ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 552/3757/20
провадження № 51-5908 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_18,
суддів: ОСОБА_19., ОСОБА_20.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_21.,
прокурора ОСОБА_22.,
у режимі відеоконференції:
захисників ОСОБА_23., ОСОБА_24.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника потерпілого ОСОБА_25,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисників ОСОБА_24., ОСОБА_23. на вирок Київського районного суду м. Полтави від 06 травня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, пунктами 2, 12 ч. 2 ст. 115 КК України;
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
уродженця с. Супрунівка Полтавського району
Полтавської області, який проживає за адресою:
АДРЕСА_2,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, пунктами 2, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Полтави від 06 травня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року, засуджено:
- ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, пунктами 2, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років;
- ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, пунктами 2, 12 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Відповідно до ст. 96 КК України до ОСОБА_2 застосовано надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем відбування покарання.
Цивільний позов прокурора задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Бюджетно-фінансового управління виконавчого комітету Полтавської міської ради 39 917,27 грн на відшкодування витрат за стаціонарне лікування потерпілого, а у разі недостатності у ОСОБА_1 майна для відшкодування шкоди, визначено стягнути ці кошти з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі.
Цивільний позов законного представника потерпілого ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 3 193,89 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн - моральної шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_6, а у разі недостатності у ОСОБА_1 майна для відшкодування шкоди, визначено стягнути ці кошти з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі.
За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
Так, 21 березня 2020 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, будучи вихованцем закладу КЗ "Центр соціально-психологічної реабілітації дітей" Полтавської обласної ради", що розташований на вул. Степана Халтуріна, 5 у м. Полтаві, розповів вихователю виховного закладу про побиття ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, вихованцем старшого віку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Цього ж дня, ОСОБА_1, дізнавшись про це, з мотивів помсти та підтримання в такий спосіб свого авторитету серед інших неповнолітніх, вирішив позбавити життя малолітнього ОСОБА_6, підмовивши до безпосередньої реалізації задуманого вихованця ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який в силу легкої розумової відсталості та агресивної поведінки ОСОБА_1 погодився на це.
22 березня 2020 року приблизно в 00:30 ОСОБА_1, перебуваючи у загальній спальні для хлопців вищезазначеного виховного закладу, почав змушувати ОСОБА_6 вступити з іншими вихованцями закладу ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в орально-генітальний контакт.
Діставши у відповідь відмову малолітнього ОСОБА_6 вчинити таки дії, ОСОБА_1, використовуючи обумовлену віковою різницею перевагу у фізичній силі, наніс ОСОБА_6 сильний удар ногою в спину, від чого останній втратив рівновагу та впав обличчям на підлогу. Після чого, ОСОБА_1, сівши зверху на потерпілого, наніс йому декілька ударів руками по тулубу, після чого змусив ОСОБА_6 піднятися з підлоги та, охопивши його ззаду рукою за шию, почав його душити. Одночасно з цими діями ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із закликом приєднатися до удушення ОСОБА_6 . ОСОБА_2, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер подальших спільних дій та бажаючи настання наслідків у виді смерті малолітнього ОСОБА_6, сподіваючись, що завдяки цьому, в силу своєї розумової відсталості, його знову відправлять на лікування до КП "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О.Ф.Мальцева", діючи умисно та цілеспрямовано, повалив ОСОБА_6 на підлогу та почав його душити шляхом стискання шиї рушником.
В цей час ОСОБА_1, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер подальших спільних дій та бажаючи настання наслідків у виді смерті малолітнього, щоб помститися останньому та самоутвердитися в такий спосіб у колективі вихованців, діючи умисно та цілеспрямовано, передав ОСОБА_2 дерев`яну полицю від приліжкової тумби із вказівкою давити нею на шию малолітнього ОСОБА_6 .
У подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ігноруючи появу у потерпілого блювотних та калових мас, почали разом тиснути дерев`яною полицею на шию ОСОБА_6 до моменту втрати ним свідомості та кровотечі з носа, рота та вуха.
Побачивши, що ОСОБА_6 втратив свідомість, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили його душити та перенесли потерпілого від його спального місця в прохід кімнати. Після чого ОСОБА_2 на виконання вказівки ОСОБА_1 задля гарантованого досягнення спільної мети - позбавлення життя малолітнього потерпілого, здійснив три стрибки з висоти ліжка на тіло ОСОБА_6 .
Переконавшись, що ОСОБА_6 не подає ознак життя, та вважаючи, що всі необхідні дії для позбавлення його життя виконані, ОСОБА_1 дозволив присутньому при зазначених подіях малолітньому ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, повідомити про вчинене правопорушення персоналу закладу, які викликали швидку та поліцію.
Внаслідок указаних дій потерпілий ОСОБА_6 без свідомості був доставлений до реанімаційного відділення КП "Полтавська обласна дитяча лікарня Полтавської обласної ради" з діагнозом: синдром жорстокого поводження з дитиною, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій грудної клітини, закрита травма живота, стан після механічної асфіксії, множинні садна голови, тулуба, кінцівок. Спричинені ОСОБА_6 тілесні ушкодження відповідно до висновку експерта є: тяжкими тілесними ушкодженнями, за ознакою небезпеки для життя; легкими тілесними ушкодженнями із короткочасним розладом здоров`я та легкими тілесними ушкодженнями.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_23., не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_1 через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та неправильне вирішення цивільних позовів, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції:
- неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, пунктами 2, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки у діях його підзахисного не було умислу на вбивство потерпілого та відсутня попередня змова з іншим учасником події;
- визначив розмір моральної шкоди, який є явно несправедливим та необґрунтованим;
- безпідставно поклав відшкодування шкоди на батьків ОСОБА_1, а не на виховний заклад;
- неправомірно прийняв до розгляду цивільний позов прокурора, який не мав права його подавати.
