ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 369/11186/17
провадження № 51-564км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_10.,
суддів ОСОБА_11., ОСОБА_12,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_13.,
прокурора ОСОБА_14.,
захисника ОСОБА_15.,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника
ОСОБА_15. в інтересах засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_1 та прокурора на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 21 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110200002367 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Іжевська Удмуртської Республіки Російської Федерації, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), проживаючого у
АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судимого, останній раз -
22 листопада 2012 року вироком Дарницького районного суду м. Києва за: ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 309, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 1 місяць,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Подгорне Воронезької області Російської Федерації, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), проживаючого у
АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судимого, останній раз -
11 травня 2011 року вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 3 місяці,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Вступ
22 квітня 2017 року приблизно о 19:20, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, перебуваючи поблизу будинку
АДРЕСА_3, здійснили напад з метою заволодіння майном потерпілого ОСОБА_3, поєднаний із насильством, небезпечним для життя потерпілого, який зазнав нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, при цьому, здійснили вбивство потерпілого, з корисливих мотивів, за попередньою змовою між собою.
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч. 4
ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Апеляційний суд, після перегляду вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку, вирок залишив без зміни.
У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особам засуджених через суворість, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У свою чергу, прокурор подав касаційну скаргу в якій, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного засудженим покарання тяжкості кримінальних правопорушень і їх особам через м`якість.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Про правильність кваліфікації дій засуджених за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та доведеність їх вини "поза розумним сумнівом";
- Щодо справедливості призначеного засудженим строкового покарання у виді позбавлення волі;
- Стосовно постановлення судових рішень з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ірпінського міського суду Київської області від 21 серпня 2020 року засуджено:
ОСОБА_2 до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 4 ст. 187 КК України - строком на 12 років з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності;
- за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - строком на 14 років з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено
ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання невідбутого покарання за попереднім вироком Апеляційного суду Київської області від
05 квітня 2018 року та покарання призначеного даним вироком, призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років
6 місяців з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності.
ОСОБА_1 до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 4 ст. 187 КК України - строком на 12 років з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності;
- за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - строком на 14 років з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено
ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на
14 років з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності.
Цим же вироком вирішено питання щодо заявленого цивільного позову, долю речових доказів та процесуальних витрат у даному кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими у тому, що вони
22 квітня 2017 року приблизно о 19:20, діючи за попередньою змовою, маючи прямий умисел, направлений на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя потерпілого ОСОБА_3, який зазнав нападу, перебуваючи поблизу будинку
АДРЕСА_3, де ОСОБА_2 спостерігав за навколишньою обстановкою з метою уникнення викриття вчинення кримінального правопорушення, в той час, коли ОСОБА_1 продемонстрував потерпілому предмет, схожий на ніж, при цьому, в ОСОБА_2 та ОСОБА_1 раптово виник прямий умисел, направлений на вбивство потерпілого ОСОБА_3, який намагався перешкодити їм заволодіти належним йому майном, діяючи з корисливих мотивів з метою незаконного збагачення, попередньо змовившись між собою, під час того як ОСОБА_2 спостерігав за навколишньою обстановкою задля запобігання викриття вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_1 наніс один удар ножем в область грудної клітини потерпілого від якого наступила його смерть.
Після чого, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заволоділи майном потерпілого на загальну суму 2913,33 грн. Далі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зникли, викраденим майном розпорядилися на власний розсуд, чим заподіяли потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданих касаційних скаргах:
- захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особам засуджених через суворість, просить скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вважає, що судами не взято до уваги докази, що свідчать про відсутність у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 умислу на вчинення розбійного нападу та умисного вбивства з корисливих мотивів, вчиненого за попередньою змовою між собою, що призвело до неправильної кваліфікації їх дій за ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2
ст. 115 КК України.
