ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 752/1734/16-к
провадження № 51-2798км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_9
суддів ОСОБА_10 ОСОБА_11
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_12
прокурора ОСОБА_13
виправданого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року й ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100010000081, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця хутора Гуково Красносулінського району Ростовської області Російської Федерації, проживаючого та зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України.
Вступ
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у незаконному використанні радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, що перебувають у виробі) без передбаченого законом дозволу за таких обставин.
ОСОБА_1, будучи директором ЗАТ "Авіаком" (на даний час ТОВ "Авіаційна компанія "Авіаком"), розташованого за адресою: місто Київ, Кловський узвіз, 18, 04 грудня 2009 року та 04 лютого 2010 року уклав два договори купівлі-продажу спецвиробів - № USE-20.31-316-Д/К-09 та № USE-20.31-18-Д/К-10 відповідно з Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", а також договір купівлі-продажу спецвиробів від 08 червня 2011 року №ЮД-080/11 з Корпорацією "Укрінмаш", предметом яких були, у тому числі, вертольоти різних моделей без авіадвигунів, після чого за вказівкою ОСОБА_1, шляхом демонтажу комплектуючих запчастин з вертольотів, діючи усупереч вимогам пункту 4 Критеріїв, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 року № 1174 "Про затвердження критеріїв, за якими діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання, звільняється від ліцензування" (далі - пункт 4 Критеріїв Постанови КМУ), без ліцензії для діяльності по демонтажу джерел іонізуючого випромінювання було демонтовано та використано 5 джерел іонізуючого випромінювання, що перебувало у виробі, а саме у датчиках обледеніння РИО-3 та РИО-3А, оснащених радіонуклідом стронцій-90 (Sr90) + ітрій-90 (Y90) з паспортною активністю 9,3х108 Бк, що перевищує 15-ть рівнів звільнення від регулюючого контролю радіоактивних матеріалів. Вказаний демонтаж зафіксовано в актах розкомплектування вертольотів ТОВ "Авіаційна компанія "Авіаком".
Вищевказані дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 265 КК України у незаконному використанні радіоактивних матеріалів без передбаченого законом дозволу.
Зміст оскаржуваних судових рішень
Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчинені інкримінованого злочину та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України.
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 грудня 2020 року залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок районного суду щодо ОСОБА_1 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування вимог своєї касаційної скарги прокурор зазначає, що районний суд безпідставно визнав ряд доказів недопустимими, зокрема: ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 6 січня 2015 року, якою надано дозвіл на проведення обшуку у приміщеннях ТОВ "Авіаційна компанія "Авіаком"; протокол огляду місця події від 29 січня 2015 року; акт обстеження від 29 січня 2015 року.
Крім того, ОСОБА_2 обвинувачувався у незаконному використанні радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, що перебувають у виробі), отже для складу злочину немає необхідності вилучати джерело випромінювання. А тому суди дійшли до безпідставного висновку про те, що сам факт демонтування з вертольотів датчиків РИО-3А, а не демонтаж ДІВ із цих виробів, не утворює складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України.
До того ж вважає, що висновки судів попередніх інстанцій зроблено без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів та показань свідків, працівників ТОВ "Авіаком" про використання датчиків РІО, у яких містилося ДІВ, з метою продажу, отже з метою отримання прибутків. Не ураховано висновків спеціалістів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що виключена можливість демонтажу ДІВ БІС-4АН з датчика РІО-3.
За твердженням прокурора, судом під час надання оцінки доказам не звернута належна увага на лист Управління радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України № 21-18/1873 від 23 березня 2015 року, з якого вбачається, що діяльність ТОВ "Авіаційна компанія "Авіаком" по використанню джерел іонізуючого випромінювання може бути звільнена від ліцензування виключно у разі виконання робіт з експлуатації, передачі (збуту), у тому числі з метою постачання. Крім того, у вищезазначеному листі з посиланням на постанову КМУ зазначено умови за наявності яких, діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання звільняється від ліцензування, а також вказано про діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання, на здійснення якої наведені умови не застосовуються, і така діяльність у будь-якому разі підлягає ліцензуванню.
Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не перевірив викладених у ній доводів про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, викладені у скарзі, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Апеляційним судом взагалі не перевірено та не надано оцінки наявності ліцензії у ТОВ "Авіаційна компанія "Авіаком" для здійснення діяльності по використанню зазначених джерел іонізуючого випромінювання під час виконання робіт з монтажу: демонтажу таких джерел, що підтверджується актами виконаних робіт наявними матеріалах кримінального провадження та підтверджується показаннями свідків, які суд не взяв до уваги в порушення вимог ст. 94 КПК України.
