено, що слідча дія проведена за участі законного представника неповнолітнього ОСОБА_5, однак її підпис у протоколі відсутній.
Також суд визнав недопустимим доказом протокол пред`явлення особи для впізнання від 05 лютого 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_2, який впізнав ОСОБА_1 як особу, яка викрала у нього мобільний телефон, оскільки на момент проведення слідчої дії ОСОБА_1 перебував на обліку у лікаря нарколога з діагнозом "Розлад психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності" і, на переконання суду, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України участь захисника при проведенні слідчих дій з ним була обов`язковою, а відсутність захисника порушує право ОСОБА_1 на захист.
При цьому, апеляційний суд, погодившись з судом першої інстанції щодо підстав визнання цього доказу недопустимим, додатково вказав, що стороною обвинувачення не надано доказів того, що ОСОБА_1 05 лютого 2019 року добровільно прибув для проведення впізнання і не спростовано доводів самого виправданого про те, що напередодні його було затримано працівниками поліції за підозрою у викраденні телефону і примусово доставлено до відділку поліції для проведення впізнання.