При цьому надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні захисник стверджує, що дії засудженогоОСОБА_2 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), вчинений повторно, а дії засудженого ОСОБА_1 - за ч. 1 ст. 115 КК України як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Захисник вказує на неповноту судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Також зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення приписів ст. 88 КПК України безпідставно послався на попередні судимості засуджених як на доказ, що підтверджує їх винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, оскільки такі відомості були враховані судом першої інстанції лише як дані про особу засуджених.
Стверджує, що суд апеляційної інстанцій при ухваленні свого рішення не звернув уваги на розбіжності в показаннях свідка ОСОБА_4 на підтвердження винуватості засуджених у вчиненому та як результат в основу свого рішення поклав неправдиві показання вказаного свідка.
- прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у цьому суді у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особам засуджених через м`якість.
В обґрунтування своїх вимог прокурор стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив засудженим строкове покарання у виді позбавлення волі. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засуджених, думку потерпілої сторони щодо визначення їм покарання, що давало суду підстави призначити засудженим покарання у виді довічного позбавлення волі, однак визначене судом строкове покарання призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та їх особам через м`якість.
У своїх касаційних скаргах як захисник так і прокурор вказують, що апеляційний суд, переглядаючи дане кримінальне провадження за їх апеляційними скаргами, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, не перевірив належним чином наведених в них доводів та безпідставно залишив їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на подані касаційні скарги
не подавалися.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник підтримали подану касаційну скаргу захисника та заперечили проти задоволення скарги прокурора. У свою чергу прокурор виступив на підтримку поданої скарги прокурора та заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого ОСОБА_1, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги захисника та прокурора не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
У касаційній скарзі захисник порушує питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК України не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.
Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Мотивуючи свою касаційну скаргу, захисник оспорює зазначені обставини та правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлено судове рішення, що, на його думку, призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, застосування закону, який не підлягає застосуванню. Надаючи власну оцінку доказам, захисник по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка в силу
ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 та ОСОБА_1, правильність кваліфікації їх дій за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187,
п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Про правильність кваліфікації дій засуджених за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та доведеність їх вини "поза розумним сумнівом".
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
У свою чергу, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стосовно матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів зазначає те, що доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій засуджених за вчинення ними кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України ґрунтуються на переконанні, що в даному кримінальному провадженні було два окремих епізоди злочинної діяльності, які слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК України - відкрите заволодіння засудженим ОСОБА_2 майном потерпілого, а саме його мобільним телефоном, та за ч. 1 ст. 115 КК України - нанесенні ОСОБА_1 удару ножем потерпілому, від якого той помер. Виходячи з цього, захист акцентує увагу на тому, що в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутній умисел на вчинення розбійного нападу та умисного вбивства з корисливих мотивів, вчиненого за попередньою змовою між собою, а тому кваліфікація їх дій за ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2
ст. 115 КК України є хибною.
Проте колегія суддів не погоджується з такою позицією сторони захисту і зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій за встановленими фактичними обставинами дійшли обґрунтованого висновку про те, що засуджені були об`єднані єдиним умислом, спрямованим на заволодіння, утримання майна потерпілого, звільнення від сплати йому боргу та позбавлення потерпілого життя і як наслідок надали правильну кримінально-правову кваліфікацію діям засуджених як розбійний напад поєднаний із насильством, небезпечним для життя потерпілого, який зазнав нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень та вбивство потерпілого, з корисливих мотивів, за попередньою змовою між собою.
Зазначене узгоджується з усталеною судовою практикою, відповідно до якої вчинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується у разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок вбивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину. У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК України.
Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів зазначає те, що свої висновки про доведеність винуватості засуджених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 .