Крім того, посилається на те, що суд апеляційної інстанції, не врахувавши належним чином доводів його апеляційної скарги, безпідставно погодився з вироком суду першої інстанції.
За змістом касаційної скарги захисник ОСОБА_24., не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_2 через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі її підзахисного внаслідок суворості та неправильне вирішення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, просить їх змінити, пом`якшити ОСОБА_2 призначене покарання із застосуванням ст. 69 КК України до 5 років позбавлення волі, застосувати надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку та зменшити розмір моральної шкоди до 100 000 грн. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції:
- при призначенні ОСОБА_2 покарання не врахував усіх обставин справи та даних про особу її підзахисного;
- не мотивував свого рішення щодо розміру моральної шкоди, який є завищеним.
Крім того, посилається на те, що суд апеляційної інстанції не перевірив усіх доводів апеляційних скарг сторони захисту та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Від представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_25 надійшли заперечення, в яких вона просить касаційні скарги захисників ОСОБА_24. та ОСОБА_23. залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисники та засуджені підтримали касаційні скарги.
Прокурор та представник потерпілого заперечили проти задоволення касаційних скарг захисників, просили залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15, пунктами 2, 12 ч. 2 ст. 115 КК України в касаційному порядку не оспорюються.
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_23. покликається на неправильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, пунктами 2, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, наголошуючи на тому, що його підзахисний не мав умислу на позбавлення життя малолітнього потерпілого та попередньо не домовлявся з іншим учасником події.
Проте зазначені доводи сторони захисту Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального і кримінального процесуального законів з огляду на таке.
За приписами ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом.
Частиною 2 статті 115 КК України встановлено відповідальність за умисне вбивство, за кваліфікуючих ознак, в даному випадку стосовно малолітньої дитини та за попередньою змовою групою осіб. Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тілесних ушкоджень є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тілесного ушкодження наслідком є саме тілесні ушкодження, що були заподіяні потерпілому, а не позбавлення його життя.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох осіб (суб`єктів злочину) у вчиненні умисного злочину. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
При цьому під час вчинення злочину кожен зі співучасників може вчиняти різні дії (подолання опору потерпілого, залякування, заподіяння тілесних ушкоджень, тощо), які спрямовані на досягнення єдиної мети.
Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів справи, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дотримано в повному обсязі.
Касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 - пунктами 2, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та правильність кваліфікації їхніх дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Свої висновки про те, що ОСОБА_1 вчинив закінчений замах на умисне вбивство малолітньої дитини за попередньою змовою групою осіб, суд першої інстанції зробив, урахувавши показання:
- обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що 21 березня 2020 року ОСОБА_6 розповів їхньому вихователю про спричинення ОСОБА_1 синця ОСОБА_7, через що ОСОБА_1 вирішив помститись за це ОСОБА_6 ; увечері 21 березня 2021 року він бачив, як ОСОБА_1 спочатку наносив удари ОСОБА_6 у різні частини тіла, а згодом почав його душити; він за наказом ОСОБА_1, якого боявся, також душив потерпілого та після втрати останнім свідомості стрибав на тіло останнього;
- потерпілого ОСОБА_6 про те, що 21 березня 2020 року він розповів вихователю виховного Центру про спричинення ОСОБА_1 синця ОСОБА_7 ; у вечірній час цього ж дня ОСОБА_1 наносив йому удари та душив, після чого наказав ОСОБА_2 душити його, що останній і зробив;
- свідка ОСОБА_5 про те, що він з червня 2020 року встановив опіку над ОСОБА_6 ; про трагедію, яка сталась із ОСОБА_9 у виховному закладі, вони намагаються не згадувати, проте її наслідки, а саме незадовільний стан здоров`я - продовжують існувати;
- свідка ОСОБА_8 про те, що 21 березня 2020 року він бачив, як ОСОБА_1 спочатку наносив удари ОСОБА_6, а потім почав його душив, після чого наказав ОСОБА_2 також душити потерпілого; ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спочатку душили ОСОБА_6 руками, а потім полицею від приліжкової тумби; після втрати ОСОБА_6 свідомості ОСОБА_1 наказав ОСОБА_2 бити полицею від приліжкової тумби потерпілого по обличчю та стрибати на нього; ОСОБА_2 виконував усі вимоги ОСОБА_1 ; в той час, коли ОСОБА_2 душив ОСОБА_6, ОСОБА_1 дивився на свій годинник та казав скільки часу потрібно вчиняти такі дії, щоб потерпілий помер;
- свідка ОСОБА_10, яка працювала на посаді медичної сестри КЗ "Центр соціально-психологічної реабілітації дітей", про те, що вона з 21 на 22 березня 2020 року знаходилась на чергуванні у центрі; о першій годині ночі 22 березня 2020 року їй повідомили про інцидент, який трапився у закладі; у кімнаті вона побачила непритомного ОСОБА_6, тому відразу викликала швидку медичну допомогу; на її запитання, що трапилось, ОСОБА_2 повідомив, що він придушив ОСОБА_6, а ОСОБА_1 сказав, що спав і нічого не чув;
- свідка ОСОБА_11, який працював на посаді чергового з режиму виховного закладу, про те, що він з 21 на 22 березня 2020 року знаходився на чергуванні у Центрі; приблизно опівночі він, почувши стук у двері спальної кімнати хлопчиків, прослідував туди, де побачив непритомного ОСОБА_6 ; на його запитання, що трапилось, ОСОБА_2 повідомив, що він давив ОСОБА_6 полицею від тумби, а ОСОБА_1 сказав, що спав і нічого не чув;