Окрім того, взагалі не взято до уваги роз`яснення, що містяться в постанові Кабінету Міністрів Україні від 16 листопада 2011 року № 1174 "Про затвердження критеріїв, за якими діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання звільняється від ліцензування", щодо необхідності ліцензування діяльності по використанню та демонтажу джерел іонізуючого випромінювання типу РИО-ЗА. Відповідно до яких, діяльність з використання закритих джерел іонізуючого випромінювання не звільняється від регулюючого контролю радіоактивних матеріалів під час виконання робіт по використанню джерел іонізуючого випромінювання під час виконання залагоджування, проведення випробувань з метою визначення технічних характеристик та перевірки на герметичність монтажу та демонтажу таких джерел тощо, за умови перевищення 15 рівнів звільнення від регулюючого контролю радіоактивних матеріалів.
У зв`язку із тим, на думку прокурора, що вказані джерела іонізуючого випромінювання типу РИО- ЗА, оснащені радіонуклідом стронцій-90(8г90) + ітрій-60(У90) з паспортною активністю 9,3x108 Бк, що перевищує 15 рівнів звільнення від регулюючого контролю радіоактивних матеріалів, про що також зазначено у листі начальника Управління радіаційної безпеки від 23 березня 2015 року № 21-18/1873 на ім`я Першого заступника Начальника ГУ СБУ у Києві та Київській області, та проігноровано судом, діяльність з монтажу та демонтажу зазначених в обвинуваченні типів джерел тонізуючого випромінювання не звільняється від ліцензування, зокрема ТОВ Авіаційна компанія "Авіаком".
Також зазначає, що апеляційний суд всупереч вимог ст. 439 КПК України, після скасування касаційним судом попередньої ухвали апеляційного суду, знову не навів переконливих мотивів на спростування доводів прокурора щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У заперечення на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_14 у своїх поясненнях щодо касаційної скарги прокурора просять залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні прокурор підтримав подану скаргу, виправданий заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора та думку виправданого, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної скарги про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Частина 2 статті 17 КПК України передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поза розумним сумнівом мають бути доведені всі елементи, які є важливими для правової кваліфікації діяння.
Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні.
Обов`язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може ігнорувати обставин, які встановлених під час судового розгляду, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
У разі визнання особи винуватою суд відповідно до пункту 2 частини 3 статті 374 КПК України у мотивувальній частині вироку має сформулювати обвинувачення, визнане доведеним, при цьому зазначити місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, форму вини і мотив злочину.
У цьому кримінальному провадженні районний суд дотримався зазначених вимог закону та судової практики.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 265 КК України.
Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону.
Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення: дослідив та проаналізував показання обвинуваченого, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, перевірив письмові докази у проваджені та інші документи, зміст яких відображено у вироку, районний суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів та дав їм належну оцінку у сукупності та взаємозв`язку.
При цьому, суд першої інстанції свої висновки про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого кримінального правопорушення обґрунтував тим, що об`єктивна сторона частини 1 статті 265 КК України передбачає, що використання радіоактивних матеріалів - це отримання їх корисних властивостей, застосування як джерела іонізуючого випромінювання, тобто утворити склад кримінального правопорушення можуть лише такі дії, пов`язані із застосуванням радіоактивних матеріалів для безпосереднього використання їх корисних властивостей, які не були узгоджені у встановленому законом порядку, однак у ході судового розгляду стороною обвинувачення не було надано доказів, які б стверджували факт використання обвинуваченим ОСОБА_1 радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, що перебувають в виробі) без передбаченого законом дозволу. На цих підставах суд дійшов висновку про те, що докази сторони обвинувачення ні самі по собі, ні у своїй сукупності не стверджують наявність у діях обвинуваченого ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України, а тому він підлягає виправданню.
Щодо доводів прокурора про те, що оскільки ОСОБА_1 обвинувачується у незаконному використанні радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, що перебувають у виробі), отже для складу злочину немає необхідності саме вилучати джерело випромінювання, колегія суддів зазначає наступне.
Так, ч. 1 ст. 265 КК України передбачає придбання, носіння, зберігання, використання, передача, видозмінення, знищення, розпилення або руйнування радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, радіоактивних речовин або ядерних матеріалів, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді) без передбаченого законом дозволу.
Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він створює загрозу настання тяжких наслідків або заподіює шкоду радіоактивними матеріалами.