Так, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання свідка:
- ОСОБА_5, який суду першої інстанції, а в подальшому і у апеляційному суду, повідомив про те, що 22 квітня 2017 року потерпілий ОСОБА_3 розповів, що через диспетчера служби таксі отримав замовлення в напрямку м. Київ з двома хлопцями та сказав, що передзвонить при можливості. Також повідомив свідку, що везе двох хлопців, які за зовнішніми ознаками не належать до української національності. Разом із тим, під час даної розмови ОСОБА_3 повідомив, що не знає кінцевої зупинки даного замовлення, та що кожні
3-4 години буде виходити на зв`язок. Під час останньої (третьої) розмови, приблизно о 19:00, ОСОБА_3 повідомив, що він разом із двома пасажирами в м. Києві, та на даний момент останні перебувають біля автомобіля та розмовляють з кимось щодо грошей, які їм повинні віддати. Також, потерпілий повідомив, що після цього він везе їх назад до м. Львова. Вони домовились, що пізніше він йому зателефонує, але дзвінка не було. Після даної розмови, зв`язок з ОСОБА_3 в період з 20:00 до 21:00 був відсутній. З ранку наступного дня свідок дізнався про смерть потерпілого, який був знайдений мертвим у Київській області;
- свідка ОСОБА_4, який безпосередньо у суді першої інстанції, а в подальшому і в апеляційному суді пояснив, що він є водієм таксі та 22 квітня 2017 року приблизно о 19:00, він прийняв замовлення з м. Вишневого в м. Київ. Після чого, під`їхав на замовлення за відповідною адресою, де до його автомобіля підійшов високий чоловік з темним волоссям, на вигляд не слов`янської зовнішності, цим чоловіком був засуджений ОСОБА_1, який зазначив, що потрібно забрати його брата у с. Софіївка Борщагівка, куди саме він покаже. Зупинившись у дворі, ОСОБА_1 пішов до стежки між гаражами. Деякий час, приблизно 10 хвилин він очікував, після чого йому зателефонував ОСОБА_1 та попросив ще почекати, оскільки брат збирається. Приблизно через 30 хвилин після очікування до нього із того ж проходу між гаражами вийшов ОСОБА_1 . Останній був схвильований та сказав йому швидше виїжджати. Після того як вони виїхали він сказав зупинитися, оскільки треба забрати брата, що він і зробив. До автомобіля підійшов невисокий чоловік, з темним волоссям на вигляд не слов`янської зовнішності та сів на заднє сидіння автомобіля, свідок зазначив, що цим чоловіком був ОСОБА_2 . Під час руху ОСОБА_2 передав
ОСОБА_1 мобільні телефони, останній висунув з них картки та по ходу руху викинув через вікно;
- показання свідка ОСОБА_6, який суду першої інстанції зазначив, що у квітні 2017 року, точної дати не пам`ятає, до нього зателефонував раніше знайомий ОСОБА_2 та попросив бути вдома, а в подальшому також сказав вийти до нього та взяти з собою светр та паспорт, оскільки їм ( йому та брату) потрібно щось здати в ломбард. Приблизно о 20:00 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 приїхали до нього під будинок, на таксі, він сів до автомобіля на заднє сидіння, де перебував ОСОБА_2 . Свідок зазначив, що ОСОБА_1 сидів на передньому пасажирському сидінні, був одягнений в білий светр, на якому було декілька якихось плям, які той, в подальшому, намагався витерти серветками. Так, ОСОБА_1 взяв у свідка светр, який ОСОБА_2 просив взяти із собою, та перевдягнувся. Разом із тим, свідок зазначив, що під час руху автомобіля, засуджені по черзі вдягали його светр, мінялись своїм верхнім одягом. На вказаному таксі вони поїхали в м. Київ до ломбарду. Після цього, засуджені здали мобільний телефон "HUAWEI" та отримали більше однієї тисячі гривень. Далі, викликали інше таксі до м. Львова. Вже наступного дня, у м. Львові, їх затримали працівники поліції. Свідок також зазначив, що під час перебування разом із засудженими бачив у них ніж, але точно не пам`ятає, у кого саме він був. Про те, що засуджені в день їх зустрічі вбили чоловіка, він дізнався від поліції;